Чи з’явиться на карті України Донбаська область?

Зі змінами до Конституції зміниться не лише адміністративно-територіальний устрій країни

За неофіційною інформацією, на Банковій не виключають варіанта щодо об’єднання неокупованої частини Донбасу в одну адміністративно-територіальну одиницю. Кадр із фільму «Слуга народу»

Фініш останнього у 2019 році пленарного тижня у Верховній Раді стане стартом нового перекроювання української Конституції. Президентський законопроєкт вже у парламенті, і з відправкою його на «експертизу» до Конституційного Суду у «Зе!більшості» вирішили не затягувати (голосування анонсували на 20 грудня). Подані пропозиції і поправки вмістилися на семи друкованих аркушах. Але якщо на їх остаточне ухвалення у парламенті таки знайдеться 300 голосів, на країну чекають мегамасштабні зміни. Чи справдилися перестороги про те, що прокляття «мінських угод» з особливим статусом для Донбасу впаде на оновлену Конституцію? Чого очікувати після повальної «кончини» місцевих держадміністрацій? Хто такі префекти, і чим вони вже не догодили місцевим елітам?

Що на Банковій не затя­гуватимуть з внесенням до ВР проєкту консти­туційних змін, стало зрозуміло після «нормандського саміту» у Парижі. Конституцію відредагу­ють, заявив президент Володи­мир Зеленський. І запевнив: ні­якого особливого статусу для Донбасу в Основному Законі (як продовжують напирати у Крем­лі) не буде — зміни стосувати­муться лише децентралізації.

Переписування Конститу­ції організували у турборежимі, чим викликали небезпідставну критику опонентів. «Попередня влада, яку ви так любите крити­кувати, вносила зміни до Кон­ституції після засідань Консти­туційної ради, до якої входили не тільки експерти-конституціоналісти, а й представники всіх політичних партій, у тому числі опозиції. Сьогодні все це наро­джується в надрах Офісу прези­дента», — обурювалася на по­годжувальній раді депутатка від «Європейської Солідарнос­ті» Ірина Геращенко. Зауважен­ня щодо «закадрової» підготов­ки законопроєкту слушні. Чого не скажеш про паралелі з мину­лою владою від пані Геращенко. Про Конституційну комісію ча­сів президентства Петра Поро­шенка вона згадала. Але «забу­ла», якою була роль цієї комісії у підготовці того самого про­єкту конституційних змін щодо децентралізації, який 2015-го Банкова теж поспіхом до пар­ламенту пропихала — зі скан­дальним пунктом (у перехідних положеннях) про регламенто­ваний законом особливий ста­тус для Донбасу і з пролитою під ВР кров’ю нацгвардійців. І тоді документ писали за принципом «ви подумали — ми вирішили». Хто такі «ми», у Конституцій­ній комісії хіба що здогадували­ся. Після двох засідань «коміса­рів» поставили перед фактом: уже готовий законопроєкт, яко­го вони в очі не бачили, потрібно терміново узгодити, оскільки до засідання Венеціанської комісії, яка мала дати оцінку документу, залишилися лічені дні.

Тоді на «Венеційку» кивали, нині ж у «Зе!Банкової» — свій ар­гумент для поспіху. Кажуть, ква­пляться з розрахунком на те, що Конституційний Суд, отри­мавши законопроєкт невідклад­но, може надати свої висно­вки до кінця січня. Це означає, що попередньо проголосува­ти за зміни до Конституції пар­ламент встигне ще на нинішній сесії. А вже навесні законопро­єкт винесуть на остаточне ухва­лення. В іншому разі процедура затягнеться до осені (прийняття змін до Конституції відбуваєть­ся упродовж двох чергових се­сій парламенту).

