Передплатити

Імунітет «не підкачаєш» як шини авто…

«Імунна система складається з багатьох ланок і не «живе» в одному органі», – пояснює біологиня

Вірус SARS-CoV-2 (збудник Covid-19) зв’язується з рецепторами АСЕ-2 на поверхні клітини. Своїм шилоподібним відростком відмикає її, наче «ключем», і проникає всередину, де й починає активно розмножуватися.

Імунна система відповідає за здатність протистояти інфекціям, відстежувати і знищувати пухлинні клітини, нормально реагувати на їжу (наприклад, мушмулу чи гуаву — фрукти, яких раніше ніколи не куштували), пилюку, укуси бджіл та інших комах. Але ми не можемо «підкачати» наш імунітет, як підкачуємо шини авто. Чому — розповіла під час вебінару на тему «Як працює імунітет», організованого українською мережею приватних лабораторій, які входять до європейської мережі, біологиня, авторка книги «Ви це зможете! Сім складових здорового способу життя» Дарка Озерна.

Дарка Озерна

Імунна система складається з бага­тьох ланок, які між собою взаємодіють (у безпосередній близькості або від­правляють одна до одної «посильних»), і ця взаємодія не є ієрархічною. Уявіть ро­боту звичного офісу. Ваш колега вам не підпорядковується, як і ви йому. Ваші керівники також не підпорядковуються одне одному, але вам треба якось взає­модіяти і досягати консенсусу. Це мож­ливо завдяки хорошій комунікації, вчас­ній передачі інформації та особистісним контактам. За тим самим принципом працює й імунна система. Ось чому не­можливо стимулювати імунітет за допо­могою трав’яних настоянок (женьшеню, ехінацеї тощо) — не може одна сполука подіяти на всі ланки імунітету!

Імунітет ділиться на вроджений (не­специфічний) і набутий (специфічний). Вроджений — сформований еволюційно, закріплений генетично (тобто переда­ється у спадок), і ним володіють всі без винятку люди. Завдяки вродженому іму­нітету імунні клітини (за їхньої участі від­буваються всі імунні реакції в організмі. — Авт.) без попереднього навчання, тре­нувань, контакту з бактеріями, віруса­ми і грибами здатні розпізнавати збуд­ників інфекції та знищувати їх. Імунітет не «живе» в одному органі. Імунні клітини продукуються кістковим мозком, лімфа­тичними вузлами, мигдаликами, кишеч­ником тощо.

У кістковому мозку утворюються ней­трофіли (група специфічних лейкоцитів, які відповідають переважно за бороть­бу з бактеріальною інфекцією. — Авт.). З монобластів утворюються моноцити, а вже з моноцитів — макрофаги (клітини, здатні поглинати і перетравлювати чужо­рідні речовини (бактерії, залишки зруй­нованих клітин тощо. — Авт.). Наш кістко­вий мозок синтезує природні кілери, які виробляють вбивчі молекули (у тому чис­лі інтерферони) та інші компоненти вро­дженого імунітету, зокрема опасисті клі­тини (мастоцити). Якщо ви будете рвати кропиву голими руками або якщо вас вкусить бджола, мастоцити у відповідь виділять гістамін, і вам буде боляче. У де­яких випадках гістаміну виділяється така кількість, що у людини може навіть роз­винутися анафілактичний шок.

Мастоцити активуються антитілами — великими білковими зі складною будо­вою молекулами, які розпізнають чужо­рідні речовини і не дозволяють вірусам чи бактеріям проникати в середину клі­тин організму. Віруси не наділені інте­лектом і не здатні самостійно приймати рішення. Завдяки своєму капсиду (зо­внішній білковій оболонці) приєднуються до клітини, яка є їхньою мішенню. Примі­ром, SARS-CoV-2 чіпляється своїм шипо­подібним відростком («короною») до ре­цептора АСЕ-2 на поверхні клітин легень і кишківника. Вірус грипу проникає че­рез особливий фермент — нейрамінідазу. Антитіла блокують цей «ключ», яким ві­рус «відкриває» клітину. Макрофаги зна­ходять комплекси вірусу з антитілами (ідентифікують за кінчиком, який стир­чить) і приєднують їх до себе, тобто фак­тично поглинають. Таким чином імунна система очищує наш кровотік і внутрішні органи від комплексу вірусу чи бактерії з антитілами, і ми відчуваємо полегшення.

Антитіла допомагають активувати­ся імунній системі у відповідь на алер­ген. Антитіла (наприклад, до пилку бере­зи чи полуниці, до яких у нормі організм не є чутливим) завдяки своїй У-подібній будові одним кінчиком приєднуються до антигену, а іншим — до мастоцита. Роз­вивається алергічна реакція: набрякає і червоніє обличчя, з’являється нежить, сльозяться очі, а якщо це — харчова алер­гія, набрякає і червоніє слизова ротової порожнини.

