Передплатити Підтримати

«Люди не можуть довго бути без мистецтва, як і артисти – без глядача»

Як живуть служителі Мельпомени у час карантину?

Карантин, який останнім часом трохи послабили, але не відмінили, вчить людей в усьому світі жити за його правилами. Попри те, що відкрилися літні майданчики ресторанів і кафе, магазини з одягом і взуттям, досі на карантині служителі Мельпомени — актори, співаки, музиканти… Як виживають у цей тяжкий час? Сидять склавши руки і чекають ліпших часів чи репетирують і грають вистави та дають концерти онлайн, з’ясовувала журналіст «ВЗ».

Володимир Сивохіп, генеральний директор Львівської національної філармонії:

На початку було психологічно важко. Коли в один день закрився зал, закри­лися репетиційні приміщення, стало зрозуміло, що масові заходи відмінено і тре­ба переходити на дистанційну роботу. Але ми доволі швидко організувалися, розуміли, що можна робити дистанційно, а що треба ро­бити в офісі — маю на увазі певні господар­ські та бухгалтерські речі. Швидко налаго­дили обмін через комп’ютерні мережі, щоб відбувався творчий процес. Кожен колектив має свій алгоритм праці, планування, творчої роботи… Творчі одиниці працювали дистан­ційно у звичному режимі. А що стосувалося певної категорії працівників, які обслуговува­ли концертний зал і не були задіяні у роботі, в умовах простою їм виплачували дві третіх від заробітної плати. Від початку червня ми по­вертаємося у наш зал, збільшується кількість репетицій, тож усі музиканти і артисти по­вертатимуться у звичний для них комфорт­ний режим праці.

— Вам довелося когось звільнити?

— Ні, жодної особи зі штатного розпи­су не звільнили. Єдине, що наприкінці трав­ня не продовжили контракту невеликій ка­тегорії працівників, яких набираємо на один концертний сезон. Зараз ми потужно відкри­ли для себе можливість проведення концер­тів онлайн. Не записів, які були зроблені ко­лись, а живих, які ми «транслюємо» з вікон філармонії на вулицю Чайковського. Щоб перехожі не забували, що це музична вули­ця. Одночасно ці концерти, які мають попу­лярність, йдуть і в інстаграмі, на ютуб-каналі. Це тішить, бо маємо свою аудиторію. Саме через це ми вирішили не переносити 39-й Міжнародний фестиваль «Віртуози», який традиційно проводимо наприкінці травня. Порадившись із департаментом культури, 31 травня і 1 червня провели дев’ять концер­тів онлайн, а це майже половина фестивалю, який був запланований. Кожен концерт пере­глядало понад 500 осіб, ця аудиторія збіль­шується, а ми тішимося, що навіть у таких складних умовах знаходимо різні шляхи для творчої самореалізації. Я у жодному разі не можу цього назвати самообманом чи підмі­ною явищ, бо ми творчо працюємо на повну потужність. Музиканти і артисти хвилюють­ся, коли виходять на сцену, перед якою нема слухачів, але насправді глядачі є за екраном у мережі. Розуміємо, що це тимчасовий стан речей, не хотіли б, щоб він надовго затягу­вався. Готуємося до того, що в другій поло­вині липня — у серпні почнемо запрошувати людей у філармонійний концертний зал. Не­хай слухачів буде менше. Бо ж треба буде дотримуватися дистанції, але обов’язково ці літні концерти будемо робити. Окрім того, разом з Львівською міською радою розгля­даємо можливість створення постійного кон­цертного майданчика у Парку культури імені Богдана Хмельницького. Щоб влітку у вихідні львів’яни мали можливість насолоджуватися добротною музикою, щоб мистецтво і люди­на знову були разом. Бо люди не можуть дов­го бути без мистецтва, як і артисти не можуть бути без глядача.

Андрій Мацяк, генеральний директор і художній керівник Львівського національного театру імені Марії Заньковецької:

Троє режисерів актив­но репетирували з артис­тами за допомогою сучас­них технологій. Мушу визнати: актори дуже самовіддано і щиро займалися незвичним для нас чином — через вайбер, zoom об’єднувалися по кілька осіб і репетирували. Тексти всі добре знають. Ми вже приступили до репетицій у театрі — одночасно репетирують чотири вистави. Дві вистави режисера Станіс­лава Мoйсеєва будуть здані на початку липня. Буде прем’єра на військову тему за участі Мар’яни Кучми і Олеся Федорченка. Ми вже домовилися з одним із львівських телеканалів — поставимо три-чотири камери і зіграємо такий допрем’єрний показ. Таким чином відзвітуємося перед нашим глядачем і перед державою, яка нас підтримує у цій складній ситуації, про серйозну підготов­ку у час карантину.

— Зарплату під час карантину виплачували повністю праців­никам і артистам?

— Майже повністю, лише за винятком тих, кого перевели на про­стій. Це люди, які далеко живуть, або за віком, які не могли брати участі у роботі театру — технічні працівники, обслуговуючий персо­нал. Адміністратори щодня по кілька годин були у театрі, творчий склад працював дистанційно. Згідно з законодавством, якщо лю­дина йде на вимушений простій, можна скасувати доплати за зван­ня заслужених і народних, але я вважав за необхідне максимально завантажити людей роботою онлайн — готували не лише вистави, а й концерти. Ми можемо у будь-який момент гідно виступити перед глядачами. Дуже скоро Львів побачить наші концерти, що стануть подякою для медиків, просто неба плануємо концерт до 90-річчя від дня народження Ліни Костенко…

— Чи довелося когось звільнити?

