Передплатити

Шанс на майбутнє

У Львові Дім милосердя св. Миколая допомагає дітям-сиротам та дітям з неблагополучних родин

Дім милосердя св. Миколая. Фото з відкритих джерел

Занедбане приміщення колишньої школи-інтернат № 2, що на вул. Короленка 7, Центр опіки сиріт, який працює у соціальній сфері понад десять років, на перший погляд, отримав дивом. Попри підтримку громадою міста і бажання благодійників зібрати кошти для викупу, цей будинок Львівська обласна рада продала з аукціону київському власнику (київська брокерська компанія «Горизонт Проперті»). Та Львівська міська рада через рішення суду скасувала аукціон і таки віддала будівлю для потреб дітей-сиріт.

«Людей об’єднує бажання бути корисними»

Ще задовго до аукціону, коли на сесії міської ради розглядали електронну петицію про надання у довгострокову оренду приміщення школи-інтернату голова Місії «Центр Опіки Сиріт» Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Роман Прокопець сказав: «Як чудово було б, якщо б діти, молодь, сім’ї, які перебувають у складних життєвих обставинах, могли звернутися до Центру опіки сиріт не лише як до мобільної групи капеланів і волонтерів, але і як до Центру, який розташований за конкретною адресою, і в якому для них завжди будуть відчинені двері».

Слова священика почули. Спрацював і суспільний тиск. Будівлю передали у власність громади Львова.

Чимало львів’ян відгукнулися на заклик прийти на толоки, щоб прибрати подвір’я покинутої вже кілька років школи-інтернат та навести лад у самому приміщенн. «Приїхали і представники молодіжних релігійних організацій, з якими ми перетинаємося на багатьох заходах, небайдужі люди, які почули інформацію з преси, прочитали в інтернеті. Залучаємо помічників через оголошення у гарнізонному храмі св. Апостолів Петра і Павла, -- наголосив мій співрозмовник. -- Людей об’єднує бажання бути корисними».

Цікавою є історія будівлі колишньої школи-інтернату № 2, яка збудована у середині дев’ятнадцятого століття. Напочатках тут було згромадження ремісників, згодом -- Інститут народної творчості, директором якого був греко-католицький священик отець Северин Сапрун. Людина високоосвічена та надзвичайно обдарована.

«Інститут діяв з благословення митрополита Андрея Шептицького. У час німецької окупації і трохи радянської тут діяв єдиний центр українства на всю Галичину, де отець Северин дбав і за друковану літературу, і за музичні твори, збирав різні ансамблі. Тут була актова зала, -- показує мені приміщення мій співрозмовник. — У нас виникла ідея, щоб на цьому місці зробити каплицю».

«Впустили у Дім світло»

У Домі милосердя тривають ремонтні роботи. Почали з центральної кімнати — каплиці. На місці, де колись була сцена, стоїть престол та ікони, на стінах — стенди з інформацією про діяльність Центру. Показують мені відновлені вікна каплиці.

«Їм точно є понад сто років. Ці вікна забили під час радянської окупації, і відтоді перші учні, котрі вчилися у цьому закладі від 1956 року, не пам’ятають, щоб їх колись відкривали. Ми впустили сюди світло. Майстер, який займався реставрацією цих вікон зробив неможливе — дав їм нове життя», -- розповідає о. Прокопець.

Закінчують ремонт і в навчальному катехитичному класі, на завершенні проект з гідроізоляції фундаменту, що дасть можливість почати суттєвіші реставраційні роботи. Нагальним є питання опалення. «Паралельно займаємося концепцією самого будинку -- метр за метром хочемо розписати його функції, щоб уся територія, включно з подвір’ям, закинутим спортивним майданчиком, давали якомога більше результату. Наша мета -- бути фінансово незалежними і здійснювати зокрема діяльність, за допомогою якої могли б утримувати себе і допомагати іншим», -- пояснює він.

Шанс на майбутнє тут хочуть дати дітям-сиротам після закінчення шкіл-інтернатів. Один з найважливіших проектів, на який Центр опіки сиріт збирає кошти, це організація колегіуму для десятьох студентів-сиріт, котрі навчатимуться у різних навчальних закладах. На цю мету збирають пожертви не лише від місцевих благодійників, але й в українських спільнотах за кордоном. Працівники Центру розробили проект, закупили частину меблів, частково провели комунікації. На все, що задумали, потрібно ще мільйон гривень.

«Хочемо облаштувати для випускників інтернатів умови для життя і побуту, наближені до домашніх. Щоб, з одного боку, могли відчувати опіку, а з іншого, шукати своє місце у суспільстві, -- пояснює керівник Центру опіки сиріт. -- Хочемо допомогти їм з чогось почати, не вирішувати за них їхні проблеми, натомість, навчити їх як це робити».

За його словами, якщо після закінчення інтернату у випускника-сироти нема поруч людей, які готові йому допомогти, він залишається сам на сам з усіма проблемами дорослого світу.

«Плануємо облаштувати кімнату, де б діти жили і навчалися, також санітарну кімнату з душовою, пральною машиною, сушаркою, буде зала відпочинку, та кімната, де вони могли б готувати їжу і мати спільну трапезу, -- продовжує розповідь о. Роман. -- Їдальня — важливий момент, де наші підопічні будуть вчитися готувати. Адже багато випускників інтернатів не вміють цього робити і потім стикаються з серйозною потребою у самостійному житті».

