Передплатити Підтримати

Як ми з кумом покавалірували

Для доброго настрою серед коронавірусного карантину публікуємо гумореску Романа Дронюка, знаного у соцмережах як Вуйко Місько.

Малюнок Юлії Ліщенко

Прибіг до мене кум, очи го­рєт.

— Дай Боже, куме!

— Дай Боже!

— Вашої змії нема?

— Не шепчіт, нема. Пішла на пльоткі!

— Йой, куме, хочте трохи відо­рватисі?

— Як, на двоя чи пополам?

— Та нє! З файними дівчєта­ми!

— Файні дівчєта мене вже пу­джіютсі і Гані боятсі!

— Та нє, ці не побоятсі, ці гіть­ка не побоятсі! Я з таков моло­дицев познайомивсі, ну кров з молоком!

— З яким, з квасним?

— Йой, не жартуйте, ану глип­ніт на фотку в телєфоні! Нате! Дивітсі!

— Курча мама! А де таке ро­дисі?

— Та ви ше її подружки не ви­діли, а ви їй сподобалисі, ану дивітсі!

— Матир Василева! Дайте, най сєду, бо зумлію. А ви де це відпитали?

— В тернеті, шо, лиш ви вмій­ти всьо відпитувати на свою го­лову? Я тоже не остатний, хотє з нами здибатисі. Кажут, шо їх збуджуют старші хлопи, би вмі­ли ґаздувати. Ми якраз такі. Ви уявляйте, вони самі на мене ві­йшли!

— А ми потєгним?

— Та обіп’ємсі віагри, всьо буде грати, як в старої баби в грудєх!

— А шо Гани маїм сказати, куда їдим?

— Я вже всьо придумав, ска­жем, шо на заробітки їдим! На три дни мурувати!

— А відкі ці подруги?

— З Тисменниці!

— О, недалеко!

На тім і змовилисі. Ввечір сказав Гані, шо їдемо на заро­бітки на три дни мурувати.

Рано з кумом вібрендилисі, кум захватив віагру, купили сухе вино, італійских цукєрок, сіли на бус і поїхали. Дівчєта писа­ли нам по вайберу, шо гинут зу­стрічі, скидали еротичні фото, ми облизувалисі і цмокали. До­їхали до Тисменниці, довго блу­дили вуличками, і накінці міста, на відшибі, знайшли самотню хату з високіми парканами. На брамі дзвінок, кум натиснув на гудзик — пси загавкали. Через деякий чєс браму нам відкри­ли дві подруги, йой, якраз ті. Вкішилисі нами, одна чмокну­ла мене, друга кума. Мені при­виділасі Гані з тачівков, але я по­трєс головов, і вона счезла. Нас завели до хати, стіл уже був на­критий, я замітив, шо на подвір­рю було багато карників, і стай­нів, ади якіс фермерки… Віпили ми вина, потім горівки, потім ді­вчєта включили музику, і запро­сили нас до танцу повільного. То сі терли до нас, а мені три рази Гані привиджєласі з тачівков. І здавалосі, шо ми танцуєм під похоронну музику… Після танцу кум сказав, шо нам треба вийти припудрити носики. Ми вийшли до сіний. І кум каже…

— Давайте куме п’ям віагру, але по три таблєтки, би взєли файно, бо видите, шо тут непо­чєтий край роботи.

— Мені шос лєшчно, куме!

— Пийте таблєткі, і до бою, шо, в цих роках баби боїтесі?

Віпили, завалюєм назад до хати, кум кричит.

