Передплатити Підтримати

Як я героїчно, не жаліючи живота свого, з пандемією боровся!

Для доброго настрою серед коронавірусного карантину публікуємо гумореску Анатолія Архаріва

Ще один день самоізоляції настав. Вийшов я на балкон. Маску натягнув про всяк випадок. Може, коронавірус мене не впізнає… На сусідньому балконі мій сусід — Семен Семенович — зарядку робить. Вдихне якомога глибше, видихне, з ноги на ногу переступить. Так у темпі танго зранку дві-три цигарки і викурює.

— І як, допомагає від вірусу? — запитую.

— Не дуже, від вірусу треба часник їсти. Дві-три головки.

— Допоможе?

— Ні, не допоможе. Але люди до тебе і близько не підійдуть. А ти, до речі, чому у труселях? Одинадцята година ж бо, а ти без краватки. Ти ж нібито тяжко працюєш вдома на цій, як її, удальонці, чи як воно там зветься.

— Та проспав. Четвертий день поспіль просипаю. Вже, мабуть, нема сенсу ме­тушитися, на роботу поспішати. Тобто штани одягати.

— На роботу треба вставати якомога раніше. Тоді запізнишся без нервів і ме­тушні.

— Маєте рацію, Семене Семеновичу. Це у вас великий життєвий досвід про­мовляє. А як, до речі, ваша супруга по­живає? Вона ж нібито мала бажання схуд­нути під час карантину. Кілограмів на десять, як казала. У норму себе привес­ти. Довела себе до норми?

— Частково. Було до норми десять кіло. Вчора зважилась і, завдяки коронавірусу, до норми залишилося сімнадцять.

— Отакої… Успіх, як то кажуть, на лиці.

— І на лиці теж. Зараз всім тяжко, і вазі тяжко. Бо бацили навкруги. Зараза. Мені ось вчора донька телефонувала. Гово­рить, на своїй сторінці в Інстаграмі фото якесь виклала. І за тиждень 500 пере­глядів набрала. Знайшла чим хвалитися. Наш холодильник за добу більше наби­рає. До речі, піду подивлюсь, може, у ньо­му щось новеньке зникло.

Я теж у кімнату повернувся, вирішив дружбану зателефонувати, давно не ба­чив.

— Як справи? — запитую.

— Так собі. Сиджу вдома, самогонку попиваю. А що? Закусь є, бульба в льоху, огірочки, капуста, грибочки. Телевізор не працює, Інтернету тут немає. Сам зі со­бою у шашки граю. В «Чапаєва». Так час помалу і спливає.

— То так коронавірус переживаєш?

— Який ще коронавірус?! — перепитує.

Ну, що з нього візьмеш?! Про коро­навірус не чув. Завжди був людиною без громадянської позиції. Так і проживе без романтики, без національної свідомості. Що онукам зможе розповісти, на відміну від мене! Ось я героїчно, не жаліючи жи­вота свого, з пандемією борюся!

Якщо я вже на роботу спізнився, буду це… як його… склероз, а… думати буду, міркувати. Але спочатку руки помию, бо ж на вулиці був, повітря торкався. Все цей коронавірус клятий: з’явилася дурна звичка — мити руки. Відразу тещу прига­дав, бо вона — причина розлучення, весь час мене діставала: «Помий руки, по­мий руки»! В результаті «царство небес­не» отримала. Але досягла свого, хоч і з того світу. Може, вона все це організува­ла? Вона може… Треба у ЦРУ подзвони­ти. Вони там головного винуватця усього цього шукають. У пеклі цей винуватець! У пеклі!

Я ось що подумав: кому пандемія, а кому — мати рідна. Ось Лукашенко тішить­ся! Бульба дорожча за нафту. Жінки ті­шаться. Позакривали всі бари та сауни! Чоловіки теж мають зиск. Позакривали усі магазини одягу та салони краси. Шко­лярі взагалі не натішаться. Позакривали всі школи! Вчителі також у виграші! Вік би їм цю школоту не бачити. Але і кілька мі­сяців непогано. Перукарі злорадно посмі­хаються. Знають, їхній час прийде і вони розбагатіють більше, ніж нафтовики. У деяких сусідів вуса відросли, нігті пооб­гризані… Про чоловіків взагалі мовчу. Ой, недарма перукарі затаїлися.

У мене є пес. Він мене дуже лю­бить. А за час карантину ще більше прив’язався. Мабуть, думає, що я зара­ди нього вдома сиджу, на роботу не хо­джу. За це він мене гуляти виводить. Із солідарності до мене також на прогу­лянку намордник надягає.

А за стіною сусід-ветеран платівку на патефоні завів. Георг Отс співає: «Всегда быть в маске — судьба моя-а-а-а!».

Така нині і у нас усіх доля…