Опоненти «Зе!влади», які атакують конституційний за­конопроєкт Зеленського, по­яснюють поспіх Банкової з прив’язкою до запланованої на квітень нової зустрічі у «нор­мандському форматі». Є, мов­ляв, установка покінчити з пе­рекроюванням Конституції вже навесні, щоб відзвітувати про результат у Берліні (там, швид­ше за все, відбудеться черговий раунд «Нормандії»). Відзвітува­ти про що? Точно не про завер­шальний етап децентралізації, який Меркель, Макрону і Путі­ну не цікавий. Про «вмонтуван­ня» у Конституцію особливого статусу для Донбасу теж не від­звітуєш, бо такого «зашквару» у конституційному законопро­єкті немає. Немає, але є пункт, в якому «адепти Зе! зради» за­підозрили міну сповільненої дії. Йдеться про зміни до статті 92-ї Конституції, які передбачають, що адміністративно-територі­альний устрій і правовий статус адміністративно-територіаль­них одиниць визначатимуться законами України. За версією тих, хто закидає президенто­ві капітулянтство, такий фінт у Конституції дозволить у подаль­шому «застовпити» особливий статус для Донбасу без особли­вих зусиль. «Привіт ОРДЛО, уза­конене простою більшістю Вер­ховної Ради (226 голосів замість 300) у статусі, який визначать потім. А далі можна і фактич­ну федералізацію під таке фор­мулювання, якщо домовляться. Кількаходовочка», — прокомен­тував запропоновану зміну до Конституції нардеп з «ЄС» Во­лодимир Ар’єв в унісон із голо­вними рупорами фракції.

Однак страшилки про від­критий шлях до федералізації явно перебільшені. А заяви про спрощену процедуру «відосо­блення» Донбасу маніпулятив­ні. Навіть якщо припустити, що в обивателів Банкової несправ­ний інстинкт самозбереження, і вони готові піти на «федерас­тичний» сценарій, без 300 голо­сів у Верховній Раді все одно не обійтися: другу статтю Консти­туції, в якій прописано, що Укра­їна є унітарною державою, ніхто не скасовував. Щодо особливо­го статусу Донбасу, то для його узаконення і до цього достатньо було простої парламентської більшості. Саме у такий спосіб 2014-го Верховна Рада й ухва­лила відповідний закон, дію яко­го вже втретє продовжили. За­кон є. Питання у тому, чи почне він повноцінно діяти (що мож­ливо лише після місцевих вибо­рів на Донбасі, для проведен­ня яких є ціла низка передумов, включно з відновленням Украї­ною контролю на кордоні, на що у Кремлі навряд чи підуть), і як зміниться з урахуванням «фор­мули Штайнмаєра». На цьо­му акцентують і представники «Руху опору капітуляції». «Мо­ментом істини буде розгляд по­правок до чинного закону або ухвалення нового закону про „особливості місцевого само­врядування“ в ОРДЛО», — заува­жив співкоординатор «РОК» Ми­хайло Басараб.

У «Слузі народу» від заки­дів у спробі «задобрити» Путіна убивчими для України змінами до Конституції відхрещуються. «Зміни не передбачають жодно­го особливого статусу для жод­них окремих територій. У нас усі регіони особливі. У всіх повинен бути особливий, однаковий ста­тус», — заявив перший заступ­ник голови фракції «СН» Олек­сандр Корнієнко.

У подробиці, навіщо хо­чуть підправити вже згадува­ну 92-гу статтю Конституції, у «Зе!команді» не вдаються. Але за однією з неофіційних вер­сій, на Банковій розглядають варіант об’єднання неокупова­них територій Донбасу в одну адміністративно-територіаль­ну одиницю (у разі, якщо ре­альністю стане так званий план Б — про стіну з ОРДЛО?). Якщо законопроєкт конституційних змін ухвалять, зробити це мож­на буде простою більшістю го­лосів у ВР. Тобто теоретично можна припустити появу на кар­ті України нової області. А це по­яснює інший момент у подано­му президентом законопроєкті, який теж викликав запитання і підозри. Йдеться про ініціативу прибрати з Конституції перелік областей. 133-ю статтю Основного Закону хочуть прописати без нього, лише з указанням, що систему адміністративно-територіального устрою Украї­ни складають громади, округи, області, Автономна Республі­ка Крим. Як зазначено у зако­нопроєкті, «порядок утворен­ня, ліквідації, встановлення та зміни меж, найменування і пе­рейменування громад, округів, областей визначаються зако­ном (який мають ухвалити після узаконення змін до Конституції. — «ВЗ».). Керуючись виписаною процедурою, Верховна Рада, по суті, зможе «перемальовувати» карту України, маючи не 300, а 226 голосів. А це викликає за­стереження, чи не зловживати­ме парламент таким інструмен­том.

