Передплатити Підтримати

Хід Ахметова: Чому Гройсман "злився" із Зеленським

Володимир Гройсман намагається повернутися у велику політику. Але він прекрасно розуміє, що це неможливо без добрих стосунків із "зеленою" командою

Володимир Зеленський і Володимир Гройсман. Фото з відкритих джерел

Про це пише Ігор Петренко на ресурсі depo Вінниця.

В Києві та багатьох містах України 8 грудня розпочалися віче «Червоні лінії» проти капітуляції. Одними з організаторів акцій протесту ще раніше стали партії «ЄС» Порошенка, «Голос» Вакарчука та «Батьківщина» Тимошенко, які закликали президента Зеленського не здавати українські інтереси на сьогоднішній «Нормандській зустрічі» в Парижі.

Експрем'єр Володимир Гройсман на ці події відреагував у власному «Фейсбуці.» Вчора там з'явився пост на підтримку Володимира Зеленського. Гройсман пише, як важливо, щоб суспільство підтримало президента, а політики утримались від критики. Він бажає успіху Зеленському і дає зрозуміти, що акція «Ні капітуляції», організована прибічниками Порошенка, ним підтримана не буде.

Насправді, акція у Вінниці відбудеться, однак вона не матиме жодних політичних наслідків для Зеленського. Для цього у Гройсмана є всі необхідні інструменти.

Гройсман, який поки що «вилетів» з вищої політичної ліги, але зберіг вплив і людей на Вінниччині, відкрито окреслив траєкторію свого подальшого руху у політичному просторі країни. Він однозначно рівняється на Зеленського і ще більше дистанціюється від Порошенка. Більше того, колишній прем'єр, очевидно, не проти стати одним з інструментів витіснення Порошенка з політичного майданчика — якщо не країни, то Вінницької області — точно. В першу чергу, аби самому не вибути з гри.

Гройсман vs Порошенко

Свій образ молодого та міцного господарника Гройсман створив саме у Вінниці. Він потрапив у політику національного рівня на хвилі Революції Гідності. У Вінниці свого часу колишній прем'єр спокійно співіснував з «Партією регіонів», тож у 2014-му, намагаючись сісти у шпагат між Майданом і «регіоналівськими» партнерами, він мало сам не став політичним вигнанцем. Утім, зумів вчасно телепортуватися у Київ.

П'ять наступних років політична вага Гройсмана росла. Він приєднався до табору Порошенка з найбільшим рейтингом — і мав з того власні політичні дивіденди. Зокрема — посаду прем'єра. Однак в українській політиці все напрочуд швидко міняється. Вчорашній «однотуровий» може вмить стати «25-відсотковим». Відтак і політичним сателітам калібру Гройсмана доводиться, як кажуть, перевзуватися.

Після президентських виборів-2019 у Гройсмана було три шляхи — підтримати Порошенка і разом з ним опинитися в опозиції; домовлятись із Зеленським або ж стати самостійним гравцем. Останній варіант відпав після парламентських виборів. Гройсман не лише не пройшов до Ради зі своєю «Українською стратегією», на що очевидно мав великі надії, а й не зміг провести навіть двох мажоритарників, на яких були зроблені найбільші ставки. У Гройсмана передбачали, що саме в межах Вінниці та району голосуватимуть його найпалкіші прихильники, та коли кандидати, один з яких був на той момент чинним віцепрем'єром, не увійшли навіть до трійки лідерів перегонів, стало зрозуміло, що домовленості із Зеленським неминучі. Адже виник ризик, що «Слуги народу» зможуть на місцевих виборах відібрати головний форпост Гройсман — Вінницю.

З Порошенком стосунки почали псуватись ще до парламентських виборів. Гройсман казав, що вони з тепер вже експрезидентом «дуже різні». Та й сама ідея опозиції Гройсману далека навіть концептуально — він звик заробляти свої плюси на тому, що можна побачити, або по чому можна проїхатись, а не на абстрактній критиці та «всепропальстві». Тим більше, критика не фінансується з бюджетів, тож опозиційний хліб, як правило — без масла. Тут також важливо, що поразка «Української стратегії» стала ледь не першою особистою поразкою Гройсмана, який до цього завжди перемагав. Варто лише подивитися на його кар'єру.

