Передплатити Підтримати

Вугілля проти атома

Чому держава відмовляється від дешевої електрики АЕС і чому через це подорожчає «світло»

«Історична подія сталася у вівторок, 2 червня, увечері. Потужність вугільних ТЕС перевищила робочу потужність атомних електростанцій (АЕС)», — повідомив на своїй сторінці у Facebook народний депутат Андрій Герус. Галузеві експерти та керівники енерго­компаній кажуть, що в Україні розпочалась найбільша в історії енергетична криза. У розумінні пересічного українця «енер­гетична криза» — це вимушені вечори при свічках, бо світло вимкнули. Тож зараз, мовляв, не криза, а черговий дерибан, який споживача начебто не стосується. Сплачуємо ж бо за спожиті кіловати, і не має значення, на якій електростанції їх виробили — атомній чи вугільній… Але насправді різниця є. Саме дешева електроенергія АЕС дозволяє втримувати дешеві тарифи для населення. Якщо її частка скорочувати­меться, то уже найближчим часом тарифи для населення й для промисловості можуть зрівняти.

Скорочення виробни­цтва електроенергії спо­чатку пояснювали ско­роченням попиту. Зокрема, за квітень споживання в Украї­ні скоротилось на 11%, оскіль­ки країна була у жорсткому ка­рантині, багато підприємств зупинили чи принаймні скоро­тили виробництво. Саме у квітні «Енергоатом» отримав вказівку скорочувати потужності вироб­ництва — на виконання Антикри­зового плану уряду. Для цього навіть довелось зупинити час­тину енергоблоків (зараз пра­цює 10 з 15). Однак навіть після 25 травня, коли країна поча­ла виходити з карантину і, від­повідно, споживання електро­енергії почало відновлюватись (за даними «Укренерго», із 25 по 31 травня споживання електроенергії в Україні було лише на 3,3% нижчим, ніж за та­кий же період минулого року), атомна генерація продовжила скорочувати виробництво.

На тлі скорочення атомної електроенергії теплові електро­станції наростили виробництво на 21%. Тож якщо раніше в Укра­їні більш ніж половину електрое­нергії виробляли АЕС (а у 2014−2015 рр., коли були перебої з поставками вугілля через війну на сході, навіть дві третини), то наприкінці травня ця частка скоротилась до 46%. Натомість частка ТЕС за останній тиждень травня зросла до 36%. І нікого уже не цікавить, за рахунок чи­його вугілля вдалось наростити виробництво…

«Подивившись на графік, будь-хто зрозуміє, що обмежен­ня „Енергоатому“ не пов’язані зі зниженням споживання, — пише Андрій Герус. — А пов’язане із тим, що виробництво віддали вугільним ТЕС. Простими сло­вами. Обмежується державний „Енергоатом“, власником яко­го є ви всі як громадяни Украї­ни. А збільшується генерація ву­гільних ТЕС, 70% яких належить компанії ДТЕК Рината Ахметова. І такий перерозподіл ринку від­бувається не тому, що „Енерго­атом“ програв конкуренцію, а тому, що знайшлися чиновники, які вирішили вручну перероз­поділити ринок на користь при­ватних (дорожчих) структур». До речі, прем’єр-міністр Денис Шмигаль два роки працював директором Бурштинської ТЕС, що належить до ДТЕК. Тож до­бре розуміє, як заробляти гроші на енергетиці.

Утім, проблема не лише у пе­рерозподілі виробництва на ко­ристь теплових станцій. На дум­ку експертки з енергетики Ольги Кошарної, яка донедавна пра­цювала в Українському ядер­ному форумі, проблема ще й у привілейованому становищі від­новлюваної енергетики (ВДЕ). Окрім того, що сонячні та ві­трові електростанції продають електроенергію за високим «зе­леним» тарифом (приблизно 4 грн за кВт·год), держава ще й зобов’язалась викуповувати всю «зелену» електрику. На відміну від державного «Енергоатому» (який постачає електрику по 57 коп.), приватним «зеленим» електростанціям не можна дати команду зупинити виробництво. У такому разі держава мала би платити за «недовироблені» кі­ловати. Це такий собі формат «бери або плати»… Значна час­тина сонячної енергетики — у ру­ках все того ж Ахметова.

До того ж обсяги виробіт­ку ВДЕ важко спрогнозувати, адже вони залежать насампе­ред від погоди. І чим вища част­ка таких ВДЕ у загальному енер­гобалансі, тим більший ризик розбалансувати систему. Ска­жімо, у травні добове вироб­ництво електроенергії з соняч­них та вітрових електростанцій (СЕС і ВЕС) коливалося у доволі великому діапазоні: від 16,9 млн до 31,4 млн кВт·год у день. Це різниця, яку оперативно мали би покривати за рахунок інших генерацій. В енергетиці це на­зивають «маневрені потужнос­ті». Електрика — це не той товар, який можна виробити у надлиш­ку і продати, коли з’явиться по­пит. Тут потужність виробництва і обсяги споживання мають збі­гатися.

«Маневрові потужності — це насамперед більш сучасні бло­ки на теплових станціях, які швидко включаються, аби за­безпечити пікове споживан­ня, а потім вимикаються, — каже голова Комітету енергетич­ної незалежності Іван Наде­їн. — Зі збільшенням обсягів аль­тернативної енергетики її треба чимось маневрувати. В пер­спективі це мають бути або аку­мулятори, або маневрові вугіль­ні та газові блоки. Однак зараз у нас немає достатньої кількос­ті маневрових потужностей». Тож саме ТЕС зараз балансують енергосистему, каже Надеїн. «Держава закликала інвесторів вкладати гроші в альтернатив­ну енергетику, видаючи техніч­ні умови. Люди вклали близько 10 мільярдів євро. З них близь­ко 500 млн євро — це інвестиції 24 тисяч звичайних громадян. Питання в тому, що держава не змогла спрогнозувати цей енергобаланс і забезпечити до­статні маневрові потужності, щоб зменшувати вугільну гене­рацію і не зменшувати атомну. Держава не справилась з рол­лю регулятора. В Європі дав­но створюють маневрові по­тужності, а у нас лише на осінь планують оголошувати прави­ла гри на маневрових ринках. Це треба було робити два роки тому. Це прорахунки уряду. Не лише цього, а й попередніх. В кінцевому результаті це призве­де до збільшення тарифів. Ніку­ди Україна від цього не дінеться. У нас найнижчі тарифи в Євро­пі. Паливо для АЕС ми імпорту­ємо, вугілля — імпортуємо. Тому електроенергія у нас не може коштувати у три чи навіть біль­ше разів дешевше, ніж у ЄС. Си­туація, яку маємо, — це ціна по­пулізму. Ніхто не хоче взяти на себе відповідальність за піднят­тя тарифів. У багатьох країнах ЄС промисловість платить мен­ше за населення. У нас все за рахунок промисловості. Але, ку­пуючи будь-який товар у мага­зині, ми все одно оплачуємо цю електроенергію. Наша промис­ловість не може конкурувати на європейських ринках, ми втра­чаємо робочі місця».