Передплатити Підтримати

Між білими і чорними лелеками не буває «змішаних шлюбів»…

19 березня - день, коли українці виглядають на горизонті лелек, які, за народними прикметами, мали би повернутися додому з далекої чужини.

Орнітологи не вірять у цю нумерологію, вважають її надуманою. Але кажуть про інші традиції у житті наших крилатих символів. Про деякі з них кореспондентові «Високого Замку» розповів кандидат біологічних наук Андрій Бокотей, який є одним з найдосвідченіших «лелекознавців» Галичини.

Одні туляться до людей, інші — «безлюдьки»

— Недавно мене хтось запиту­вав, чи буває таке, щоб біло-чор­ний лелека одружився з чорно-білим, — розповідає науковець. — Ці птахи мають різний спо­сіб життя: білий живе біля лю­дей, чорний — «відлюдькуватий», віддає перевагу далекій глуши­ні. Але часом трапляється, що вони разом мігрують, можуть ле­тіти на південь у спільних згра­ях. Щоправда, білих лелек там може бути сотні, чорних — усього кілька. Іноді у зоопарках цих ле­лек тримають разом, бо вони по­дібні, хоча й антиподи за кольо­ром. Чи бувають змішані шлюби між цими видами? Про такі речі науковцям невідомо. Усі пта­хи мають свою відмінну шлюбну поведінку. Під час цього періоду самець залицяється до самки, вона його розуміє і відповідає певною взаємністю або ж не від­повідає. Шлюбна поведінка біло­го і чорного лелеки кардиналь­но різняться. Вони залицяються по-різному. І навіть якщо такі за­лицяння відбуваються у зоопар­ках, ці птахи не знаходять спіль­ної мови. Тому не утворюють між собою гібридних подружніх пар.

Гнізда будують навіть на пам’ятниках

Щороку лелеки будують чи добудовують свої гнізда. Вони можуть важити до двох тонн і мати до двох метрів у висоту.

— Найбільше гніздо я бачив в одному із сіл при дорозі Львів — Івано-Франківськ (через Біб­рку), — каже пан Андрій. — Там стоїть старий польський костел з високим комином. Довший час цей храм був закинутий. На його комині віддавна стояло ле­лече гніздо. Мало не менше пів­тора метра висоти. Одного дня комин не витримав такого тя­гаря, об’ємне гніздо впало, по­шкодило дах. Після цього місце­ва громада знайшла кошти для ремонту костелу. Так що мимо­волі лелека спонукав людей від­новити культову споруду.

Свої оселі лелеки будують у найнесподіваніших місцях: на деревах, водонапірних ве­жах, електричних стовпах. У селі Брюховичах Перемишлянсько­го району лелече гніздо підтри­мує пам’ятник на честь заги­блих у Другій світовій війні…

Андрій Бокотей каже, що у давнину лелеки будувалися ви­ключно на деревах. Але відколи люди почали вкривати свої хати соломою, бузьки перебралися на стріхи — їм зручно було впи­хати у них перші «фундаментні» палички. Тому охоче переселя­лися на селянські домівки. Але коли люди почали використову­вати для покриття дахівку, бляху, шифер, це ускладнило птахам будівництво. На сучасних да­хах рідко можна побачити леле­че гніздо. Із 60−70 років минуло­го століття активно розпочалася електрифікація, тож бузьки по­чали активно використовувати перемички на стовпах як осно­ву під свої гнізда. Стовпи стали комфортними будмайданчика­ми для лелек: опори були висо­кими, на них не могли забратися хижаки, до того ж з них відкри­вається гарний огляд на всі 360 градусів. 80% всіх лелечих гнізд нині — на опорах електропере­дач.

Не варто приваблювати бузька на подвір’я

Є багато охочих приваби­ти на своє обійстя бузька. Орні­тологи видали кілька ілюстро­ваних книжечок з практичними порадами, як зробити це. Про­читати ці підказки з детальни­ми схемами, малюнками мож­на на сайті Західноукраїнського орнітологічного товариства. По­при те, що лелек у нас поважа­ють, шанують, не зовсім добра ідея — приваблювати цього пта­ха на своє подвір’я. Найпер­ше через те, що послід бузька є дуже їдким, агресивним, як кис­лота. Він за кілька років може роз’їсти будь-яку бляху, мета­лочерепицю — відтак доведеть­ся міняти покрівлю. Роз’їдають ці екскременти і електричні дро­ти, тому енергетики завбачливо одягають на них пластикові «ко­жухи» на відстань півтора метра від гнізда.

Є у лелек і сумні традиції

У лелек багато своїх тради­цій, з ними пов’язані містичні історії. Природознавці поміти­ли: лелеки часто прив’язуються до одного і того ж подвір’я, до певної сім’ї. Коли старші люди з того двору помирають, бузь­ки зазвичай там більше не гніз­дяться, більше туди не прилі­тають. Причин такої поведінки пояснити не може ніхто. Але її можна зрозуміти…