Передплатити Підтримати

Хочеш лаванди? Настрижи собі сам!

Колишній атовець, «полуничний барон» Микола Стецьків, заклав під Львовом лавандове поле

У мене є маленька подушка з лаван­дою, привезена з Криму ще до його окупації. Досі пахне! За останні кілька років лаванда стала чи не найпо­пулярнішою ароматною квіткою. Її використовують як декор, як арома­тизатор, а кондитери активно створю­ють десерти з лавандою. Ну, а фото на лавандовому полі Провансу — мрія чи не кожної панянки, яка користується Інстаграмом… Утім, для ефектних фото зовсім не обов’язково їхати аж до Франції. Буквально за кілька кілометрів від Львова, у селі Гонча­ри (Давидівська ОТГ), зараз цвіте лаванда! Заклав це лавандове поле Микола Стецьків, відомий у народі як «полуничний король», адже він також є засновником компанії «ФайнаBerry».

Наразі тут майже 25 соток лаван­ди. Через холодне літо вона поча­ла цвісти лише нещодавно. Але вже за кілька днів сюди можна буде приїха­ти, аби настригти собі лаванди. Кілограм квіток (а це нічогенький такий оберемок) коштуватиме 400 грн.

У повітрі — ледь вловимий аромат, та якщо легко розтерти квітку між пальця­ми, запах посилюється. Але треба бути обережним — тут чимало бджіл. Цікаво, чи відчуватимуть місцеві пасічники ла­вандові нотки у свіжому меді? А ще тут незвично тихо. Важко повірити, що там, за лісом, уже кільцева дорога…

«Гарні фото тут можна буде робити вже наступного року, коли кущі розрос­туться. Ми ж посадили їх лише цієї вес­ни», — каже Микола, поки я безрезультат­но намагаюсь сфотографувати джмеля. І з прикрістю додає: вже цього літа ряди лаванди мали бути густішими, але фер­мер, у якого вони закупили саджанці, виявився не зовсім чесним. Замість ку­щиків, про які домовлялись, їм продали значно менші. У партії виявилось лише 20% кущів потрібного діаметра.

І справді, частина молодих кущиків аж ніяк не схожі на дворічні. «Фактично ціна таких маленьких саджанців 25 гривень. Ми ж платили по 50. Але це наша по­милка. Ми не подумали, що в угоді тре­ба прописати ще й діаметр саджанця. Ми звикли більше довіряти людям. Адже наш бізнес розвивають саме люди. На­магаємося якнайбільше спілкуватись з клієнтами, питати, чого б їм ще хотілось. Власне, лавандове поле — це побажан­ня людей. Так само, кажуть, добре, якби, окрім полуниці, у вас були б інші ягоди. Ось там у нас буде по гектару малини та ожини, а тут — пів гектара лохини. На горі ми вже посадили виноградник».

Он там, поруч з лавандою, плануємо кафе та дитячу зону, адже до нас часто приїжджають з дітьми. А там буде мага­зин, де люди зможуть купити ягоди, дже­ми. Крім того, хочемо, щоб там продава­ли продукти і від місцевих господарів. Те, що вони вирощують вдома", — ділиться планами фермер.

Поруч з лавандою — кілька теплиць («тунелі»), де ростуть молоді насадження полуниці. Господар зізнається, ростуть не так активно, як мали б. Цей рік для фермерів несприятливий. Через рясні опади, різкі перепади температури до­бре ростуть хіба бур’яни. І Микола, і се­ляни скаржаться, що тільки встигнеш по­збутися бур’янів та трав, як вони знову виростають… Та найбільше шкоди завда­ли полуниці весняні заморозки. Знищили майже 60% урожаю ранньої трускавки. А сам сезон розпочався на три тижні пізні­ше, ніж очікували. Через це «ФайнаBerry» зазнала кількасот тисяч збитків.

Навіть авто на якому Микола розвозить полуницю піднімає настрій

Це сьогодні «ФайнаBerry» — відомий ягідний бренд, який загалом має 11 га землі й стратегію розвитку на кілька ро­ків наперед. Важко повірити, але раніше Микола взагалі не мав справи з сільським господарством! Працював у сфері будів­ництва, займався внутрішніми ремонта­ми. Справи йшли добре, замовлень було багато. Але потім Микола Стецьків по­трапив на схід, у зону АТО-ООС, де про­вів майже рік. І це був переломний час у його житті.

«Після повернення додому, де на мене чекали дружина та четверо синів, я був у важкому психологічному стані. Склад­но було сприймати контраст між тим, що відбувається на сході, й туристичним Львовом. Була така апатія, що два міся­ці після повернення не робив взагалі ні­чого. Але потім був змушений звернутись у Центр зайнятості. І саме там запропо­нували відкрити власну справу, бо у них є програми сприяння підприємництву. Як би це дивно не звучало, але, за великим рахунком, «ФайнаBerry» завдячує сво­їм існуванням працівниці Центру зайня­тості, яка запропонувала відкрити власну справу і на початках була чи не головним мотиватором, — розповідає Микола. — Ми з дружиною загорілись цією ідеєю. Не знаю уже, хто з нас придумав вирощува­ти саме полуницю. На гроші від допомоги з безробіття ми придбали перші саджан­ці та добрива. Діє така програма: якщо ти стаєш на облік у Центрі зайнятості, то щомісяця отримуєш допомогу з безро­біття. Але якщо ти готовий зайнятись під­приємництвом, захищаєш бізнес-план, то можеш отримати усю суму одночасно. У мене вийшло приблизно 28 тисяч гри­вень. Практично усі ці гроші витратили на саджанці полуниці та добрива. Тоді й по­садили перше полуничне поле на ділян­ці біля Раківця. З цієї ділянки чотири роки тому і почалась «ФайнаBerry».

