Передплатити Підтримати

Не бути святішими від Папи Римського...

Про небезпеку колективних святкувань у храмах

Лаврська братія тепер на карантині. Через самовпевненість настоятеля Павла...

До цих роздумів спонукало наближення Великодніх свят, на які накладає печать вірусна пандемія. Як воно, святку­вати, коли не те що обняти ближнього — мовити до нього небезпечно? Триматися від нього на відстані особистим прикладом закликає навіть той, кого вважають наміс­ником Бога на землі — Папа Римський. Всіх вразила само­тня молитва понтифіка там, де раніше, до коронавірусу, з ним молилися тисячі. Чому ж серед нас, українців, знахо­дяться ті, хто вирішив поспе­речатися з Його Всесвятістю у його мотивованих пересто­рогах?

Нещодавно соціальні ме­режі облетів приголом­шливий відеоролик зі Львова, який з вікна свого по­мешкання зняли жителі однієї з багатоповерхівок. Грубо нехту­ючи правилами карантину, свя­щенник причащав усіх підряд парафіян з однієї і тієї ж ложеч­ки. Щоб цього кричущого по­рушення сангігієни не помітив хтось зі стражів правопорядку, (начебто задля їхнього блага), обряд виконували за храмом.

Шокуючу новину зі Самбо­ра передав наш власкор Роман Іванчук. Попри наполегливі за­клики влади, лікарів, вищих ду­ховних ієрархів — відмовляти­ся від масових відправ і участі у них, священники цього міста вирішили не відраджувати сво­їх парафіян від пасхальних від­відувань храмів. Мовляв, оскіль­ки вони, душпастирі, є слугами Божими, то не мають права за­кликати вірян не приходити до церкви. Вважають великим гріхом на Великдень зачиня­ти церкви — начебто Господь та­кий гріх не пробачить…

Начебто люди призвичаять­ся за час карантину не ходити до церкви і з часом взагалі пе­рестануть це робити… Дивним аргументом на користь звичних, масових богослужінь у розгул коронавірусу видається і запев­нення одного з отців, що під час Святого Причастя він задля дезінфекції щоразу вмокатиме ло­жечку у спиртовий розчин і про­тиратиме її.

Самбірські отці вважають неможливим відмінити веле­людні Великодні літургії ще й через те, що до їхнього міста приїде єпископ із Дрогобича. Видається, що місцеві владики бояться розчарувати високо­го гостя «низькою явкою». По­казуха?

А чи не бояться служителі культу захворювання після ма­сового скупчення своїх парафі­ян? І як, знаючи про потенцій­ні загрози, вони дивитимуться в очі тим, хто після колективно­го відзначення Великодня, не доведи Господи, занедужає на хворобу, від якої поки що немає ліку?

Зрештою, невже священ­нослужителів нічого не навчила трагедія їхнього колеги із Залі­щиків, який помер від «хвороби хвороб»? Невже їх не насторо­жили кілька смертей і групове захворювання монахів Почаїв­ської і Києво-Печерської лавр? Як і випадок у Червонограді, де з невтішним діагнозом зліг там­тешній настоятель…

Кілька тижнів тому один оді­озно відомий церковний ієрарх з УПЦ МП у столиці (митропо­лит Павло, настоятель Києво-Печерської лаври, відомий як «Паша-Мерседес» через любов до розкішних авто. — Авт.) на­зивав застереження медиків від коронавірусу ледь не єрессю — а тепер лікарі намагаються його самого визволити від цієї неду­ги. Зрештою сам зліг у реаніма­цію з коронавірусом… Втім, схо­же, надзвичайна подія зі своїми підлеглими нічого не навчила очільника цієї конфесії. Бо він, користуючись «дружнім» теле­каналом, для демонстрації уда­ваного главенства своєї церкви у цей складний для загалу час фактично скликає паству до ве­ликодніх храмів…

А я хотів би навести при­клад відповідального ставлен­ня святих отців до своєї мі­сії. На Вербну неділю у моєму рідному селі на Тернопільщи­ні у зазвичай заповненій церкві було лише… троє людей: свя­щенник, дяк, паламар. Святко­ве богослужіння мої краяни ди­вилися у прямому ефірі через Facebook. Трансляцію органі­зував священник Василь Мізюк. Була освяченою у моїх земля­ків і верба. Люди стояли з «шут­кою» біля своїх воріт, а отець Василь, який, за домовленістю, проїжджав повз їхні подвір’я, скроплював гілочки верби, не виходячи з машини. Бо на ділі вболівав за своїх ближніх, за їхнє здоров’я…

Недавно я розмовляв з од­ним поважним, боголюбним чо­ловіком, який на своєму довго­му віку бачив усяке. Від релігії, пандемії він перейшов до полі­тики. Оте методичне припро­шування вірян до церков у час розгулу бактеріальної напасті назвав диверсією, ледь не теро­ристичним актом проти україн­ців. Зважаючи на сумні наслід­ки, які може мати заохочуване деким «велелюдне святкуван­ня», думаю, такі тривожні уза­гальнення мого співрозмовника мають під собою ґрунт…

Прослухавши процитова­ні вище пояснення деяких свя­щеннослужителів, дозволю собі таку крамольну думку. Побою­ючись, що через пандемію люди забудуть дорогу до церкви, на­справді настоятелі цих церков переживають про інше. Про те, що у час епідемії вони розгу­блять серед вірян свою ваго­мість. І про те, що на ці свята значно менше пожертв впаде на церковну тацю (на Великдень вони особливо щедрі).

Щодо авторитету. Він заро­бляється не спекулятивними гаслами про те, що молитва у храмі допоможе знищити вірус. А непідробною турботою духо­вних поводирів про своїх пара­фіян у такі складні, як нині, часи. Додати людині сил може і щира молитва в її власній оселі.

А щодо зміління церков­них кас. Головне — не розгубити інше, значно більше багатство — довіру до того, що ми чули у на­ших храмах досі. І до тих, хто це проповідував.

І наостанок. Заради нашо­го з вами благополуччя духо­вні особи повинні попросити вірних у прийдешні свята утри­матися від відвідування хра­мів. Рано чи пізно вірус відсту­пить, повернуться радісні дні. І тоді Великодні молитви у запо­внених Божих домах зазвучать особливо урочисто, перемож­но. Головне — аби нас на той час не стало менше…