Якщо ви уважно прочита­ли складові нового адміністра­тивно-територіального устрою, то помітили, що жодної згад­ки про райони, міста, селища і села там немає. Перші замі­нять округами (замість майже пів тисячі районів буде 100−150 округів). А міста, селища і села будуть частинами об’єднаних територіальних громад, ство­рення яких триває з 2015 року і має завершитися 2020-го.

Районні й обласні держад­міністрації залишаться у мину­лому. А за округами й областя­ми будуть закріплені префекти (з трирічним терміном повно­важень), яких у законопроєк­ті визначили як «представників держави» на місцях. Новела з префектами, котрих признача­тимуть і звільнятимуть на Банко­вій за поданням Кабміну, стала другою каменюкою (після заки­дів про федералістські замаш­ки) у город президента від опо­нентів «Зе!команди». У списку претензій — надмірні повнова­ження для «державних ново­приставлених» і спроба поси­лення президентської влади.

Ініціативу щодо префектів «бомбардувальники» розцінили як намагання президента уза­конити своїх «смотрящих» на місцях, наділивши їх ще й про­курорськими функціями. Про яку децентралізацію, кажуть, йдеться, якщо, відмовившись від губернаторів, Банкова знову розставить всюди своїх нагля­дачів? Та ще й із нагайками, яки­ми можна і територіальні грома­ди шмагати, й органи місцевого самоврядування. У запропонованих змінах до Конституції про­писано право префекта зупиня­ти (з одночасним зверненням до суду) дію актів органів та по­садових осіб місцевого само­врядування, якщо запідозрить у них невідповідність законам чи Конституції. У такий спосіб мож­на заблокувати будь-яке «неугодне» рішення на місцях, обу­рюються опоненти. І кивають на ще одну запропоновану у змі­нах до Конституції новелу, яка передбачає можливість із пре­зидентської подачі достроково припиняти повноваження «гро­мадівських» голів і рад, а також окружного й обласного «парла­ментів».

«Громади будуть значно за­лежними від президентської вертикалі. Це остаточно повер­тає Україну у президентську модель правління, ще й доволі авторитарну», — заявила депу­татка від «ЄС» Вікторія Сюмар. А її колега по фракції Ірина Ге­ращенко звинуватила Банкову у намаганні «скасувати європей­ську модель децентралізації». Ось тільки і Сюмар, і Геращенко «забули», що чотири роки тому проголосували за точно такі ж «префектно-авторитарні» нове­ли, якими тепер витикають Зе­ленському. Усі ці статті, одна до одної, були у поданому тодіш­нім президентом Петром Поро­шенком законопроєкті змін до Конституції щодо децентраліза­ції. На закиди про насаджування «смотрящих» на Банковій тоді відхрещувалися, розповідаючи, що дбають не про розширення президентських повноважень, а про законність і державну без­пеку. Префекти, мовляв, будуть «очима держави», які стежити­муть, аби органи місцевого са­моврядування не виходили за межі законів і своїх повнова­жень. Цією ж благою метою виправдовували і право пре­зидента призупиняти повнова­ження голів громад і місцевих рад (у разі ухвалення ними рі­шень, які суперечать Конститу­ції чи загрожують державному суверенітету, територіальній ці­лісності або національній безпе­ці) з призначенням тимчасово­го державного уповноваженого (читайте — введенням прямо­го президентського правління). Називали це «червоною кноп­кою» для президента проти се­паратистських замашок на міс­цях. Мовляв, реакція має бути блискавичною, а тому і потрібно довірити «пожежну» кнопку пре­зидентові, аби викурювати не­безпечні прояви, не гаючи часу на збори ВР чи Кабміну.

Прізвище президента зміни­лося, але загрози і виклики для України залишилися. І тепер вже на «Зе!Банковій» аргументують запропоновані зміни до Консти­туції турботою про законність і безпеку. Ось тільки оцінити, чим насправді керувалися (благими намірами чи владними апетита­ми), можна буде лише після того, як нововведення з префектами і «каральними» повноваженнями для президента почнуть втілю­вати у життя. А для цього спер­шу ще 300 голосів за конститу­ційний законопроєкт потрібно знайти…