Передплатити Підтримати
  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Хто з певних причин народився з інвалідністю чи отримав травму – не втрачайте надії на щастя!»

«Хто з певних причин народився з інвалідністю чи отримав травму – не втрачайте надії на щастя!»

Історія кохання психолога Дарії Казакової та «атошника» Олексія Скриби

Кілька місяців тому волонтерка Наталія Арестова, яка допомагає виходжувати поранених бійців у військовому госпіталі у Львові, попросила свою знайому, психолога за освітою, Дарію Казакову надати хлопцям «танцювальну» підтрим­ку. Дарія мала поставити танцювальні номери з хлопцями-«візочниками».

Серед «учнів» Дарії був і старши­на 28-ї бригади танкового баталь­йону Олексій Скриба, який пішов добровольцем захищати Батьківщину. Жінка каже, що закохалася з першого погляду…

Олексій Скриба — одесит, старший за неї на 11 років.

— Коли я його побачила, було вражен­ня, що знаю Олексія усе життя, — розпові­ла журналістові «ВЗ» Дарія Казакова.

— Не страшно було прийняти рішен­ня стати дружиною людини з обмеже­ними можливостями? Адже розуміли, що буде не просто…

— Мене це не лякало жодної секунди, бо біля мене людина, яка мене кохає і яку кохаю я. Те, що Олексій у візку, не є для мене перепоною. Ми живемо повноцін­ним життям, подорожуємо… Є приклади, коли людина ідеально складена, зате все­редині може бути далеко неповноцінною.

— Де поранили Олексія?

— Це не було поранення. Олексій отримав травму не на фронті, а у перший день, коли вийшов на ротацію. Це був нещасний випадок. Богу дякувати, за­лишився живий, але розповідати про цей випадок не хоче.

— Як довго тривав «букетно-цукер­ковий» період?

— Звісно, і квіти дарував, і до театру ми ходили… Часто були у картинній галереї. Нам було цікаво разом, ціка­во і зараз. Є багато романтичних осо­бистісних моментів, однак на те вони і особисті, щоб про них не розповідати.

Через 100 днів після знайом­ства Олексій і Дарія стали чолові­ком і дружиною. Їх одружив пас­тор Сергій Косяк — військовий капелан Протестантської єван­гельської церкви з Донецької області, волонтер, автор кни­ги «Донбас, якого ти не знав». Оскільки кожен день у пастора, духовного наставника Дарії, роз­писаний похвилинно, він не мав змоги приїхати до Львова, щоб дати шлюб закоханій парі. За­просив їх до Києва. Церемонію одруження провели 2 січня не у домі молитви, а… на залізнично­му вокзалі, у залі для воїнів АТО.

Після такого незвичного одруження пара повернулася до Львова, і вже тут розписа­лися. Гучного весілля не вла­штовували, забаву відгуляли у камерній атмосфері, на яку за­просили найближчих. Від моло­дого на весіллі був лише один побратим, від молодої — її бать­ки, восьмирічний син, подруга і волонтери. Молода була одяг­нута у шлюбну сукню червоного кольору. Каже, про таку мріяла з дитинства, бо червоний, як відо­мо, — колір кохання.

— Як ваші батьки сприйня­ли ваше одруження?

— Мій чоловік — сильний і здо­ровий. Мої батьки підтримали і добре ставляться до Олексія.

— Ваші батьки також є вірними Євангельської церкви?

— Конфесійні питання — дуже особистісні. Ми не приховуємо того, до якої церкви належимо, бо ми — християни. Важливо, що любов не має меж і обмежень, хочу розповісти усім, хто з пев­них причин народився з інва­лідністю чи отримав травму — не втрачати надії на щастя. Таких прикладів є безліч.

— Де оселилися щасливі мо­лодята?

— Живемо у Львові, винаймаємо квартиру.

— Скільки років ви займає­теся волонтерством?

— Я — психолог за освітою, час від часу приходила поговорити з хлопцями, приносила фрукти. Не була волонтером, який по­стійно їздить на схід… Останні пів року приходила у госпіталь частіше.

— Про що говорите з пора­неними, коли буваєте у госпі­талі?

— Прийдіть туди хоч раз, і все зрозумієте. Коли людина лежить, особливо, якщо само­тня, не має близьких, така лю­дина потребує особливої під­тримки. Кожен з нас повинен надавати певну допомогу цим хлопцям.

— Оскільки належите до Євангельської церкви, чи гово­рите з хлопцями про релігію?

— Дивне запитання. Я нікого не агітую. Протестанти — такі ж християни, як і католики чи пра­вославні. В усьому світі це відо­ма конфесія, тож не бачу сен­су нікого агітувати. Це особиста справа кожного…

Насамкінець запитую Дарію, чи навчила чоловіка танцювати? Виявляється, так і не навчила. Але все попереду.

Фото з родинного альбому Дарії Казакової

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Хто з певних причин народився з інвалідністю чи отримав травму – не втрачайте надії на щастя!»