Поки росте лоза, безробіття жителям Ізи не загрожує

Журналіст «ВЗ» побувала у закарпатській столиці плетених сувенірів

На знакові при в’їзді в село «вмостили» великодній кошик

У Закарпатті майже кожне місто чи село має чим похвалитися. Фольклорні, пісенні й танцювальні фестивалі проводять по кілька щомісяця. А ще фестиваль гентошів (різників свиней) і леквару (сливового варення). Навіть фестиваль голубців, маленьких, як мізинчики, закарпатці придумали, аби тільки привабити туристів з усіх-усюд… Є на Закарпатті старовинне село Іза, що за п’ять кілометрів від Хуста. Іза здавна славиться своїми унікальними виробами з виноградної лози.

Перша письмова згадка про село Ізу датується 1387 роком. За легендою, свою назву отримало від першо­го поселенця, якого звали Ізай. Родоначальником лозоплетіння в Ізі вважається такий собі Іван Кашко. Він спочатку навчав цьо­го ремесла своїх синів. Опісля цього воно стало основним для більшості жителів села, і ці тра­диції збереглися досі.

Коли ми в’їхали в Ізу, біля першої ж хати побачили ви­ставлені перед ворітьми коши­ки, бутлі, хлібниці, абажури, та­рілки, підстави, колиски, візочки для ляльки, столи, стільці, кріс­ла-гойдалки, шкатулки, етажер­ки, тумбочки… Очі розбігають­ся! І така картина майже перед кожним будинком у цьому селі. Таке враження, що вироби на­родних майстрів з базару пере­несли на центральну вулицю Ізи.

Виробів з лози і дерева в Ізі – на кожен смак і гаманець

Допоки росте лоза, безробіт­тя жителям Ізи не загрожує. Тут кожна родина вміє створюва­ти шедеври. Навесні саджають однорічну лозу, з якої вироста­ють триметрові пагони. Восе­ни у місцевій церкві проголошу­ють початок збирання лози. На це відводиться лише кілька днів. Далі лозу обварюють, обрізають та вирівнюють, а вже взимку ізяни плетуть свої шедеври. Про­дають товар протягом року.

Приватний підприємець пані Тетяна, перед будинком якої зу­пинився наш автобус, каже, що лозоплетіння не лише ремесло, а й радість творчості.

— Довгими зимовими вечо­рами за плетінням збирається вся родина, — каже жінка. — Крім того, що маю домашню госпо­дарку, люблю брати в руки лози­ну. І сідаю щось плести.

— І кошики плетете?

— Кошик люблю плести най­більше, особливо перед Вели­коднем.

— Скільки часу витрачаєте на один кошик?

— За 4−5 годин зроблю. Це якщо великий і зі складним орнаментом. А простенький і малого розміру, то й за три го­дини буде готовий.

Пані Тетяна розповідає про весь виробничий цикл: від очи­щення та замочування лози і до власне плетива. Чимало його способів знають в Ізі. От тіль­ки не відають, звідки взялася ця майстерність: переконують, з лозою були вправні завжди. «Такі майстри всі були, що усю­ди знали наші кошики. І нині вмі­ють — ті, хто не лінивий», — роз­повідає пані Тетяна. У неї в руках за кілька хвилин уже не просто стебла лози, а щось схоже на гніздо… «Чого більше, роботи чи заробітку? Хто робить — той має», — стверджує жінка.

Від лозяних тарілок до меблів — усе вдається ізянам. Та, звіс­но, великодній кошик — голо­вний атрибут. Тому його і вміс­тили навіть на знакові при в’їзді в село.

Провадячи невеличку екс­курсію розкладками лозяного краму, пані Тетяна демонструє, якими різноманітними бувають вироби з лози і техніка плетін­ня. Жінка переконана, до їхніх кошиків «криза не влазить, і об­ходить село стороною». Каже, «треба працювати — і кризи не буде!». За її словами, у селі здо­рова конкуренція, мабуть, че­рез те і якість робіт висока, і взі­рці все цікавіші… Що плетуть? «Усе, що хочете: в нашому асор­тименті близько 70 наймену­вань виробів, починаючи з ко­шика для сміття… І полички, і підставки під телевізор, етажер­ки, ліжечка дитячі… Ну і крісла-гойдалки».