— Нікого. Моя особиста позиція: ми повинні, особливо у такий складний час, відстояти кожну людину і допомогти кожному, на­скільки це можливо.

— Коли плануєте відкрити глядацьку залу?

— Ми повинні отримати відповідні вказівки від уряду і Міністер­ства культури, але ми зважаємо і на рішення обласної і міської комі­сії. Моя особиста думка на сьогодні — песимістична. Не скоро нам дозволять впустити глядача у Театр імені Марії Заньковецької. Бо одна людина на п’ять метрів, як дехто пише, це абсурд. Бо як може, скажімо, чоловік сидіти від дружини на такій віддалі? Я такого не уявляю.

Мирон Юсипович, диригент-постановник Львівського національного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької:

У час карантину ми отримує­мо половину заробітної плати від тієї, яку нам платили до цьо­го. Скажімо, за заслуженого, народ­ного, заслуженого діяча мистецтв, за вислугу років — це все зняли. До усьо­го цього зняли ще й частину самої зарплати. Хоча знаю, що в інших наці­ональних театрах цих надбавок не зні­мали. На мою думку, те, що ми зараз отримуємо менше, — правильно, бо ж ми не настільки задіяні у роботі, як це було до карантину. Але нас усіх хви­лює, що буде далі? Зараз у нас буде відпустка, після якої, сподіваємося, буде нормальна робота. Хоча опер­ний жанр — особливо критичний. Це пов’язано з правильним вдиханням співаків. Увесь хор і солісти підпада­ють під особливу категорію, бо пра­вильний академічний спів передба­чає не таке дихання, як у всіх людей, а глибокий вдих, а видихання йде дуже поступово. Фактично кожен академіч­ний співак, який правильно співає, пе­ретворюється у порохотяг. Вистачає однієї особи у колективі, яка є носі­єм хвороби, і весь колектив «втягне» у себе цю бацилу. Але від вокаліста ін­фекція — мінімальна. Те саме стосу­ється духових інструментів, особливо важка мідь — тромбон, туба, валторна, де треба також глибоко вдихати. Той самий принцип, що й в академічному співі. За останньою інформацією, що прийшла зі Сполучених Штатів Амери­ки, 70 хористів після репетиції захво­ріли. Те саме трапилося і в Голландії. Тому має бути дуже суворий контроль.

— А можна зменшити кількість хористів під час репетиції?

— От про це я і говорив з нашою ад­міністрацією. Хор можна поділити на три групи, щоб могли приходити у різ­ний час і працювати на відстані одне від одного. Місце, де співає академіч­ний артист, має бути таке стерильне, як операційна у лікарні.

— Це щодо репетицій. Але у виста­ві завжди багато артистів на сцені. Лише у «Лоенгріні» ви виставили по­над 100 хористів…

— На даний момент це нереально, коли контакт однієї людини з іншою дуже близький. Якщо винайдуть ліки від коронавірусу і карантин відмінять вза­галі, то тільки у цьому випадку такі ви­стави з повним складом можуть йти. В усьому світі зараз кричать: якщо так триватиме далі, то опера взагалі при­речена! Це жанр, якому 400 літ! Споді­ваюся, що наука все ж таки знайде ліки від цієї бацили. Але це не означає, що не треба нічого робити, а чекати, поки все зміниться на краще.

— І що ви пропонуєте?

— Шукати нові формати. Насам­перед, оркестр не може сидіти в ямі, а його склад можна зменшити, але у цьому випадку має бути якісна під­звучка. Не йдеться про кілька підвіше­них мікрофонів, а окремий мікрофон на кожен інструмент. Вони сидітимуть на сцені далеко один від одного, але ефект буде не гірший. Розумію, що знайдуться циніки, які дорікнуть мені, що це вже не те мистецтво. Французи і німці кажуть, що не відкриються, поки не мине цей жах. Австріяки іншої дум­ки: вони відкриють концертні зали, які заповнюватимуть у «шаховому поряд­ку». Це не буде третина від усіх місць, а значно більше. Бо, кажуть, академіч­на культура не може вмерти, бо вона — обличчя Європи.

Я запропонував керівництву, щоб диригенти — кожен, хто диригує «свої» опери, зробили скорочений варіант. Найяскравіші арії, щоб сюжетна канва збереглася і була біжуча стрічка, щоб публіка розуміла, про що йдеться… У такому плані можна зробити кожну оперу. Та й спектакль буде скороче­ний, з одним лише антрактом. Публіка слухатиме найкращі фрагменти. Ко­ронавірус, можливо, навіть посприяв, що опера, як жанр, вернеться до сво­єї квінтесенції. Бо за останні 30 років через засилля режисури опера втра­тила свою основну суть, де є вокал і музичний супровід. Тепер ми можемо повернутися до цього, сконцентру­ватися на музичному виконанні — во­кальному й оркестровому.

— А як щодо глядачів?

— Це найболючіше питання. Якщо у нашому театрі 1000 місць, маємо право заповнити лише третю частину залу, тобто 300 глядачів. Зрозуміло, що ціна квитків не зможе компенсу­вати усі решта. Та й треба врахувати, що купівельна спроможність людей за час карантину знизилася. Туризм впав і невідомо, коли відновиться. Раніше наш зал на 90 відсотків запо­внювали не львів’яни, а німці, поляки, французи… Були аншлаги! Тепер цьо­го не буде, тож розраховувати може­мо лише на своїх. Треба пережити цей момент, протриматися, проіснувати, щоб люди не втратили форму, доклас­ти зусиль, щоб трупа збереглася.