Не такі страшні ГЕС, як їх малюють екологи

На Львівщині уже найближчим часом можуть розпочати будівництво мікро-ГЕС.

g07

Вона буде розміщена на Дністрі біля села Липиці Миколаївського району. Це буде навіть не мала, а мікрогідроелектростанція з потужністю до 200 кВт. Громада Липиць погодила будівництво ГЕС, тож тепер луцькій компанії «Вотерструм» залишилось лише отримати дозвіл від обласного Департаменту екології та природних ресурсів, аби розпочати будівництво.

Попри те, що малі ГЕС належать до об’єктів, які виробляють «зелену», тобто екологічно чисту, електроенергію, в Україні вони стикаються зі спротивом активістів саме екологічних організацій. Екологи кажуть, через малі ГЕС гине риба, зникають можливості для водного туризму, а самі річки міліють. Натомість в Асоціації відновлюваної енергетики переконують: усе питання в тому, як будувати. «Не можна говорити про те, що всі ГЕС шкідливі чи не шкідливі для екології. Треба розглядати кожен конкретний проект. В Італії, Австрії, Норвегії малі ГЕС виробляють значну частку електроенергії. Але проблем з екологією там нема, — кажуть в Асоціації. — Будь-яка діяльність людини впливає на екологію. Звичайно, якщо перекривається русло річки, затоплюється велика територія, аби утворилось водосховище, то вплив на екосистему відчутний. Але це стосується переважно великих ГЕС. Щодо малих, то їх часто будують на тих греблях, які уже є. Нерідко це просто турбіна, встановлена по течії річки. Щодо впливу на рибу, то достатньо лише збудувати рибоходи, — і проблема вирішена». Наприклад, у Чехії на річці Дія, яка значно менша за Дністер, працює 15 малих ГЕС, але при цьому це річка з високою зарибленістю.

Щодо мікро-ГЕС у Липицях, за словами інвестора, це буде одна з найсучасніших і найбільш безпечних для довкілля ГЕС в Україні. Для її роботи водосховище не потрібне взагалі. «Це буде полімерна гребля автоматичної дії, яка працює на датчиках. Як тільки рівень води піднімається, гребля спускається і навпаки. Полімер не розчиняється у воді, не випаровується, і не піддається дії сонячного проміння. Її легко як змонтувати, так і демонтувати, — каже співвласник компанії „Вотерструм“ Андрій Авдєєнко. — Дністер — паводкова річка: під час сильних дощів чи танення снігу рівень води різко піднімається. Гребля нашої ГЕС підніме рівень води на 2,5 метри, але при цьому вона не виходитиме з берегів і не затоплюватиме прилеглі території. У меженевий період — коли води у річці мало, вплив ГЕС буде помітний на ділянці приблизно у 7 км. І це добре для риби, адже коли більше води, вона не так прогрівається, і у ній більше кисню. У багатоводний період влив буде не більше, ніж на 100−300 метрів. Фактично, ми лише триматимемо середній рівень води в руслі. Якщо наближається паводок, то попередження про це надходить за добу і вода починає потихеньку спускатись. Різко спускати не можна, аби не розмило береги. У цій ділянці річки проходить приблизно 40 кубометрів води на секунду. Для нашої потужності потрібно всього 8 „кубів“. Тобто навіть у найпосушливіше літо нам має вистачити води і на роботу турбіни, і на рибоходи. Буває, що при проєктуванні трапляються технічні помилки. Через неправильні розрахунки проєктують надто потужну турбіну, а потім виявляється, що води для її роботи не вистачає. Аби турбіна не простоювала, закривають шлюзи, піднімають рівень води у водосховищі, а тоді спускають. Це справді погано для річки. Адже значний час води у руслі нема, бо наповнюють сховище, а потім рівень води різко зростає. Ще одним негативним прикладом в історії будівництва малих ГЕС, є станції дериваційного типу, до яких воду підводять за допомогою трубопроводів. Тоді кілометри річки залишаються взагалі без води. Тому наша концепція — будівництво мікро-ГЕС на великих річках. Тоді для їх роботи треба не більше 30% води, що проходить по річці, і нема потреби наповнювати водосховище. Взагалі, я проти великих ГЕС, так само, як проти каскадних ГЕС, бо вони справді сповільнюють течію. Краще побувати 10 мікро- ГЕС, ніж одну більшу».

Андрій Авдєєнко не заперечує, що чимало риб, які водяться у Дністрі опинились у Червоній книзі саме через будівництво гідроелектростанцій: «У радянські часи ніхто не думав про екологію. Перша ГЕС на Дністрі — Дубоссарська (територія Молдови) була збудована на початку 50-х років. Рівень впливу водосховища 128 кілометрів! Вона побудована без рибоходів. Цінні осетрові риби, які раніше піднімались вище Дубоссар на нерест, втратили таку можливість. Тому їхня чисельність зменшилась і вони потрапили до Червоної книги. Потім з’явились ще дві великі ГЕС з водосховищами і без рибоходів. Вони погіршили умови існування тим рибам, для яких природною є швидша річкова течія. Наприклад, в Дубоссарському водосховищі швидкість течі зменшилась з 1 м/с до 0,05−01 м/с. Це фактично стояча вода. У місці, де ми будуємо ГЕС, швидкість течії — 0,6 м/с. Після будівництва вона стає 0,4 м/с. Тобто це все одно залишається течія річкового типу».

До речі, на Липицькій ГЕС планують збудувати не лише рибохід. Перед греблею буде встановлене механічне та ультразвукове захисне обладнання, аби запобігти травмуванню риб. Крім того, полімерна гребля залишає можливість для проходження каяків. «Вотерструм» також взяла на себе зобов’язання профінансувати польові іхтіологічні дослідження. Це дозволить дізнатись, які види риб все ще водяться у Верхньому Дністрі, і як краще для них проектувати ті рибоходи. Утім, результати досліджень можуть бути вкрай невтішними. Адже наші річки уже давно перетворились на смітники, куди скидають непотріб, зливають побутові і технічні відходи. Через хімічне забруднення зменшується кількість кисню у воді, і від цього гине риба. Тому одним з обов’язкових елементів малих ГЕС в Україні є спеціальні решітки, що вловлюють сміття. Після греблі тече уже очищена від механічного сміття вода. В середньому на рік одна ГЕС вловлює 20 т сміття. Сама ж турбіна насичує воду киснем. Тому в Європі рибалки ловлять рибу переважно нижче ГЕС — у збагаченій киснем воді риби, як правило, більше.

Щодо самих Липиць, то у селі переймаються не стільки зарибленістю Дністра, скільки власною безпекою. Справа в тому, що річка поступово розмиває берег і наближається до села — приблизно на метр щороку. Років за п’ятнадцять вона впритул підійде до захисної дамби і під час сильного паводку може її прорвати. Вода піде на будинки. Будівництво електростанції саме у цьому місці може зупинити це розмивання, адже тоді споруди ГЕС братимуть на себе «силу» води. Крім того, ГЕС найматиме людей, які розчищатимуть русло до та після паводків.

«Інвестор, який будуватиме ГЕС, взяв на себе зобов’язання укріпити дамбу. Самотужки ми це зробити не зможемо, — каже голова Гірської сільської ради, до якої входять Липиці, Іван Андрійчик. — Для нас важливо, що прийде інвестор, який буде платити тут податки. Наразі вони пообіцяли давати на благоустрій щороку100 тисяч гривень, збудувати дорогу у Липицях. Це маленьке село. Там всього 200 жителів. У Гірському — 3000. Зрозуміло, що кошти йдуть у більше село, тим більше, що їх в нас не так багато. Тому ми за будівництво електростанції». Натомість у сусідньому селі Колодруби декілька людей почали виступати проти будівництва міні-ГЕС. За словами Івана Андрійчика, у Колодрубах протестують не з екологічних міркувань, а з економічних. «Їх обурює, що інвестиції підуть у нашу сільську раду, а не їхню. Хоча логічно, що ГЕС буде зареєстрована у нас, адже Липиці ближче», — каже сільський голова.