Передплатити Підтримати

Країна шоколаду і смачного пива

Враження журналіста «ВЗ» від подорожі у Брюссель

Здавалось би, з моїм досвідом подорожей я би давно мала відвідати цю європейську країну. І не раз. Але все не виходило: мій маршрут чомусь оминав Бельгію. Завдяки туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» мені вдалося цю «прогалину» заповнити.

У столицю Бельгії, Брюссель, ми прилетіли з Варшави. Якихось дві години льоту, і ми приземлилися в аеропорту «Шарлеруа». Оскільки летіли лоукостом, то на багаж не довелося чека­ти, бо невеликі сумки кожен мав при собі. Перше, чим мене здивував Брюссель, — відсутністю паспортного і митного контролю. З літака ми вийшли просто на… ву­лицю. Лише потім я зрозуміла, що обидві країни — і Польща, і Бельгія — входять у Єв­росоюз. Цивілізація, одне слово.

Брюссель справив на мене двояке враження. З одного боку, це місто не­ймовірно красивих архітектурних рішень, бо чого варта лише площа Ґранд-плас (особливо ввечері, коли підсвічується з усіх боків). На площі дуже гарні і Ратуша, і Королівський палац, у якому, до речі, не жив жоден король.

Недалеко від площі — знаменитий Хлопчик, що пісяє, біля якого постій­но збирається море народу. Зізнаюся чесно, я була розчарована тим хлопчи­ком. Те, що бачила на фотографіях і ті­шилася, що хлопчика на День Незалеж­ності України одягають у вишиванку, виглядало солідно. Насправді розміри і художня цінність хлопчика особливо­го враження не справили. Але, з іншо­го боку, бути у Брюсселі і не побачити Хлопчика, що пісяє, який став симво­лом міста, — нонсенс! Його обов’язково треба знайти бодай для того, щоб наку­пити сувенірів додому і друзям з його зображенням.

А сувеніри у центрі міста, як, зрештою, і в кожній столиці, можна купити на будь-якому розі: тут так багато сувенірних крамничок з брелоками, магнітами, ша­ликами, листівками, бокалами та іншими дрібничками із зображенням… того са­мого хлопчика. За словами гіда Тетяни, у Брюсселі ще є скульптури дівчинки і пе­сика, що пісяють, однак вони не такі по­пулярні.

Хлопчики, що пісяють, – всюди. Навіть у кондитерській, де продають вафлі

Інший бік Брюсселя — це його сучас­не життя. Столиця Бельгії — місто уль­трасучасне, з неймовірно розвинутою транспортною мережею, Європейським кварталом і багатонаціональним насе­ленням. Бо ж недаремно одним із симво­лів Брюсселя став знаменитий Атоміум — величезних розмірів споруда, що скла­дається з атомів і свідчить про прагнен­ня європейців до мирного використання атомної енергії.

Брюссель сьогодні — справді столиця Європи, симбіоз старовини і сучасності, бережного і теплого ставлення до історії та ультрасучасної дійсності.

Сама європейська частина всього єв­ропейського кварталу — площа Шуман. Саме тут засідає Рада Європи. Ми уві­йшли всередину. Ніяких тобі солдатів з автоматами. Правда, є солідна охорона, і заходити всередину треба через рамку. Як в аеропорту. Після екскурсії виріши­ли випити кави у парламентському барі. У тому ж барі обідали члени парламенту.

За пів дня, поки тривала наша екс­курсія, ми дуже зголодніли. Вулична їжа в основному представлена китайською, турецькою кухнями, можна також натра­пити на суші, однак справжню бельгій­ську кухню знайти складно. Гід Тетяна запропонувала нам повечеряти у ресто­рані, що на площі Ґранд-плас. Казала, туди складно потрапити, але коли ми уві­йшли, то були єдиними гостями. Зрозу­міло, що у самісінькому центрі Брюссе­ля ціни у ресторанах — захмарні. Тому й відвідувачів там негусто.

Лише у Брюсселі є пам’ятник бабусі.

Але справжньої брюссельської кухні ми таки скуштува­ли. Подруга Ірина замовила запечений цикорій зі соусом бешамель плюс фужер вина. Заплатила за ці смаколики близько 30 євро. Я замовила телятину, тушковану у пиві, з картоплею фрі. І пиво — 250 гра­мів. Такі у них порції. Заплатила стільки ж, що й колежанка. Туристи з Житомира ви­рішили скуштувати кролика у медовому соусі з картоплею і пиво. Дівчинка Олен­ка — мідії (а це ціла миска) з картоплею фрі і фужером вина. Заплатила майже 25 євро. Для бельгійців — це копійки, а для нас — дуже великі гроші. Як відомо, Бель­гія славиться морепродуктами. І їхня на­ціональна страва — варені мідії. Їх пода­ють з картоплею фрі. Місцеве населення переконує, що саме бельгійці придумали картоплю фрі. Але смажать вони її не на олії, а на топленому жирі.

Бельгія славиться морепродуктами. І їхня національна страва – варені мідії.

А ще у самісінькому центрі всюди пахне карамеллю. Там печуть справжні бельгійські вафлі. Сказати, що смачно — нічого не сказати. Гаряча вафля коштує 2 євро. Наповнювачі до неї — вершкові, фруктові, з морозивом, карамеллю, ме­дом… Ціни — від 1 євро до 2-х.

