Вишукані вітражі, валіза слідчого та... меч ката

Прокуратура Львівської області відкрила двері для туристичних екскурсій

Колишнє приміщення Торгово-промислової палати славиться унікальними вітражами.

До історичної будівлі прокуратури Львівської області можна потрапити не лише як свідок чи фігурант кримінальної справи, а й на екскурсію. Колись у будівлі правоохоронної структури, що на проспекті Шевченка, працювала Торгово-промислова палата. Історична споруда з цінними вітражними вікнами та фасадною ліпниною зведена у 1907−1910 роках за проєктом архітекторів Альфреда Захаревича й Тадея Обмінського.

Будинок — у стилі пізньої сецесії з нотками неокла­сицизму. Основну частину будівельних робіт виконувала будівельна фірма Івана Левин­ського. Торгово-промисло­ва палата славиться настінним живописом (фриз авторства Фелікса Виґживальського), скульптурними рельєфами Зиґ­мунта Курчинського, вітражами і мозаїками Станіслава Габріе­ля Желєнського (за картинами Генрика Узембля і Кароля Фри­ча). У радянський період у бу­динку Торгово-промислової па­лати був розташований міський комітет комуністичної партії. А з 90-х років тут оселилася проку­ратура Львівської області.

Новоспечена прокурорка Львівської області Ірина Діден­ко вирішила, що це відомство має бути ближчим до людей. Пані Ірина каже, оскільки об’єкт режимний, при вході у кожного туриста перевірятимуть доку­менти. Кожну екскурсію супро­воджуватиме працівник про­куратури. Першу екскурсію до прокуратури Львівщини дові­рили протестувати студентам юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка. До студен­тів-правників долучилася і жур­наліст «ВЗ».

Першим туристам прокуратури показують валізу слідчого

Екскурсовод-мистецтвозна­вець Наталія Зубик веде сту­дентів у лекторій на першо­му поверсі (колишня біржова зала), де облаштовано міні­музей прокуратури. Показує стенд із документами часів Данила Галицького та Магде­бурзького права. «Не знаємо, як виглядав Данило Галицький, є лише його умовна скульптура. З неї видно, що був красенем, — з гумором розповідає екскур­совод. — У ті часи не було ні суд­дів, ні прокурорів, ні адвокатів, ні слідчих… Хто судив? Громада на чолі зі старійшинами. Най­страшніше покарання — вигнан­ня з громади. Якщо громаді не вдавалося визначити, хто пра­вий, тоді працював такий собі конституційний суд — виходи­ли до князя. Якщо князь не міг визначити, тоді був Божий суд: випробування вогнем або во­дою. Смертної кари не було. Лише у статтях Магдебурзько­го права запроваджується по­сада ката».

Наталія Зубик показала ар­хівну світлину меча, яким кат відрубував голови злочинцям. Цей меч мав затуплений кінець, бо мав не колоти, а відрубува­ти. Запитала студентів, де саме у Львові кат карав злочинців? Схоже, молоді юристи не над­то знають історію Львова, бо у відповідь — тиша. Від студентів університету (!) жодної версії… «Народ, кат працював на пло­щі Ринок, — розповіла Наталія Зубик. — Якщо злочин не смер­тельний, то на цій площі могли прив’язувати до стовпа і шма­гати батогами. Впродовж доби кожен охочий міг плюнути зло­чинцеві в обличчя… Якщо зло­чинець був шляхетного по­ходження, на площі Ринок зі страти робили шоу. У першо­му ряду збиралися жінки і діти. Якщо ж стратити потрібно було людину з неблагородної сім’ї, то останнє слово промовля­ли на Горі страт — біля Краків­ського ринку. Останню публіч­ну страту на цій горі кат виконав 1847 року».

Унікальний експонат музею прокуратури — портфель слід­чого, з яким колись виїжджали на місце пригоди. У портфелі 49 предметів, серед них — магніт, пінцет, компас, ліхтарик, фото­апарат «Зеніт», крейда…

Юрист, львовознавець Віталій Надашкевич розповів «ВЗ» про свої враження від екскурсії. «У захваті, — каже. — Запровадження екскурсій у прокуратурі свідчить про певну відкритість влади. Така відкритість, чи то в прокуратурі, чи в клініці, чи на заводі, ліпше ніж будь-яка перевірка змушує тримати порядок. Будинок торгово-промислової палати — одна з найзнаменніших архітектурних оздоб Львова. На мій погляд, він навіть цікавіший за славнозвісний поміщецький клуб (казино). Саме біржа демонструє, не те як гроші витрачалися, але й те, як їх заробляли. Поєднання таланту львівських архітекторів-митців з бізнесовою жилкою львів'ян подарувало нам неповторне середмістя, звідки Львів брав на це гроші, зокрема з нафтових операцій. Адже Львів — це такий собі Дубай, тільки сто з лишком років тому».

З досьє «ВЗ»

У ніч гніву (з 18 на 19 лютого 2014 року) до приміщення про­куратури Львівщини вдерлися громадські активісти, щоб знищи­ти кримінальні справи. Тоді від вандалів потерпіли й деякі вітражі в коридорах установи. Також вхідні двері, вікна… Завдані збитки оцінили у 10 мільйонів гривень. За гроші міського бюджету усе відновлено. Один вітраж, який постраждав у ніч гніву, ще рестав­рують.

Фото авторки