Регуляторні Т-клітини (центральні регулятори імунної відповіді), які у ве­ликих кількостях «населяють» кишеч­ник, найбільш активно «навчаються» у період раннього дитинства, коли ди­тина все тягне до рота, контактує з со­бачками-котиками, і саме вони визна­чають, чи буде вона мати схильність до астми.

Базофіли — це клітини неспецифіч­ного імунітету, що виділяють гранули, вміст яких нищить все, що трапляєть­ся на їхньому шляху. У цьому й полягає особливість неспецифічного імунітету: з одного «кулемета» він «розстрілює» і ворогів, і своїх.

Дендритні клітини можуть жити у ле­генях чи шкірі, а звідти — мігрувати у лімфатичні вузли, де, як восьминоги, розгортають свої щупальця, в яких наче на таці підносять порубані шматочки антигенів. Імунна система влаштовує «дегустацію» цих антигенів і таким чи­ном проводить постійну перевірку своїх клітин на «профпридатність».

Коли загальний аналіз крові пока­зує підвищення рівня еозинофілів, це означає, що у людини є алергія або па­разитарне захворювання, оскільки ео­зинофіли виділяють потужні молекули, здатні навіть убити аскарид у кишечни­ку.

Імунна система контролює сталість клітинного і гуморального складу орга­нізму. Важливою частиною гуморального імунітету є система комплементу — гру­па білків, які збираються докупи як кон­структор Лего і «пробивають» у клітині дірку, у такий спосіб знищуючи її. Клітин­ний імунітет — це можливість клітин за безпосередньої взаємодії «дати одна од­ній у пику». Залежно від того, як працю­ють Т-хелпери («помічники»), у нас буде нормальна імунна реакція, аутоімунна (коли імунітет почне атакувати власні біл­ки, клітинні структури, тканини та органи. — Авт.) або сильна алергічна.

Вроджений імунітет не здатен швид­ко подолати інфекцію, яка є високо­вірулентною та високопатогенною. Вірулентність — це те, як швидко ми за­ражаємося. Патогенність — те, як збуд­ник робить нам погано. Приміром, збудник дифтерії виділяє токсин, який зупиняє синтез білка. Коли йде систем­не ураження цією бактерією, коли ток­сину у крові критично багато, пацієнта може не врятувати навіть протидифте­рійна сироватка. Який вихід? Потріб­но вакцинуватися — ввести неактивний, знешкоджений формаліном дифтерій­ний токсин (токсоїд). Набутий (специ­фічний) імунітет з ним ознайомиться і навчиться його розпізнавати. Щоб спе­цифічний імунітет навчився розпізна­вати віруси або бактерії, йому треба з ними кілька разів зіткнутися.

Ті імунні клітини, які здатні синтезу­вати антитіла (В-клітини) або клітини, здатні вбивати інші клітини, які несуть чужорідні антигени (Т-клітини), мають на своїй поверхні рецептори, схожі на антени. Коли така «антена» розпізнає чужорідну молекулу, імунна система за­безпечує їй підмогу у вигляді цитокінів. Таке «навчання» триває близько трьох тижнів. В ідеалі імунній системі бажа­но ще раз зіткнутися з антигеном і ще раз пройти «навчання», щоб «закріпи­ти пройдений матеріал», тож наступно­го разу, коли у наш організм потрапить справжній збудник дифтерії і бактерія виділить свій токсин, антитіла опера­тивно його знешкодять.

Ще один приклад — туберкульоз. Коли в ослаблений організм потрапляє мікобактерія туберкульозу, може роз­винутися захворювання. Макрофаги (імунні клітини, які «живуть» у легенях) швидко «поїдають» збудник, але йому тільки цього й треба — він починає па­ратизувати у цих клітинах. У таких ви­падках і потрібна підмога у вигляді на­бутого імунітету, щоб макрофагу таки вдалося знищити мікобактерію, яка у ньому оселилася, створивши у тканині легень вогнище запалення.

У вродженого імунітету немає пам’яті. Він мусить щоразу по-новому розгортати запалення. Набутий імуні­тет діє як спецназ — швидко, акуратно, не залишаючи слідів.

Нам потрібен і вроджений, і набутий імунітет. Коли ми загартовуємося, по­чинають добре працювати ланки вро­дженого імунітету. Коли діти бігають по калюжах і будують замки з піску, трену­ється вся імунна система, бо вона у цей час контактує з різними антигенами (а імунна система навчається протягом усього життя). Чим більше ми контак­туємо із зовнішнім світом, чим більше робимо планових щеплень, чим «бруд­нішим» було наше дитинство, тим біль­ший досвід здобувають клітини нашої імунної системи.

Ще одна частина набутого імунітету передається нам від матері (т. зв. мате­ринські антитіла) через плаценту у кров (у матері і плоду немає спільного кро­вообігу) або грудне молоко. Ці антитіла можуть нас захищати навіть впродовж кількох років, але з часом ми втрачає­мо цей захист.

Фото з приватного архіву Дарки Озерної та Kateryna Kon/Shutterstock.

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram