«Навіть кіт лізе до нас у ліжко грітися від пляшок з гарячою водою...»

Жителі Нового Роздолу рятуються, як тільки можуть, від холоднечі у помешканнях. Розбиратися із ситуацією прилітав керівник уряду

Пенсіонерка Ярослава Солтан гріється від розпеченого на конфорці диска важкоатлетичної штанги...

Те, що «холод — не тітка» відчувають на власній шкурі жителі «міст сірчаників» — Нового Роздолу і Новояво­рівська. Батареї централь­ного опалення тут — наче секції морозильника. У цих містах досі не стартував опалювальний сезон. І не­відомо, коли розпочнеть­ся. 60 тисяч людей (серед них — діти, літні, немічні) мерзнуть у холодних сирих помешканнях, багато хто хворіє. Ситуацію визнано надзвичайною, вона за­грожує техногенною ката­строфою. Такою, яку у січні 2006-го пережив Алчевськ на Луганщині. Поки що біду відвертає аномально тепла осіння погода. Але як тіль­ки ударять морози, колапс неминучий! З трагічними наслідками.

Оперативна нарада чиновників на Новороздільській ТЕЦ

«У нашій квартирі холодніше, ніж на вулиці»

Їдемо у Новий Розділ — туди, де становище найбільш критич­не, майже патове. З першого побіжного погляду, місто живе спокійним життям. Двірники звично замітають вулиці, курсує транспорт, динамічно працює ринок, по тротуарах прогулю­ються люди. Але як тільки заво­димо з ними розмову, наш опти­мізм вивітрюється.

Працівниця львівсько­го «Бадеру» Емілія Савосіна, мати трьох синів шкільного віку, не стримує емоцій:

— У нашій квартирі холодні­ше, ніж на вулиці. У дитячій кім­наті і спальні увімкнули масляні калорифери, які шалено мота­ють електрику. Третю кімнату обігріває відкрита газова духо­вка на кухні. Знаємо, це небез­печно, але іншого виходу немає. Мої школярі, які вчаться у Ново­роздільській СШ № 3, скаржили­ся, що мерзнуть у класах. Щоб зігрітися, вибігали на перервах надвір. Добре, що маємо газо­ву колонку, тож можемо нагріти воду для купання. А от знайома гріє її на конфорці у тазику. Біль­шість людей з мікрорайону, де не функціонує центральне опа­лення, напрошуються у душ до родичів, друзів, знайомих, які мають бойлери.

У новороздільському мікрорайоні «БАМ» без тепла усі багатоповерхівки.

Хто винен у наших негараздах? Колишні і нинішні управителі місь­кої теплоелектроцентралі. Тепло­мережу не підготовлено до зими. Якщо і запустять ТЕЦ, можуть по­чатися аварії на теплотрасах, по­топи у висотних будинках…

У помешканні пенсіонерки Галини Ріжнів, що мешкає на вулиці Шашкевича, нема ні те­пла, ні гарячої води. У хаті хо­лодно, сиро, цвіль добирається у шафу. Переживає не стільки за себе, як за внучку.

Щодня по кілька годин на день проводить на вулиці 84-річна Ольга Михайлівна, колишній акушер. Не для того, щоб подихати свіжим повітрям — щоб зігрітися. Надворі тепліше.

— Зять купив мені обігрівач, — розповідає жінка про своє жит­тя-буття. — Так зробили майже всі у нашому будинку. Але елек­тропроводка не витримує на­вантаження. Увімкнеш праль­ну машину — зупиняється. Деякі сусіди, щоб не мерзнути вночі, придбали електропростирад­ла. Але це дороге задоволення. Я натягаю на себе дві ковдри, зверху накидаю шубу. На голо­ву одягаю хустину. Коли надво­рі сонячно, гуляю до п’ятої ве­чора — поки не почнеться мій улюблений серіал. Тоді заку­туюся і вмикаю телевізор. Не знаю, що робитиму, як вдарять морози…

Назустріч нам ідуть дві жіноч­ки, одна у капюшоні з хутра. Теж ловлять останнє осіннє тепло.

— Живу у новому мікрорайо­ні, на дев’ятому поверсі будин­ку, який називають «китайською стіною», — каже колишня няня дитсадка. — У кімнатах лише +10. Гріємося від газової кон­форки. Чайник закипить — всі стіни від пари мокрі. Сирість жахлива. Натягаємо на себе кілька курток і так гріємося.

— Сьогодні чоловік роздобув масляну батарею, поставила її у коридорі, — доповнює жінку її по­друга. — Але щоб обігріти три кім­нати, цього замало. Наша ма­ленька Настя носить по три пари шкарпеток. Школярі у класах си­дять за партами у куртках. Внучка каже: «Вчителька, як ніколи, до­зволяє нам під час перерви біга­ти по коридорах — щоби зігрітися. Але це, бабусю, не допомагає.».

У Лілії Пашовської з про­спекту Шевченка свої пережи­вання:

— На вечір включаю у холод­ній квартирі конвектор. Через це повітря у кімнатах сухе, спер­те — малому ніс забиває, не має чим дихати. Але іншого способу зігрітися не існує.

Ірина Гойчук з Набережної живе на першому поверсі, їй до­шкуляє холод і сирість з підвалу. У кімнатах — 8−10 градусів тепла. Майже все вкрилося пліснявою, стіни кімнат зацвіли.

Колишній продавець Люд­мила (зараз у декретній від­пустці) розповідає:

— У мене двоє дітей, наймен­шенькому — півтора місяця. Пи­сали у міськраду, аби дозволили встановити у квартирі індиві­дуальне опалення — відмовили. У хаті холодно, сиро, кинулася цвіль. Семирічна доня підхопи­ла алергію. На ніч вмикаю обі­грівач, зранку хату треба про­вітрити — тому у ній знову стає студено. Через наш холод стар­ша сестричка не хоче приїжджа­ти зі Львова у гості. Каже: ліпше я залишуся у теплому гуртожит­ку.

Через сирість і цвіль у холодній хаті семирічна донечка продавця Людмили потерпає від алергії.

«Гріємося у магазині. Дякувати Богу, продавці не виганяють…»

Щоб не задубіти остаточно, новороздільці вдаються до різ­них, часом креативних, мето­дів виживання. Колишня пра­цівниця відділу капітального будівництва «Сірки» Яросла­ва Солтан гріється за допомо­гою деталі від… важкоатлетич­ної штанги.

— Колись мій син, інвалід І групи, для поліпшення здоров’я піднімав ці тягарі, — розповідає Ярослава Іванівна. — Одному з дисків-клапанів, які син насиляв на гриф, я знайшла інше засто­сування: розпікаю його на газо­вій конфорці — і тепло від нього іде у хату. Спочатку той клапан чадів, але зараз випарів не дає. Небезпечно, кажете, — а що ро­бити? Так само нагріваю ка­струлі з водою, вони виконують роль батарей. Ще одна моя про­блема — почорнілі від цвілі сті­ни. Вчора відмивала їх водою з хлоркою…

Інша пенсіонерка, 76-річ­на Любов Лучак, нагріваль­ним елементом у своїй кварти­рі зробила металевий круг від світильника. Теж розпікає за­лізо до червоного на газовій плитці, і гріються біля нього з чоловіком (переніс три інсуль­ти). Роблять так перед тим, як лягти у ліжко. «Бо якщо з хо­лоду у холод, то не заснемо, — пояснює колишня начальник лабораторії у гальванічному цеху. — А мерзнути мені ніяк не можна: перенесла вісім опера­цій, погано циркулює кров. Як сильно змерзаю, перестаю ди­хати…».

Любов Михайлівна каже, що утеплила поролоном вікна, две­рі, але це допомагає мало. Якщо у хаті +12, вважай, пощастило. Ходить по хаті у махрових шта­нях, колготах, куртці. Коли го­тується до сну, натягає махро­ву сорочку, халат, штани і хустку. Через проблеми з болячками і холоднечею пенсіонери-інвалі­ди Лучаки викликали на підмо­гу внука, який вчився у Німеччи­ні. Він теж відчуває дискомфорт у зв’язку з «холодомором»: ля­гає спати у спортивному костю­мі, куртці…

— Мені важко пересуватися, бо задихаюся, — виливає нам душу пані Люба. — Незважаю­чи на це, часто ходжу у магази­ни. — Не купити щось, а зігріти­ся, бо там кондиціонери теплом дують. Багато наших пенсіоне­рів приходить у крамниці за те­плом. Дякувати Богу, продавці не виганяють…

Люди кладуть пляшки з гарячою водою, щоб нагріти постіль перед тим, як лягти спати.

Ще один, такий же далекий від цивілізованого, спосіб са­мообігріву вимушено практику­ють мешканці багатоквартирно­го будинку неподалік міського озера. Гарячу воду заливають у великі пластикові пляшки, кла­дуть їх у постіль, щоб прогріла­ся, — і лише тоді лягають спати. Під ковдру пірнає і тулиться до гарячої тари домашня киця…

Ультиматуми змерзлих людей

Новороздільська і Новояво­рівська теплоелектроцентралі, які нині стоять на припоні, сво­го часу обслуговували потужне виробниче об’єднання «Сірка». Гарячу воду і тепло вони давали також у житла його працівників. Коли хімічне виробництво згор­нули, змінилася доля обох ТЕЦ. За віянням часу, ці державні об’єкти виставили на привати­зацію. Господарями теплоелек­троцентралей стали ТзОВ «НВП Енергія-Новояворівськ» та ТзОВ «Енергія-Новий Розділ». Кінце­вими власниками цих підпри­ємств були підприємці-політи­ки Богдан та Ярослав Дубневичі. Національне антикорупційне бюро України запідозрило фір­ми нардепів у корупційних обо­рудках: мовляв, виділений ТЕ­Цам за пільговими цінами державний газ (бо виробляли тепло для населення) бізнес­мени використали для наживи. Начебто вироблену цим газом електрику продавали на сто­рону за ринковою ціною. НАБУ оцінило завдані державі збитки в 1,43 млрд грн.

Коментарі для «ВЗ»

Фірма-попередник хотіла зриву опалювального сезону

Василь Муравель, міський голова Новояворівська

Наше місто готувалося до опалювального сезону. Осно­вні регламентні роботи прове­дено. Але працівники ТЕЦ за­явили, що не працюватимуть, поки їм не виплатять забор­говану за 3,5 місяця заробіт­ну плату. Тимчасовий управи­тель — фірма «Гарант Енерго М» не впоралася зі своїми функ­ціями. Зараз її усувають від управління. У вівторок я був у Києві у Кабінеті Міністрів, вко­тре озвучував нашу пробле­му перед прем’єром. У середу глава уряду мав бути у наших краях. «Нафтогазу України», «Укртрансгазу» поставлено за­вдання своїми фірмами за­йти на проблемні теплооб’єкти Львівщини.

З працівниками нашої ТЕЦ розмовляв голова ЛОДА Мар­кіян Мальський, представники підприємства, яке має заміни­ти попереднього управителя, — і люди уже готові взятися до праці. А щодо заяв деяких гро­мадян про те, що у суботу без­строково перекриють траси, якщо у середу не буде тепла, — це емоції. Люди у нас помір­ковані. Якщо побачать реальні кроки для розрулювання ситу­ації, то й реагуватимуть відпо­відно.

Скільки треба часу для того, щоб тепло прийшло у кварти­ри новояворівців? Залежить від багатьох чинників. Є свої особливості роботи електро­двигунів. Навіть якщо буде газ у трубах — це не вирішує всіх питань. В одному місці техніч­на процедура може затягну­тися на день, в іншому — може бути виконана за декілька го­дин. Працівники нашої ТЕЦ го­тові зробити все, щоб якнай­швидше подати тепло…

Хто винен у всій цій катава­сії? Раніше у нашому місті не було проблем з теплом. Були корупційні проблеми у фір­ми, яка надавала ці послуги. Не спрацювали ті правоохо­ронні органи, які повинні були це контролювати. Нашої вини немає. Якщо державні орга­ни взяли на себе управління заарештованими приватни­ми об’єктами, від яких зале­жить життєзабезпечення міст, то повинні були це завдання успішно виконати. У Києві ви­знають, що у фірми, яку при­значили новим управителем, не було ніякого досвіду. Задум був нормальний: приходить новий управитель, перебирає до себе всіх людей, які працю­вали на тому підприємстві ра­ніше. Але попередники не хоті­ли, щоб хтось прийшов на їхнє місце і нормально працював. Вони хотіли зриву опалюваль­ного сезону, домагалися того — і домоглися.

У нас теж були проблеми з абонентською базою, але ми підключили всіх, кого тільки можна було, і 7 березня люди отримали перші платіжки. Як результат — із 46 млн 980 тис грн заборгованості новояво­рівці проплатили на початок листопада 41, 5 млн грн.

Проблемою займаються перші особи держави

Тарас Грень, заступник голови Львівської облдержадміністрації

Назвати конкретну дату по­дачі тепла жителям Нового Роздолу і Новояворівська не можу. Але можу запевнити: з огляду на те, які зусилля до­кладають для цього, і те, що до розв’язання цих проблем під­ключилися всі, від кого це зале­жить, подачу тепла забезпечи­мо максимально швидко. Цією проблемою займаються у тому числі перші особи держави. Вже є інформація про заміну управителя. Ним стане велика державна структура. Стоїть за­вдання якнайшвидше ліквіду­вати прориви у тепломережах і запустити тепло.

Прем’єра дезінформують з області…

Тарас Батенко, народний депутат

Переговорив з прем’єр-міністром України — у середу, 13 листопада, він був у Ново­му Роздолі. Визначена урядом дочка НАК «Нафтогаз» замінить управителя ПП «Гарант Енер­го М». Але думаю, що прем’єра дезінформують посадові осо­би області — подають неповну ін­формацію, видають бажане за дійсне. Тому що досі, попри ого­лошений стан надзвичайної си­туації (а це треба було робити значно раніше!), жодні альтерна­тивні теплокомунальники не при­ступили до випробування мереж ТЕЦ, закачування води і ліквідації проривів! Місто замерзає! Спо­діваюся, приїзд пана Гончарука все остаточно розблокує — інак­ше трагедії не минути!

Усі фото автора