Передплатити Підтримати

«У наш час усі ризикують. А фермери – удвічі…»

19 червня в Україні уперше відзначили День фермера

Михайло Кметик. Фото авторки

«У наш час усі ризикують. Але сільське господарство — чи не найбільш ризикована справа, і тим фермери відрізняються від інших. Тваринники ризикують вдвічі, а ті, хто займається овочівництвом, — ризикують один раз, проте все одно ризикують».

Про це розповів голова фермерського господарства «Кмітливість» з міста Пустомити на Львівщині Михайло Кметик.

Він навів кілька прикладів із життя своїх колег-фермерів. Один із них живе у Холодновідці. Свого часу, у 2000 році, взяв у кредит великі гроші — 1 млн грн, отримав дозвіл і вирішив посіяти мак. Однак град знищив посіви. Проте чоловік не розгубився, ризикнув ще раз, посіяв кукурудзу. Згодом упродовж шести років працював і повертав позичене.

Ще один товариш — із Городоцького району, займається тваринництвом. З ним Михайло Петрович спілкується щотижня, бо мають спільні інтереси. Два роки тому подивився на свого сусіда, який вирощує зерно, позичив великі гроші, вклав у поле, підживив, посіяв сою і пшеницю з розрахунку, що вийде із боргів, бо реконструював ферму, і різко збагатиться. Пішов град і у нього теж нічого не вийшло, лишень зазнав великих збитків.

Михайло Петрович наголошує, що фермер — це специфічна універсальна професія. Він мусить знати і агрономію, щоб працювати на землі, і психологію, бо з людьми треба спілкуватися, і фінанси, бо не завжди має змогу утримувати бухгалтера, а треба завжди прораховувати, мусить орієнтуватися, яка ситуація в державі, бо не будеш сам по собі.

Він належить до числа успішних досвідчених фермерів Львівщини, входить до кластеру «Горбогори», що об’єднує фермерів Пустомитівщини.

Розпочав кар’єру фермера ще у 1993 році. За фахом — будівельник, цій справі віддав багато років свого життя. Спочатку фермерство не вважав своєю основною діяльністю, але впродовж стількох років не просто «піднявся», а й став добрим прикладом для своїх молодших колег.

На початках викупив приміщення колишнього цеху птахофабрики. Вони ж були збудовані понад 170 років тому, ще за часів Франца Йосифа, як конюшні. Поруч через дорогу була резиденція пана, або ж його фільварок. Зараз ці приміщення вже розібрали, а от колишні конюшні, як жартує Михайло Кметик, він пильнує досі.

Спочатку займався рослинництвом і трохи тваринництвом та птахівництвом: тримав то курей, то гусей, то качок, але все це з часом втрачало актуальність, бо прибутковим було б лише у випадку, коли тримав великий об’єм. У 2010 році у газеті вичитав про те, що на Львівщині започатковують проєкт датчани. Звернувся до них. На той час у фермера було лише чотири корови, а прийшов до них із проєктом розвинути ферму на 40 корів. Датчани не дуже хотіли давати грошей, однак Михайлові Петровичу вдалося їх переконати, і вони йому допомогли. Здобув чимало корисних знань під час їхніх навчань, а за отримані та власні кошти збудував сучасну ферму. Паралельно вдалося отримати допомогу від канадського проєкту. Це теж навчання, а також поїлки та інше сучасне обладнання.

За цей час максимально механізував процес на фермі, придбав техніку для заготівлі кормів, кормозмішувач. Худобу допомагає доглядати син Петро. Сьогодні має стадо поза 30 корів, окрім того, ще є молодняк, усього утримує близько 50 голів. Формував стадо сам, вибірково залишав молодняк і вирощував.

За добу корови дають до 500 л молока. Є і сентиментали, з яких починав, є гольштенізовані, прижилися і чорно-рябі, які купив в одного чоловіка, коли той виїжджав із Пустомит. Є такі, що дають до 35 літрів молока в день, а в середньому — 20 л.

Має добре, якісне молоко жирністю 4 відсотки. Щомісяця возить у лабораторію його на аналізи. Проблем зі збутом немає. Люди не хочуть тримати худобу. Тому за молоком до нього приїжджають зі сусідніх сіл — Наварії, Годовиці, Басівки. Реалізовує молоко на ринку, щодня 200 л постачає до фермерського магазину «Горбогори» у Пустомитах.

Із частини молока, яку на встигають реалізувати, вироблять іншу молочну продукцію — сметану, масло, два види сирів. Нещодавно збудували спеціальне невелике приміщення, придбали необхідне обладнання. У цій міні-сироварні працює фермерова дочка Олена зі своїм сином (онуком Михайла Петровича) Сергієм.

Олена розповідає, що ініціював робити сир саме Сергій. «Сергій був діджеєм. Заробив грошей і знайшов в інтернеті курси, заплатив за них 5 тис грн. Виштовхав мене зі зони комфорту. Знайшов, де я буду ночувати у Києві, бо в нього там є багато друзів». Олена навчилася робити адигейський сир, а кисломолочний у телефонному режимі навчив Ростислав із Тернопільшини.

Нині задоволена від нового заняття.

«Я не переживаю, скільки я зробила. Мені дуже подобається, що людям до смаку наша продукція. Виготовляємо її з нашого якісного молока. Люди розбирають. Зараз навіть не вистачає власного молока, докуповуємо у колеги-фермера. А чому б не зробити ще, коли купується? І Сергій допомагає, бо на карантині, а ще йому подобається працювати у сироварні і виготовляти сир, масло, сметану», — розповідає донька фермера.

На завершення перебування у фермерському господарстві «Кмітливість» запитую у Михайла Петровича, чи не було бажання у нього бажання кинути цю справу.

Фермер відповідає, не задумуючись: «Було. І не один раз». Але видно, що йому болить¸ чому наші люди не тримають худобу, чому у кожному з наших магазинів продають польське молоко, термін придатності якого — півроку. Каже, що держава повинна побачити цю галузь, подивитися на неї краще. А сам, не задумуючись, рухається вперед. І в своєму поступі має надійну опору — своїх дітей та уже і онуків.

…Фермери традиційно святкували професійне свято у День працівника сільського господарства давно. Чому День фермера тепер визначено на літо — невідомо? Це означає, що той, хто призначав це свято, далекий від життя, особливо від життя на селі. Святкувати прийнято, коли вже зібрали врожай і мали результати своєї праці в коморі. Ця традиція має зберегтися і сьогодні, — переконаний фермер з Пустомит Львівської області Михайло Кметик.