Життя – за законом цісаря, а шлюб – за велінням серця

У 70-х роках ХІХ століття у Галичині почався міжрелігійний весільний бум

Львів австрійського періоду (кінець XVIIІ — початок XX ст.) — особлива сторінка в історії нашого міста, його культурної спадщини. Із 1772 року, коли Галичина увійшла до складу імперії Габсбургів, місто Лева стає столицею новоутвореного Королівства Галичини та Лодомерії. Тоді місто почало активно розвиватися в духовному, культурному та архітектурному напрямах. Про те, як це позначилося на стосунках між представниками різних релігій, статей та емансипації, журналісту «ВЗ» розповів старший науковий співробітник Львівського історичного музею Ярослав Бишкевич.

У ті часи міжрелігійні стосунки в Галичині були дружніми. Цьому сприяв прийнятий в Австро-Угорській імперії 1868 року закон, який дозволяв міжрелігійні одруження. Тобто шлюб можна було брати у двох храмах, аж до того, що і в церкві, і в синагозі, а дітей такого подружжя можна було і хрестити, і обрізати. У Речі Посполитій це було неприпустимо. Хоча для духовенства цей закон мав рекомендаційний характер. Після прийняття цього закону, в 70-х роках ХІХ століття, почався такий собі міжрелігійний весільний бум. Доходило до того, що майбутнє подружжя не завжди брало благословення у батьків. А християни й юдеї брали шлюб і в церкві, і в синагозі…

Звичайно, батьки таких молодят були шоковані. Потім якось ситуація «устаканилася». У 80-ті роки ХІХ століття до таких шлюбів у суспільстві вже почали нормально ставитися. І навіть коли сто років тому йшла українсько-польська війна (1918−1920), звичайна львівська родина могла виглядати так: тато співає «Ще не вмерла Україна», мама — «Єще Польська не згінела», а діти — хто ходив до костелу, хто до церкви. Але це їм не заважало на вулиці співати «Хава нагіла» разом із єврейськими дітьми, з якими товаришували. У 1907 році імператор Франц Йосиф підписав закон про Загальне виборче право. Згідно із ним, право голосу на виборах, крім чоловіків, отримали також і жінки — по досягненні 24 років. Також право голосу отримали люди усіх суспільних станів. Це було по суті таке станове рівноправ’я. І тоді діти з заможних сімей почали одружуватися із дітьми з простих сімей.

А батьки, народжені у 70-х роках ХІХ століття від тих міжрелігійних шлюбів, уже не дуже перешкоджали своїм дітям, лише старалися «вибрати менше зло». От, наприклад, український письменник і поет Михайло Рудницький (1889−1975). Тато — Іван Рудницький, греко-католицький священник. Мама — Іда Шпігель із відомого єврейського ашкеназького роду. Батьки з обох сторін були проти цього шлюбу. Роман Михайла та Іди тривав понад десять років. Навесні 1889-го одружилися — проти волі батьків.

Згідно з австрійським законодавством — все чисто. Щоправда, перед тим Іда Шпігель вихрестилася на католицизм під іменем Ольги. Шлюб узяли у церкві Святого Юра. Голова Центральної Ради УНР Михайло Грушевський (1866- 1934) був православним, а його обраниця Марія-Іванна — грекокатоличкою. Вони брали шлюб у Львові двічі — у православній церкві Св. Георгія та греко-католицькій церкві Св. Петра і Павла. Загалом у Львові австрійського періоду містяни святкували і Різдво, і Хануку, і Новий рік разом, водили хороводи. Адже 1868 року вийшов новий патент, згідно з яким юдаїзм зрівнявся у правах з християнськими релігіями.

Доходило до того, що кожен, римокатолик, греко-католик чи юдей, на своє релігійне свято запрошували друзів додому або в кнайпу і «виставляли». А дівчата активно емансипувалися. Хоча дівчині, наприклад, із багатої сім’ї, самій не можна було ходити до кнайпи. Але якщо вона хотіла потрапити до кнайпи, то могла попросити хлопця, щоб він з нею туди пішов. Але тоді передбачалося, що дівчина заплатить за хлопця…