«Безмовних» у Раду не братимуть, «гулящих» мандатом каратимуть...

Що ще обріжуть у парламенті, крім недоторканності?

«Отакенну гору всього наприймали!». Фото зі сторінки «СН» у Facebook

У книзі парламентських «най-най» Верховна Рада 9-го скликання сходу стала би рекордсменкою не лише у номінаціях «Наймолодша» і «Найжіночніша», а й у категорії «Найпідірваніша». Швидкість, з якою нинішній парламент видає на-гора ухвалені на різних стадіях законопроекти і постанови, одні називають турборежимом, інші — «скаженим принтером». За два сесійні тижні, відзвітував спікер Дмитро Разумков, під парламентським куполом розглянули 110 законодавчих ініціатив, 44 законопроєкти схвалили у першому читанні, ще дев’ять — у цілому. Чи не найбільший резонанс спровокувало остаточне «прощавай» депутатській недоторканності. Але і, крім нього, у списку найпомітніших і найбільш обговорюваних ініціатив, які стосуються депутатів і роботи парламенту, є на чому зупинитися.

Мінус 150 депутатів, плюс «безмажоритарщина» у Конституції

Результати запланованого на 2020 рік Всеукраїнського перепису населен­ня, який так довго відкладали (попри рекомендації ООН проводити перепис кожні 10 років, остання всеукраїнська «перекличка» була 2001-го) і на прове­дення якого нарешті передбачили ко­шти у проєкті бюджету, лише підтвер­дять те, за що 92% українців і так обома руками за. Часи, коли в Україні було 52 мільйони населення, давно у мину­лому. Народу вже навіть 40 мільйонів не залишилося, а народних обранців як було 450, так і зосталося. З поправкою хіба що на відмінусовані мажоритарні округи в окупованій частині Донбасу та у Криму (26 крісел у парламенті залиша­ються порожніми).

На виконання роками заїждженої обі­цянки про скорочення парламенту до 300 депутатів політичної волі лише у нинішній ВР вистачило. Відповідний проєкт змін до Конституції таки скерували на розгляд Конституційного Суду. Під поодинокі за­уваження тих, хто називає рішення без­підставним і киває на сусідні Польщу та Чехію, де з розрахунку на душу населен­ня парламентаріїв більше, ніж в Україні (у польському варіанті — 560 депутатів на 38 мільйонів населення, у чеському — 281 на 10 мільйонів). Тільки економічно Украї­на — не Польща і не Чехія: скорочення де­путатського корпусу на третину — неко­пійчана економія для бюджету, в якому з року в рік видатки на Верховну Раду міль­йонними «добавками» примножувалися.

За ініціативою про обрізання парла­менту майже непоміченими залишилися дві інші новели у згаданому законопро­єкті змін до Конституції. Перша — запро­вадження мовного цензу для претенден­тів на парламентський мандат. Володіння державною мовою буде обов’язковою вимогою для народних обранців, закрі­пленою у Конституції поряд з віковим цензом (21+) та цензом осілості (постій­не проживання в Україні не менше остан­ніх п’яти років перед виборами).

Друга новела — прописка в Осно­вному Законі для виборів без «гречко­сійної» мажоритарки. «Верховна Рада України обирається за пропорційною виборчою системою», — пропонують записати у Конституції. Конституцій­на прописка значно ускладнила б мож­ливість радикально змінювати вибор­чі правила (внести зміни до Конституції важче, ніж перекроїти закон — по­трібна не проста, а конституційна біль­шість голосів у ВР). Виборча система закріплена у конституціях багатьох кра­їн, серед яких — Швейцарія, Фінляндія, Нідерланди, Данія, Італія, Швеція, Ес­тонія, Латвія, Португалія, Норвегія, Гру­зія… Ось тільки в українському варіанті напрошується одне важливе «чи»: чи не варто було б конкретизувати — «за про­порційною виборчою системою з ВІД­КРИТИМИ СПИСКАМИ»? Тоді б не ви­никало сумнівів, що виборчі правила будуть обов’язково прописані не про­сто під «пропорційку», а під систему з відкритими списками.

Без мандата — на вихід

У боротьбі з парламентськими про­гульниками і «піаністами» в усіх скли­каннях Верховної Ради перемагали про­гульники і «піаністи». Таке враження, що обидві зарази передаються під куполом повітряно-крапельним шляхом. Одвічні болячки вже й серед тих гуляють, хто за­певняв у стійкості до такого роду бацил. Піонерами «Зе!кнопкодавства» стали Сергій Литвиненко та Олена Копанчук. Після прочухана обоє пообіцяли споку­тувати гріх, переказавши свою місячну зарплату на благодійність. Може, ще й свічку у церкві поставили, дякуючи за те, що президентський законопроєкт про санкції для парламентських порушни­ків ще на стадії розгляду у Конституцій­ному Суді. Був би він остаточно узаконе­ним, грішникам довелося б не зарплату, а мандат з кишені виймати.