Брюссель доволі різношерстий і в ар­хітектурному плані. Комусь змішуван­ня стилів може здатися несмаком, а хтось побачить у цій екзотиці особли­вий шарм. Це, як у Львові, коли за пле­чима пам’ятника Адамові Міцкевичу у са­місінькому серці міста вліпили будівлю банку. Правда, не кожному подобаєть­ся. У місті з’явилося поняття «брюсселі­зація». Це, з одного боку, біда столиці, з іншого — її фішка. Річ у тім, що жителі не поспішають дбати про історичні забудо­ви. Якщо будівля руйнується, її ніхто не хоче реконструювати. Можуть знести між старими будівлями, що міцно тримають­ся одна за одну, конструкцію і на її місце «втиснути» багатоповерхівку, що вигля­датиме як стороннє тіло. І при цьому не дотримуються ані кількості поверхів, ані композиції.

Бельгію називають найбільшим ви­робником шоколаду у світі. Щоро­ку у країні виробляють близько 170 тисяч тонн шоколаду. І це при тому, що там живе лише 10 мільйонів осіб. В од­ному лише Брюсселі 500 шоколатьє — ви­робників шоколаду і виробів з нього. Це і звичайні шоколадки по 4−5 євро за шту­ку, і хлопчики, що пісяють (можна купи­ти сім маленьких хлопчиків-мізинчиків за 6 євро), а можна придбати шоколадну статуетку і за 75 євро. Коробки цукерок по 125−250 грамів — від 6 євро. А можна «взяти» і акційні: 10 коробочок за 19,99 євро.

Якщо казати про символи Бельгії, звісно, не можна обійти пиво. Я обожнюю цей напій. І не лише влітку. Восени воно смакує не менше, якщо добре. Саме до таких «добрих і дуже добрих» належить бельгійське пиво. Його тут виробляють 2 тисячі найменувань. Воно густе, аромат­не і доволі хмільне. Чула, навіть випуска­ють тут пиво під назвою «Тарас Бульба». Я шукала таке, але не знайшла.

Ми зайшли у невеликий ресторан­чик увечері на пиво. Повторюся: тут по­рції 0,25 і 0,5. Таких, як у нас, 0,3 — немає. Менша порція пива коштує в середньому 4−5 євро. Дівчата з нашої групи, оскільки не п’ють пива, вирішили придбати пляшку вина на вечерю. Побачили магазинчик, де продавали вино, закорковане як шампан­ське. Купили 2 пляшки по 12 євро. А коли в готелі відкоркували, з’ясувалося, що у 750-грамовій пляшці було пиво!

Наступного дня, коли шукали доро­гу до парку «Міні-Європа» (про це — в од­ному з наступних номерів «ВЗ». — Г. Я.), біля станції метро Міді натрапили на ма­рокканський ринок, що нагадує колиш­ній Краківський базар. Тут можна купити все — від продуктів харчування до 10 пар шкарпеток за 5 євро. Близько 14-ї годи­ни ціни на товар різко падають. На жаль, ринок працює лише у неділю, тож ми ні­чого не встигли придбати.

Я розповіла лише про, так би мо­вити, «фасадну» частину Брюссе­ля. Однак є і зворотний бік медалі, що мене дуже вразило. Іноді складало­ся враження, що я потрапила не у столи­цю Європи, а в Єгипет. У бічних вуличках від центру в основному арабські та аф­риканські магазини. На вулиці продають грильованих курей, що вже крутилися на рожні, мабуть, не одну добу, а за столи­ками на вулиці з горнятком кави сидять лише чоловіки. Жінок не видно взагалі. Біля самісінького нашого готелю на ву­лиці розстелив «ліжко» арабський моло­дий бомж і постійно тряс перед перехо­жими пластиковим стаканчиком, у якому дзеленькали дрібні єврики. І таких бом­жиків у Брюсселі — море. Просять гроші не лише чоловіки, що можуть працювати, а й жінки з маленькими дітьми.

Загалом з політичним і економічним життям у Бельгії не так все просто. Бель­гія — конституційна монархія і федера­тивна держава одночасно. Причому фе­деративний лад базується не лише на територіальних принципах, а й на мов­них також. Для мене було дивним те, що у цій країні є шість урядів і шість парла­ментів. Федеральний уряд відповідає за координацію дій п’яти інших урядів, а та­кож за питання державної ваги: оборону, іноземні справи, економічну і монетар­ну політику, пенсії та охорону здоров’я. З економікою за такого «розкладу» не дуже добре, однак це не заважає прибу­вати сюди мігрантам з Африки і Близько­го Сходу, оскільки закони до них дуже ло­яльні.

А ще мене вразив транспорт. Вели­чезні міські автобуси з причепом-гар­мошкою курсують вузенькими вуличка­ми самісінького центру. Їм не заважають припарковані біля бордюрів автівки. Бо їх там немає! Насправді ж машин у Брюсселі дуже мало, бо бельгійці лю­блять ходити пішки або їздити велоси­педом чи електричним самокатом.

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за організацію цікавої подорожі.

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram