За день сказав те, чого за першу «стоднівку» не почули...

Президентові влаштували рекордний «прес-допит»

Розмова тривала кілька раундів – із короткими перервами на зміну журналістів за столом. Фото president.gov.ua

У четвер модний столичний центр Kyiv Food Market приймав незвичну для такого місця тусовку. Те, що необізнані могли б сприйняти за якесь гастрономічно-тусовочне дійство зі сотнями гостей і десятками телекамер, насправді було масштабною прес-конференцією президента Володимира Зеленського. Точніше, прес-марафоном, як цей захід слушно (зважаючи на формат і кількагодинну тривалість) анонсували на Банковій. Змінювалися журналісти за головним столом, тональність запитань і відповідей. Але незмінними залишалися головні і найболючіші теми, які червоною ниткою пройшли через увесь діалог. Формула Штайнмайєра, розведення військ, протести під лозунгом «Ні — капітуляції!», обіцянки «Зе!команди» щодо гучних посадок…

Про весну без посадок і «бандита Пашинського»

«Фішечкою» було не лише місце, а й наперед анонсована схема проведен­ня прес-марафону. Розмова із прези­дентом відбувалася у кілька заходів. Поки група зі семи-десяти журналіс­тів «допитувала» Зеленського за сто­лом в окремо відведеному секторі на другому поверсі центру, інші «десятки» чекали своєї черги у відкритій залі по­верхом нижче. Організатори марафо­ну пояснили такий формат тим, що він дасть можливість поставити запитання президентові усім, хто акредитувався на прес-захід.

Поки журналісти проходили «про­пускну» процедуру на вході до центру, президент добігав. Саме пробіжкою пояснив своє спізнення на кілька хви­лин. Хотів, мовляв, зробити домовлене місце зустрічі з журналістами фінішною точкою своєї ранкової «фізкульткіломе­трівки», навіть не переодягаючись. Але підказали, що явка на прес-марафон у «спортивках» буде некоректною. Тому довелося витратити час на те, аби при­вести себе до офіційного ладу.

Скидалося на те, що відступ з гумо­ром президент використав не так для того, аби розслабити співрозмовників за столом, як для того, щоб самому на­лаштуватися. З перших хвилин зустрі­чі було помітно, що добряче хвилюєть­ся. Зрештою, підстави для хвилювання є, і чим далі, тим серйозніші. Акції про­тесту у столиці вже за кілька днів обіця­ють перерости свої нинішні масштаби: на Покрову і День захисника України до Києва обіцяють з’їхатися ветерани бо­йових дій на Донбасі — з усіх регіонів країни. Усвідомлюючи, якого розмаху і тональності можуть набути «антикапі­туляційні» протести, на Банковій вирі­шили не обмежуватися заспокійливим відеозверненням президента щодо обурень, спровокованих звісткою про погодження Україною формули Штай­нмайєра. Розуміння ситуації, яка на­зріває, очевидно, і стало тим головним фактором, який змусив президента та його «мейкерів» вийти з уже звичного і більш комфортного для них віртуаль­ного образу.

Вже на початку першого раунду прес-марафону почало складатися враження, що президент перетягує іні­ціативу на себе, а присутніх за столом журналістів такий розклад влаштовує. Зеленський довго, розлого і з відсту­пами говорив про те, як потрібно від­войовувати мізки людей на окупованих територіях Донбасу. Далі було адресо­ване президентові запитання щодо на­шумілої телефонної розмови з Дональ­дом Трампом. Звісно ж, нічого нового у цій темі не прозвучало, бо вже стільки всього сказано-переказано.

І ось нарешті прозвучало запитан­ня, яке вимагало хоч якоїсь конкретики у відповіді. Де обіцяні посадки? Чому навіть у справі екснардепа Пашин­ського йдеться про далеко не першо­рядні звинувачення, які мали б звуча­ти з прив’язкою до цього персонажа? Почувши прізвище Пашинського, Зе­ленський скористався можливістю ви­грати час для формулювання відпо­віді. «Вийдіть на вулицю і запитайте: Пашинський — бандит чи ні? Даю вам 100%: 100 людей запитаєте — 100 ска­жуть «так», — заявив президент, по суті, звернувши з відповіді на те, про що було запитання у справі Пашинського. Далі перейшов до пояснень, чому не все так просто, як здавалося. Є, мов­ляв, перепони, які можна обійти, про­цедури, в яких можна пожертвувати окремими правилами задля ухвален­ня потрібних для країни швидких змін (тут Зеленський гово­рив про турборежим у парламенті і пов’язані із ним закиди на адресу «Зе!команди» щодо порушень ре­гламенту). А є речі, через які не пересту­пиш. «Коли я прий­шов, думав, на другий день будемо саджа­ти всіх корупціоне­рів. Але мені сказали «а-я-яй»: президент не може впливати на правоохоронні органи», — заявив Зе­ленський, додавши, який вихід знай­шов для себе із цієї ситуації. Щотижня, каже, проводить із правоохоронцями наради, на яких запитує, де результа­ти. Крайній дедлайн — 1 листопада. До цього часу, уточнив Зеленський, пра­воохоронці повинні показати конкрет­ні результати роботи у кількох гучних справах. Про які саме справи йдеться, не деталізував.

Про ветеранів, «нормандську зустріч» і формулу Штайнмайєра

Далі розмова зайшла про дату май­бутньої зустрічі у «нормандському форматі» та прогнози щодо її поряд­ку денного. Зеленський акцентував на тому, що ця зустріч є вкрай важливою для формулювання й розуміння усі­ма сторонами головних кроків, як за­кінчити війну. Погодження формули Штайнмайєра, як і продемонстрова­на Києвом позиція щодо розведення військ на Донбасі, обумовлювали саму можливість проведення такої зустрі­чі. «Кожна зі сторін повинна показати, що вона хоче закінчити війну», — зая­вив президент, висловивши водночас сумніви щодо щирості таких намірів з боку Росії.

Дата переговорів у «нормандсько­му форматі» — питання, де без кала­мучення води з боку РФ не обійшлося. Варіанти усе ще на стадії погодження. Й активну роль у цьому процесі віді­грають Франція і Німеччина — як учас­ники «нормандської четвірки».

Зеленський не виключає, що на май­бутній зустрічі у «нормандському фор­маті» може бути рішення щодо наступ­ного обміну утримуваними особами. Але про які списки йдеться, не уточнив, зазначивши лише, що їх є три. Перший стосується тих, кого утримують в оку­пованому Криму й у Росії. У другому прізвища бранців, які залишаються на території так званих ЛНР і ДНР. Третій список — громадяни України, інформа­ція про утримання яких на окупованих територіях з нашого боку є, а з тамтого вона не підтверджена.

«Чому я поспішаю з „нормандським форматом“? Бо для мене є важливим пи­тання повернення на­ших людей», — заявив Зеленський. І додав: якщо дата проведен­ня зустрічі відтягува­тиметься, шукатимуть інші формати. «Це, — каже, — може бути як „Мінськ“, так і пря­мі переговори з Путі­ним».

На зауваження щодо слабкої комуні­кації влади зі суспільством у такій ре­зонансній темі, як тілорухи, пов’язані з формулою Штайнмайєра, Зелен­ський визнав: так, недопрацювали. «І це, — каже, — було помилкою. Але у наших кроках щодо захисту інтере­сів України жодної помилки не було». Погодження формули Штайнмайєра не означає, що її вже імплементують. Імплементація можлива лише у ново­му законі про особливий статус Дон­басу. А цього закону ще немає. Як і остаточної відповіді про те, яким він буде. До ухвалення цього закону, за­певнив президент, обов’язково бу­дуть обговорені зі суспільством усі «червоні лінії».

Навіть якщо припустити, що знай­шовся б «дурник», який підписав би щось убивче для України у Мінську, взявся змальовувати гіпотетичну си­туацію Зеленський, нічого з цього не було б реалізовано. Бо, вів далі, українські військові, волонтери, сус­пільство продемонстрували і Ро­сії, й усьому світові, що захищати­муть свою землю. «Україна ніколи не здасть свою територію і свою Неза­лежність», — заявив президент. Каже, зрадою займається не він, а ті, хто не дають йому виконати його президент­ський обов’язок й обіцянку про при­пинення війни.

Коли розмова зайшла про акції про­тесту під гаслом «Ні — капітуляції!», прозвучало запитання, чи згідний пре­зидент із тим, про що заявляв глава його Офісу Андрій Богдан. Акції про­плачені? «Я такого не казав», — відпо­вів Зеленський, водночас зазначив­ши, що без спроб «підігріти» обурення людей не обійшлося. Як і без свідо­мих маніпуляцій думкою людей там, де йдеться про розведення військ. «При­їжджають і кажуть: вас кидають, зда­ють, завтра тут буде „ЛНР“, „ДНР“, вас захоплять, розстріляють. І це роблять не ветерани», — обурився президент. На запитання, якими будуть дії влади, чи вдасться вона до силових методів, якщо ветерани виконають свою обі­цянку і займуть позиції, з яких будуть відведені війська, відповів: «Силою і дурень може. Треба розмовляти, по­яснювати свою позицію». Але має бути розуміння ситуації з обох сторін. Кому­нікація на тему, яка стосується безпе­кових питань, переговорних позицій, не може бути 100-відсотково інформа­тивною. Бо є речі, розголос яких може лише нашкодити. «Розказати про всі наші плани — це програш», — заявив Зеленський. Повертаючись до запи­тання про ветеранів, додав: не вва­жає правильним те, що у Золоте вони, люди, які не є діючими військовими, приїхали озброєними. На цій терито­рії є ті, хто повинен гарантувати безпе­ку, — поліція, розвідка, СБУ. «Я роблю те, що можу у цих рамках. І розводжу війська лише там, де можу забезпечи­ти безпекову ситуацію», — наголосив президент.

Майдану, каже Зеленський, не бо­їться. «Якщо суспільство не захоче, щоб я більше був президентом, щоб моя команда і далі працювала, крово­пролиття не буде. Але люди повинні знати, що вони виберуть далі». Зре­штою, зазначив Зеленський, суспіль­ство має визначитися, якого президен­та хоче. «Я хто — президент, стратег чи комунікатор між тим, що хочуть чи не хочуть наші люди? Мені надали мандат. Я хочу бути сильним президентом, а не на розтяжці. Не треба мене послаблю­вати», — заявив Зеленський, додавши, що дії тих, хто свідомо «підігріває» обу­рення людей, спрямовані саме на по­слаблення підтримки президента сус­пільством.

Про Авакова і звільнення Данилюка

Не оминуло президента питан­ня щодо збереження в уряді міністра з неоднозначною репутацією Арсена Авакова. Зеленський заявив, що при­значення керманича МВС було обу­мовлене не «договорняками» («я нічого Авакову не винен»), а розрахунком на результат. Якщо розрахунок не справ­диться, реакція буде однозначною. «Є випробувальний термін. Я всім міні­страм і правоохоронцям сказав: є ре­альні справи — до кінця року принесіть результат. Не буде результату — всіх звільнять».

Прокоментував президент і від­ставку секретаря Раднацбезу Олек­сандра Данилюка. «Я не згоден з його позицією, що він пішов через „Приват­Банк“. Думаю, що це було некоректно. Саша хотів бути прем’єр-міністром. Я йому сказав чесно: „Сань, ти дійсно нормальна, професійна людина, але я вибрав іншу кандидатуру“. І складні відносини з Богданом теж вплинули», — озвучив свою версію Зеленський.