Українська актриса Катерина Кістень вподобала собі комплект плетених меблів

— Наші вироби — справжні, ізянські! До нас не привозять ні з Канади, ні з Індії, ні з Китаю, — усміхається майстриня у відпо­відь на моє запитання, чи нема тут заморських підробок.

Я справді не раз чула, що за­карпатські сувеніри не такі вже й закарпатські. Але прогулянка лише однією вулицею села за­свідчує, що з лозою тут на «ти» — з-за парканів на обійстях ви­дно великі жмутки очищено­го пруття, і незавершені робо­ти… Щоправда, на численних ятках таки віднайшлося дещо made in China, та аж ніяк не ви­роби з лози: фігурки із ротан­гу та іграшкові змійки й автівки розширюють асортимент тор­говців. Продавці не прихову­ють походження цього товару, але агітують придбати насам­перед ізянське, лозяне. Один із продавців, пан Іван, розпо­вів, як відрізнити якісний кошик від «такого собі». Треба стисну­ти кошик руками — він має бути пружний, але не хрустіти. Ра­дить брати виріб із цілої лози, і ще… нюхати. Якісний виріб не має пахнути хімією.

За білий великодній кошик просять 270 гривень (перед Пасхою бачила такий на базарі у Львові за 500. — Г. Я.). Менші кошички, скажімо, для освячен­ня фруктів на Спаса, можна було купити по 150 гривень. Кошич­ки для випічки чи цукерок про­понували по 60−80 гривень. За комплект, два крісла і столик на ґанок, хотіли 2500, а крісло-гой­далку віддавали за 800. Дошки для нарізання пропонують від 50 до 150 гривень. Найдорожчі ду­бові, найдешевші — з осики і бе­рези. Дерев’яні ложки і лопат­ки також дешевші, ніж на ринках обласних центрів, — від 8 до 15 гривень.

Як розповіла мені жителька Ізи пані Тамара, фарбують лозу у спеціальному розчині, який на­зивають «бейц». Він може бути коричневого, рудого і навіть бордового кольорів. До кольо­рової лози додають білу, і вихо­дить орнамент.

— Рущам — так називається пруття, зрубане біля річки. За­готовляємо його від ранньо­го літа до пізньої осені. Зрубав­ши, пруття приносимо додому, ошкурюємо, висушуємо, від­сортовуємо за товщиною та ви­сотою, зв’язуємо в невеликі очіпки. Інколи пруття виварюємо. Щоб мати роботу на всю зиму, сім’я має запасти його 2−3 тонни.

Плетінню передує заготів­ля лози. «Для кожного кошика є своя лоза, з хоч якої не можна то зробити. От для меблів бере­мо лозу із саджанців, міцну. Біла лоза — то літня. Червона — це ва­рена, а ось ця — і варена, і фар­бована».

Гарний кошик можна сплес­ти і за годину, а підготовка мате­ріалу — копітка справа. Залежно від розміру і ґатунку лози, її не лише пропарюють і чистять, а й розщеплюють та вибирають се­рединку. Основна вимога — аби була міцна, але пружна: гнула­ся, але не ламалася. Тоді й виріб буде якісний.

Підходжу до ще однієї госпо­дині, яка назвалася Марією, і зу­пиняю погляд на затишній ха­тинці для котика. Звісно, також з лози.

Пані Марія каже, що в Ізі 2,5 тисячі дворогосподарств, і практично всі жителі села (май­же 7 тисяч осіб) у цій роботі — учитель, сільський голова… Сьогодні в селі майже 500 під­приємців, що займаються ви­робами з лози. За словами пані Марії, в їхньому селі — багато довгожителів. Бо лоза — росли­на енергетична, збільшує при­родний захист організму і про­довжує життя.

Усі фото авторки

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за організацію цікавої подорожі.