За той час фермер експерименту­вав з різними сортами, аби вирішити, які з них даватимуть найвищий урожай, а ще будуть смачними та ароматними. Власне, більшість покупців обирають «ФайнаBerry» саме за те, що їхня ягода смачна, а не лише красива на вигляд.

«Коли почали аналізувати інформа­цію, зрозуміли, що якісної полуниці на ринку бракує. Те, що продають насипом у ящиках на базарах, — не та якість, якої ми прагнули. Ми ж хочемо, аби люди­на, купуючи у нас ягоду, отримувала на­самперед позитивні емоції — естетичне задоволення, адже ягода має бути сві­жа, певного калібру, повинна мати гар­ний аромат і смак. Потім з’явилась про­позиція „Збери собі сам“. Це не наша ідея. Так роблять на багатьох західних фермах, зокрема у Канаді. Людям цікаво самим приїхати на поле, подивитись, як ягода росте, вибрати сорт, який їм сма­кує найбільше. Для дітей це теж додат­кова атракція. Але ми не відразу нава­жились відкрити поле для відвідувачів. Просто 2017 року, коли я розвозив ягоду клієнтам, у якийсь момент був уже такий виснажений, що вирішив: пора запуска­ти акцію „Збери собі сам“. Так принаймні частина клієнтів забиратимуть полуницю з поля».

Коли зрозуміли, що того гектара у Ра­ківці мало, почали шукати іншу площу. Знайти землю виявилось нелегко. Тому записали ролик на сайті «Що там» про те, що фермер шукає землю. «Нам тоді дзвонили з цілої України, окрім Львів­ської області. А потім сільський депутат Роман Босий з Гончарів зателефонував. Каже, ви ще шукаєте землю? — розпові­дає Микола. — Ця земля колись була від­ведена під будівництво, але це торфо­висько, місцевість болотиста. Аби трохи осушити її, ми розчистили півтора кіло­метра старих меліоративних каналів. Ви­тратили на це 220 тисяч гривень. Хоча, за великим рахунком, цим мала би займа­тись держава. Зараз за гектар землі тут ми платимо 9,5 тисячі грн на рік. Це одна з найвищих орендних плат в області.»

«В уявленні більшості людей підприє­мець — людина, яка має безтурботне жит­тя, їздить на крутих машинах і носить брендові речі. Чесно, у мене був приблиз­но такий самий погляд на бізнес. Якби знав, з якими проблемами доведеться зі­ткнутись, краще б і далі займався ремон­тами. Поїхав би на заробітки, а потім би і сім’ю забрав до себе, — каже Микола Стецьків. — Вільних ніш у нас багато, мож­на займатись будь-чим і це успішно про­давати, але щоб це зробити, треба про­дати душу дияволу. І бажано кілька разів. Так, цей рік аномально складний. Але й попередні були нелегкі. Працюємо чоти­ри роки, і постійно реінвестуємо. За цей час жодних дотацій від держави не отри­мали, хоча торік подавали заявку. Утім, річ не в дотаціях. Фермерство вимагає величезних інвестицій. Тому дуже важ­ливо, аби у фермерів, та й загалом у під­приємців, був доступ до дешевих креди­тів. А його немає. Ця урядова програма 5−7-9% - це саботаж на державному рівні. Ми намагались отримати той кредит. Аби отримати такий кредит, треба мати неру­хомість, яку можна заставити. Учора мав розмову з чоловіком, який готовий був на­дати під заставу свій особняк. Йому ска­зали: «Окей, але давай ще один будинок у заставу до цього». Тобто для кредиту на 2 млн грн вони хочуть застави на 2 млн до­ларів. Але ж це неадекватно!

Аби якось залучити кошти, наприкін­ці минулого року Микола Стецьків почав продавати ягоди за передплатою. Тобто ти платиш вже, а отримаєш ягоду у се­зон. Таким чином фермер хотів залучити гроші, аби розширити площі та придба­ти техніку. Так вдалося продати 2,5 тон­ни полуниці, хоча планував значно біль­ше. На жаль, через погоду багато людей, які замовили ягоди, не змогли отрима­ти їх вчасно. Хтось поставився до цього з розумінням і чекав, поки його полуни­ця дозріє. Хтось залишився незадоволе­ним. Микола каже: люди, які придбали ягоди за передплатою, досі їх отриму­ють. До речі, на полі в Гончарах полуни­ця лише починає цвісти. Це пізні сорти, тож свіжими ягодами можна буде ласу­вати ще довго.

Зрозумівши, що за передплатою не вдасться отримати таку суму, на яку роз­раховували, Микола Стецьків через сто­рінку на Фейсбуку звернувся до друзів з закликом інвестувати кошти у «Фай­наБеррі». Так вдалось залучити ще три мільйони гривень. З них 720 тисяч піш­ло на теплиці, система поливу обійшлась ще у 800 тисяч. Купили трактор за 2 ти­сячі доларів. А до нього ще треба навісне обладнання. Найбільше коштів йде на за­робітні плати, окрім мене, на двох полях у нас працює десятеро осіб".

Утім, попри складний рік і чимало фі­нансових зобов’язань, Микола не опус­кає рук. Більше того, він уже бачить, якою має бути «ФайнаBerry» за кіль­ка років. Так, за його планами, до 2024 року 10% львів’ян повинні бути клієнтами «ФайнаBerry».