Дострокове позбавлення депутатства загрожує не лише за кнопкодавство і пе­редачу картки для голосування (факти мають бути підтверджені у судовому по­рядку), а й за злісне прогульництво. Про­пущена без поважних причин третина пленарних засідань та/або засідань ко­мітету упродовж однієї чергової сесії = «без мандата на вихід».

Ось тільки не зрозуміло, яким боком до запропонованих конституційних санк­цій ухвалений у першому читанні зако­нопроєкт, в якому передбачене грошове покарання для депутатів-прогульників. У ньому прописали: «У разі, якщо народ­ний депутат протягом календарного мі­сяця упродовж однієї чергової сесії Вер­ховної Ради без поважних причин не бере особисту участь у більш ніж одній трети­ні пленарних засідань або більш ніж по­ловині засідань комітету, до складу яко­го входить, такому народному депутату не відшкодовуються витрати, пов’язані з виконанням депутатських повноважень, за відповідний календарний місяць».

У комплексі якась каша-малаша вихо­дить. Конституцію хочуть доповнити так, щоб була можливість випроваджувати з парламенту депутатів за третину прогу­ляних пленарних засідань та/або засі­дань комітету. Прогуляних за час сесії, тобто не за один, а за кілька місяців. А у змінах до Закону «Про статус народного депутата» пропонують рахувати прогули за місяць і карати гривнею. Причому по­збавлятимуть «гуляк» не всіх місячних ви­плат, а лише коштів, передбачених на ви­конання депутатських повноважень, або так званої другої зарплати. До наступно­го читання є над чим попрацювати, а то одні санкції з іншими не в’яжуться.

Із «Зе!кайданками» «невдобно» вийшло…

У запропонованій «Зе!редакції» стат­ті Основного Закону про підстави для дострокового припинення депутат­ських повноважень пункт про депутатів-«відщепенців» залишився без змін. Йдеться про позбавлення мандатів тих, хто, пройшовши до парламенту від пар­тії, відмовився увійти до її фракції чи вийшов з фракції. У Верховній Раді ми­нулого скликання цією процедурою ско­ристався «БПП»: після виходу з фрак­ції без мандатів залишилися «незгідні з партлінією» Микола Томенко та Єгор Фірсов.

У нинішньому парламенті нагоди ви­пробувати конституційну палицю з дво­ма кінцями (один помічний проти «туш­кування» депутатів-списочників, інший — для приборкання норовливих) ще не було, але скандал уже розгорівся. За­пальничкою стали одразу два законо­проєкти, зареєстровані з підписами «Зе!депутатів», але ініційовані, схоже, із «Зе!верхів» (і не лише парламентських). «Розпорядники» партійної лінії вирішили перестрахуватися від обміління парла­ментських «Зе!рядів» на всі випадки жит­тя. Так, щоб одним махом відохотити де­путатів і від думок про вихід з фракції, і від злісного «нєпослушанія».

Згадану вище статтю Конституції про позбавлення мандата за «відщепенство» спробували розширити змінами до За­кону «Про статус народного депутата». «У разі невходження народного депутата до депутатської фракції політичної пар­тії, за списками якої його було обрано у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі чи яка була суб’єктом його висування в одномандатному ви­борчому окрузі, або припинення його членства в такій фракції, його повнова­ження припиняються з моменту ухва­лення рішення вищим керівним органом відповідної політичної партії», — таке по­ложення заклали в один законопроєкт, а потім для надійності ще й в іншому про­дублювали.

Усього два нюанси, але які! Перший: під статтю про «відщепенство», крім нардепів-списочників (прописана у Конституції «імперативна» норма саме їх стосується), і мажоритарників підве­ли. Обирався по мажоритарці не як са­мовисуванець, а під партійним брен­дом — у парламенті, як і у колег зі списку, одна дорога: у фракцію цієї партії. Не увійшов — здай мандат. Вийшов — здай мандат. Виключили — теж без мандата залишишся. Позбавлення депутатства після виключення з фракції і є тим дру­гим нюансом, який у «Зе!верхах» споді­валися вмонтувати у Закон «Про статус народного депутата». Причому вмон­тувати в обхід Конституції, яка не міс­тить «приписів» про дострокове припи­нення депутатських повноважень не за добровільний вихід, а за виключення з фракції.

Не дивно, що спроба максималь­но вкоротити депутатський поводок ви­кликала обурення «слуг народу», го­ловно — мажоритарників. Судячи з того, що керівництво «Зе!фракції» без за­минки дало задню (скандальні пропо­зиції, які, по суті, запроваджують жор­сткий імперативний мандат, відкликали на доопрацювання), бунт назрівав не­дитячий. Залишилося дочекатися, якою буде фінальна розв’язка конфлікту, і чи вдасться напрацювати компромісний законопроєкт, про який заявляв очіль­ник фракції «СН» Давид Арахамія.