— Киці, ми вже є. Дівки за­сміялисі, і тут відкрилисі две­рі з другої кімнати. В них лед­ви сі влізли один за одним п’єть амбалів… Я гикнув, кум пукнув. Хлопці сіли за стіл, налили собі вина, дівчєта сіли їм на коліна і сі сміяли… Кум пробував сказа­ти, шо так не файно, але чогос упав три рази на землю… Я нічо не казав, то впав лиш два рази. Коли хлопці з дівчєтами трохі ві­пили, то забагли стриптизу… Ну, а тут якраз були два артисти бродячого театру…

Нам включили Манатіка. (Тє­перь давай танцуй, но что сму­щаєт тєбя). І після трьох сти­мулюючих копніків ми зачєли еротично танцувати. Я ніколи не думав, шо так можу еротич­но рухатисі… Ми розбиралисі під музику, кум розбирав мене, а я — кума. Коли дівки сі накіши­ли, музику віключили. Нам чіт­ко пояснили, шо віднині ми раби і маїм виконувати всі роботи по господарству. Після парув коп­ніків нас кєнули в півницу. Було темносі, дес капала вода, ми сиділи один напроти одного, голі, покоцані… Тут якрас подія­ла віагра. Прийшлосі дати кумо­ви в рийку, аби вгамувати тес­тостерон…

Вдосвіта нам дали роби, шуфлі і тачку, ми зачєли вічищу­вати від свиний, яких тут було підисєтеро. Цілий день пахали, їсти не давали, під вечір їли чир і гризли кормові бураки, наніч ми скідали роби і голі лізли в півни­цу. Аби не втекли…

Минав тиждень, свині були уходжені, але злосні, бо ми їх об’їдали. Ніколи не думав, шо кормові бураки такі добрі, кум надавав перевагу грісови і дерці.

На нас страшно було дивитисі — неголені, з бородами. Від нас пахло свинічками, кум навіть цеї ночи хрюкав… Сидимо ми у пів­ници, темносі, голі, зубами цока­їм, не вітримав я та й кажу…

— Куме, курва мама ваші була! Шос набулисі, як коза в цапа?

— А я відки знав, шо так сі ста­не!

— Давайте віриватисі відси!

— А куда ми голі побіжимо? І пси бігают.

— Ліпше позор, чим смерть…

І зачєли ми віриватисі. Як кроти, розібрали каміні, потім прорили землю і нарешті уви­діли місіць. Зачєлисі обіймати з радости. Але тут пси увиді­ли нас. Не знаю, як ми пере­скочили паркан, але переско­чили… Бігли, покі годні, потім попадали на землю. Коли від­дихалисі, стали думати, шо робити, як голими іти. Але ди­вимсі, на однім подвір’ї ви­сит шматі, сохне. Поздойма­ли з дрота, трохи вогке, але то дурниці. Зачєли вбирати­сі. От холєра, там певно жили самі баби. Я вбравсі у ліфчик і юбочку… Кум у бікіні, прозо­ру блюзочку і блайзер. Зразу ішли трасов, але мусіли зійти, бо дуже сигналили машини… Переважно ішли вночи, вдень пересиджували у посадках. Харчувалисі підножним кор­мом — шо найшли, то їли. До села дійшли за штири дни, рі­шили іти до кума. Там уберемсі у нормальне лахі. Ніч, долізли до кума. Кум замітив, шо за­був двері закрити. Зайшли до хати, включили світло і зачєли сі з радости цілювати, обійма­ти. І тут чуєм, хтос каже:

— Дайбоже, робітникі!

Обертаїмсі, а на дивані сидит Гані з тачівков… А ми як обняли­сі, так і завмерли. Я в юбці і ліф­чику, кум у бікіні і прозорій блю­зочці…

— Я виджу, ви фист заробили, аж нема де гроші скласти.

— Ганусько, ми зараз тобі по­яснимо всьо, ти не так пойня­ла…

— А шо тут пойняти, ми в Єв­ропу йдем… Я вас уже третий вечір тут дижурю!

Нічо ми не змогли поясни­ти… Блюзочку і бікіні порвала… Якби тачівка цей раз не вломи­ласі, то завтра би в селі дзвони­ли… Кум був менше битий, бо був у своїй хаті, а мене шей прі­гли по дорозі додому, ну і дома трохи…

Кілько собі казав не слухати­сі того кума, лишитисі того па­рубоцтва… Нє, знов повівсі… Всьо, шо тут казати, кінчаю!

Публікується зі збереженням мови автора.