Працівники Центру опіки сиріт мають гарний досвід організації кулінарної школи «Казанок». Працюють з учнями старших класів у навчально-реабілітаційному центрі «Мрія» та ліцеї «Просвіта» (колишній загальноосвітній школі-інтернат № 2). Дітей навчають азів кулінарії з елементами професійної кухні. «Учні „Казанка“ зможуть самостійно готувати для себе, для своїх друзів, рідних. Багато хто з них продовжує навчання у кулінарній сфері, знаходять добру роботу», -- каже отець.

Випускницею кулінарної школи «Казанок» є напівсирота Оксана Ханаєва. Дівчина навчалася у реабілітаційному центрі «Мрія». Там познайомилась з працівниками Центру опіки сиріт. Після закінчення кулінарних курсів, їй допомогли влаштуватися на роботу в один з найкращих ресторанів Львова. Згодом Оксана вийшла заміж і народила донечку Діанку.

«Після знайомства з отцем Романом, Іриною Заєць, іншими працівниками „Казанка“ не лише навчилася добре готувати їсти, але й відчутно змінилася: стала врівноваженішою та відповідальнішою. Особливо, коли мені запропонували бути волонтером і допомагати працювати з дітьми, зокрема в організації літніх таборів, -- розповідає дівчина. — Наставники з „Казанка“ виплекали у мені стержень доброти і подарували натхнення робити добрі справи. Вдячна їм за це». Дівчина навчається на соціального працівника і своє майбутнє бачить у цій сфері.

Продуктові пакети та карантин

Попри те, що у країні впровадили карантинні заходи, волонтери і капелани Дому Милосердя Св. Микола не припиняють свою діяльність.

До будинку заходить жінка середнього віку з сином-підлітком. Вона у захисній масці та рукавичках. Гостей запрошують на кухню, пропонують горнятко кави. Як з’ясувалося, жінка прийшла за продуктовим пакетом.

У старому спортзалі колишньої школи-інтернат розкладені продукти, засоби гігієни та засоби побутової хімії. Це «добро» згодом передадуть тим, хто найбільше потребує підтримки. Є у Домі милосердя кімната, куди благодійники зносять пожертвуваний одяг та взуття.

«Багато років з гарнізонним храмом св. Апостолів Петра і Павла на Різдво і на Великдень, а тепер і під час карантину, організовуємо спеціальні цеглинки, де всі охочі можуть взяти надрукований перелік потреб -- продуктовий набір чи набір засобів гігієни, побутової хімії, вартістю до ста гривень і пожертвувати на благодійність, -- розповідає о. Роман Прокопець.

Під час карантину запустили QR-код, за допомогою якого кожен можете скласти свої пожертви через додаток Приват 24, на розвиток Дому Милосердя святого Миколая та на підтримку соціальних і пасторальних проектів Центру Опіки Сиріт. Окрім дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, Центр опікується близько шістдесятьма родинами, які опинилися у складній життєвій ситуації. Ці родини з різних околиць області, і навіть з інших областей України.

Допомагає Центр опіки сиріт і дітям-переселенцям з тих інтернатів, що були у районах Донецької чи Луганської області і які зараз під окупацією. У зв’язку з військовими діями, їх перевезли в інші заклади і з частиною з них волонтери і капелани Дому милосердя мають співпрацю, їздять туди або приймають дітей у себе.

«У зв’язку з поширенням коронавірусної інфекції, багато дітей з інтернатів повернулися до своїх родин по цілій Україні. Вдома вони часто стикаються з алкоголізмом, жорстокістю батьків, з бідністю.

За словами голови Місії «Центр опіки сиріт», карантинні заходи оголили серйозну проблему — перед тим, як повністю ліквідувати систему інтернатів, влада має створити нормальні умови для життя там, куди діти можуть повернутися.

Виходимо у хол Дому милосердя, де виставлені медалі і нагороди за перемоги на змаганнях з міні-футболу. Підопічні Центру опіки сиріт віком 14−16 років, -- футбольна команда «КОПА» двічі перемагали у світовому турнірі серед команд дітей під опікою.

Футбол, кулінарія, іконопис, на майбутнє вивчення ІТ-технологій, знання, навички, які тут хочуть передати дітям. «Не менш важливим є духовний супровід -- це ті зерна, які сіємо у душах наших підопічних. Хочемо формувати зрілу особистість, котра б могла не лише давати собі раду у житті, але бути справді прикладом чеснот, добрим громадянином. Найважче бачити, коли дитина не дослухається до добрих порад і сходить на погану дорогу. Наші волонтери не тільки навчають дітей-сиріт, але й вчаться від них самі -- людяності, милосердя, любові, відповідального батьківства», -- підсумовує о. Роман.

Коментар для «ВЗ»
Володимир Фридрак, заступник начальника управління «Служба у справах дітей» ЛМР:

Спільно проводимо багато заходів для дітей-сиріт. З керівником Місії отцем Романом Прокопцем наші співробітники постійно на зв’язку. Ефективність їхньої праці дуже висока, вони роблять колосальний внесок у допомогу дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування".

Фото авторки

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram