Банани, вирощені під Львовом, смачніші за тропічні

Родина Трушів започаткувала бізнес із вирощування бананів, лимонів, гранатів, лаймів, ківі, папаї та кави

Саджанці «екзотів» чекають на своїх господарів

За вікном — пізня осінь, яка незабаром перейде у зиму, а тут — оаза, переповнена зеленню. Все тут буяє, милує око. На справжньому банановому дереві — ціле величезне гроно плодів. «Це тропікана — сорт найбільших бананів, — розповідає господар, Андрій Труш. — Загалом маємо бананів три сорти. Окрім тропікани, ще карлики і напівкарлики. Цьогоріч вродили нівроку — зібрали близько 100 кг».

Андрій Труш у своєму «тропічному царстві».

«Ось тут наші лимони», — пан Андрій демонструє темно-зе­лені плоди, що вагою у серед­ньому сягають 800 г, а найбільші — і до півтора кілограма.

За десять кілометрів від Львова, у селі Липниках Пустомитівського району, львів’янин Андрій Труш відкрив бананову ферму. Тут ростуть і плодоносять бана­ни, лимони, гранати, лайми, ківі, папая і кава… Вирощує їх у спеціальній теплиці- вегетарії Андрій Труш разом із батьком Ярославом Миколайовичем (відомим львівським журналістом). Зараз у них — понад 30 сортів різних екзотів.

Андрій перед тим, як взятися за виро­щування незвичних для наших країв фрук­тів, був успішним бізнесменом, постачав з Європи на всю Україну лаки. Справа йшла добре. Згодом, коли почалася війна, десь «прогорів», щось віддав дружині. Проте віднайшов інше заняття — до душі. Прига­дує, приїхав до батька на його присадиб­ну ділянку. Там і зародилася ідея, від якої вже не міг відмовитися. Пробував виро­щувати гриби, різну зелень, реалізовував у ресторани. Справа теж йшла непогано. Але щоб розвиватися, треба було більших площ, а їх на батьковій ділянці бракувало. Задумався над компактним варіантом, вирішив збудувати теплицю-вегетарій. Мусив вивчити, що це таке, але в Інтер­неті нічого путнього не знайшов. Поїхав на Київщину, бо на Львівщині таких теплиць ще немає. Згодом познайомився з людь­ми, які їх виготовляють у Європі. Півроку чекав, коли ті приїдуть і зроблять каркас. «Така теплиця, як свідчить енергоаудит, тримає тепло краще, ніж тришаровий по­лікарбонат. Цю технологію використову­ють у Голландії, вона удвічі дешевша, ніж полікарбонатна», — каже Андрій Труш.

Опалюють у теплиці дровами, для цього встановили твердопаливний 50-кі­ловатний котел, який гріє 2 тонни води, що насосом подається у теплицю. Два тепловентилятори женуть тепле повітря, утворюється тепла штора. Коштує таке «задоволення» 5 — 10 тисяч гривень що­місяця. «Уся технологія не працювала б, якби у мене не було мізків. А моїми мізка­ми у цьому випадку є батько», — наголо­шує бізнесмен-початківець.

«На початках щось пропадало, щось росло, але більшість рослин прижилася», — ділиться спогадами про початок спіль­ної зі сином справи Ярослав Миколайо­вич.

Труш-старший, якому відведено роль агронома з понад сорокарічним досві­дом праці на власній ділянці, розпові­дає, як вирощували рослини. Деякі — з маленьких саджанців, а деякі — навіть із насінинок, які привозили з Голландії та інших країн, а також із Київщини. «Най­легше було виростити цитрусові, вони найшвидше прижилися. З бананами було більше мороки. Примхливим вияви­лося і авокадо: щоб воно заплодоносило, потрібно ще трохи часу і дуже теплі тем­пературні умови», — каже Ярослав Мико­лайович. Ще Труш-старший розповідає, що найбільше йому подобається папая. У їхній теплиці ростуть деревця, які дають жовті плоди, солодкі на смак. Вони неви­сокі, каштаноподібні.

У вегетарії є і популярне зараз каво­ве дерево. Деревця за рік-півтора вирос­тають до метра — півтора у висоту, а пло­доносити починають у віці трьох років. У теплиці цей процес настає швидше — на другий рік.

Напередодні Нового року стали по­пулярними «ялинки» з екзотичних дере­вець. Вони невеличкі, заввишки півтора метра, але досить гарні.

Люди купують для окраси помешкань саджанці банана, кавового дерева, лимо­на. Є мандарини, папая та інші цитрусо­ві. Ціни доступні — від 150 грн. За велике дерево можуть віддати і 5 тис грн. Зде­більшого купують великі дерева для кафе. Перше таке велике дерево придбав друг Андрія для свого веганського ресторану, аби підтримати початківця-аграрія. Роз­повів згодом, що біля бананового дерева збираються черги охочих сфотографува­тися. Це й спонукало Андрія до того, щоб вирощувати щораз більше саджанців.

Запитую, чи смачні ці банани та лимо­ни. «Набагато смачніші, ніж ті, що при­возять до нас і які ми називаємо мавпя­чими. Ми зриваємо свій урожай, коли плоди достигають і жовтіють, а вони зе­леними везуть до нас два тижні, за цей час обробляючи невідомо чим», — розпо­відає Ярослав Миколайович.

У їхньому вегетарії упродовж цілого року буяє зелень, тут постійно тепло. Во­сени і взимку тримають температуру 17 — 18 градусів за Цельсієм, а влітку темпера­тура сягає 30 — 40 градусів, як у справжніх тропіках, навіть доводиться її охолоджу­вати. Поки що не мають стабільного збу­ту. Втім, Андрій планує з наступного року забезпечувати своєю продукцією готелі, ресторани, торгово-розважальні центри. Зараз дизайнери, які займаються озеле­ненням, привозять рослини здебільшого з Голландії. Ще Труші хочуть започаткувати лінійку, яка би потребувала менше світла.

Нещодавно на ферму розпочали на­віть екскурсії організовувати. Навідують­ся школярі цілими класами. Здебільшого приїжджають діти з районів. А от львів­ських школярів чомусь немає, розпові­дає Андрій. Коли журналіст «ВЗ» була на фермі, то зателефонувала вчителька аж із Тернопільщини, яка хоче замість уроку біології організувати для своїх учнів екс­курсію на ферму.

с. Липники Пустомитівського району Львівської області

Фото авторки