Майбутнє із Зеленським проти Порошенка

Відтак стати союзником Зеленського — єдиний варіант для Гройсмана, щоб залишитись на плаву і мати кар'єрні перспективи в найближчому майбутньому. Або, як мінімум, зберегти свої позиції у Вінниці. Він, схоже, це зрозумів одразу і ще будучи прем'єром не втрачав нагоди висловити підтримку новій владі.

Можливо, десь вже такий союз і проглядається. Гройсман та Зеленський мають чіткі домовленості по Вінниці. Головою Вінницької облдержадміністрації став Владислав Скальський, який раніше працював в команді мера Вінниці Сергія Моргунова. Останній, власне, цілком і повністю — людина Гройсмана, тож зв'язок очевидний. Таким чином Гройсман розширив географію свого впливу з обласного центру на всю область, витіснивши при цьому Петра Порошенка.

Гройсман має великі амбіції. Його команда досі вірить, що повернення у прем"єрське крісло цілком реальне. Треба тільки домовитися і дочекатися провалу Гончарука. І, звісно, заслужити довіру. Над лстаннім у Вінниці плідно працюють.

Так, маленьким внеском у велику довіру може стати «прикриття» Зеленського від резонансу акції «Ні капітуляції» у Вінниці. Пост у «Фейсбуці» — лише офіційна частина реверансу — гра на публіку. А от справжній жест підтримки — це, наприклад, проведення фейкової протестної акції з «правильними» меседжами, які не зашкодять іміджу чинного президента.

Акція «Ні капітуляції», що була запланована на 8 грудня у всіх регіонах країни, не відбулась лише у Вінниці. Натомість тут зібралась грудка активістів на так звану «підготовчу бесіду» із керівником парторганізації «Європейська Солідарність» Андрієм Гижком. Говорили про збір у Києві, тож навряд чи варто чекати на численну акцію «ЄСівців» у Вінниці взагалі.

В той же час, 9 грудня акцію протесту з аналогічною назвою у Вінниці, все-таки, проведуть. І вона точно не пройде непоміченою — її анонсує рейтингове видання, яке повязують з вінницькою мерією. Молодіжний рух, що виступає організатором, теж неодноразово був помічений на масових заходах, де завуальовано відстоював інтереси мерії. Ця молодь вміє «пошуміти», тут однозначно будуть плакати, гучномовці, можливо, «димовухи».

Однак чого на цій акції скоріш за все не буде — це критики президента Зеленського та його політики. Так президенту покажуть, що вінницькі вміють прикривати спини своїх союзників. Тож однозначно заслуговують на довіру. І на крісло прем'єра — теж.

Загалом, метою союзу Гройсмана із «зеленою» командою може бути протистояння Порошенку на Вінниччині з метою не дати колишньому президенту можливості зробити цю область базовою. Рейтинг довіри до партії Гройсмана у Вінниці за даними групи «Рейтинг» становить 15%, в ЄС — лише 7%.

Також варто сказати, що в цьому може проглядатися й інтерес олігарха Ріната Ахметова. Не секрет, що під час виборчої кампанії Гройсман мав «теплу ванну» у медіа олігарха. Ахметов, який домовлявся з будь-якою владою і намагається робити це зараз із Зеленським (викинутий Герус з посади представника президента в Кабміні тому є доказом), цілком може прагнути повернення Гройсмана у велику політику. Так чи інакше, кадрово іншого політика рівня прем'єра, з яким, за чутками, в Ахметова непогані стосунки, в олігарха нема. Не виключено, що Гройсман сам шукає меценатів для боротьби на Вінниччині. Тому дружба із Зеленським — стратегічний хід. Але чи дасть це щось Гройсману в майбутньому — питання.