Замість традиційного випускного весь клас поїхав в Італію

А ідею подав однокласник, який паралельно вчиться в італійському коледжі

На екскурсії у місті Трієст.

Приватну оселю Ареф’євих, що при в’їзді до селища Славського, добре знають художники не лише з України. Власниця оселі, пані Оксана, давно кохається у мистецтві. Каже, ще у дитин­стві хотіла стати художником, але батьки дитячу мрію не підтримали, мовляв, що це за професія — художник? За наполяганням батьків вступи­ла у Лісотехнічний інститут. Але за фахом не працювала жодного дня. Саме мисте­цтво стало і хобі, і бізнесом. «Займаюся тим, про що мріяла з дитинства, що мені до душі», — каже пані Оксана. У центрі Славського разом із чоловіком Дмитром мають не лише ресторан «Максим», а й художню галерею. Не знаю, чи є ще в Україні у якомусь селищі галерея?! А ще вже двадцять років поспіль по­дружжя Ареф’євих запрошує до своєї приватної садиби художників на пленери. Від­недавна почали проводити і дитячі пленери — відкривають юні таланти.

Про Оксану та Дмитра Ареф’євих мені розпо­віли Борис та Ніна Буря­ки (подружжя відомих львів­ських художників). Ми разом відпочивали в Карпатах, і коли проїжджали Славське, Буря­ки згадали про пленер в оселі Ареф’євих. А заодно розповіли, що їхній молодший син, який цього року закінчив середню школу у Славському, але пара­лельно навчається в Італії у ко­леджі готельно-ресторанного бізнесу, підбив однокласників замість традиційного випускно­го вечора поїхати на тиждень в Італію. Я цим фактом зацікави­лась. «То давайте заїдемо до Ареф’євих „на каву“, вони дуже гостинні люди, заодно самі вам все розкажуть», — запропону­вала Ніна Буряк і тут же набра­ла номер пані Оксани. І ось гос­подар, пан Дмитро, нас вже зустрічає біля воріт. Звертаю увагу, що на оселі два прапори — український і… литовський. «Це у нас були художники з Лит­ви, привезли прапор, тож ми і повісили», — пояснює.

Сідаємо пити каву (та кар­патський чай) зі смачними пляц­ками. Запитую пані Оксану, як сину вдалося підбити одноклас­ників не робити традиційного випускного (а для випускників шкіл це майже святе дійство!), а за гроші, які би батьки витрати­ли на ресторан, сукні для дівчат та костюми для хлопців, поїхати в Італію.

Пані Оксана сміється і для «розігріву» згадує історію з ди­тинства Тараса. «Коли він вчив­ся у третьому класі, то зби­рав гроші на велосипед. Мав у скарбничці майже 300 дола­рів. Та одного разу побачив у мене в галереї картину худож­ника Петра Гарпаша. На ній був зображений Арлекін. Каже мені: „Мамо, я передумав купувати велосипед. Хочу купити цю кар­тину. Скільки вона коштує?“. 400 доларів. Він зітхнув, мовляв, має лише триста… Я зателефонува­ла художнику, розповіла йому, він втішився і сказав, що спеці­ально для Тараса намалює ін­шого Арлекіна, де буде його портрет. І намалював та подару­вав йому».

Тарас з дитинства допомагає батькам у туристичному бізне­сі, планує продовжувати сімей­ну справу. Але хотів здобути фах саме за кордоном. Трапилась нагода вступити у школу готель­но-ресторанного бізнесу в Італії.

Тарас під час практики на рецепції в італійському готелі

Пані Оксана згадує, що під час вступної співбесіди Тараса запитали, яка його мотивація до навчання у такій школі. Відповів, що хоче перейняти бізнес бать­ків і заснувати мережу ресто­ранів «Максим» по цілій Європі. На що директор коледжу відпо­віла: «Я вже хочу, щоб ти вчився у нашій школі». В Італії хлопець відівчився вже два роки (зали­шилось ще три), а паралель­но екстерном закінчив школу у Славському. Коли приїжджав додому, зустрічався з одно­класниками, то не раз розпові­дав про Італію, запрошував дру­зів. Казав, що закохався в Італію і хоче, щоб його друзі побачили і теж закохалися у цю країну. Так народилась ідея замість випус­кного усім класом поїхати в Іта­лію — поєднати подорож і від­починок. Вмовили свою класну керівничку, вчительку зарубіж­ної літератури Лілію Володими­рівну Пушкар.

Я зателефонувала пані Лілі, аби вона поділилась свої­ми враженнями від цієї поїзд­ки. Вчителька розповіла, що ідею кудись поїхати усім кла­сом після закінчення школи та складання ЗНО виношува­ли давно. Вона зі свого боку пропонувала тур по Європі. Каже, їхати з дітьми на море трохи боялася, бо то велика відповідальність. Але Тарас її таки вмовив, бо діти хотіли саме «на море». Італія вияви­лась найкращим варіантом — бо і море є, і цікаві екскурсії турис­тичними місцями.

Ще у лютому замовили го­тель на березі моря у курорт­ному місті Ліньяно-Сабб'ядоро (неподалік Венеції). Оскіль­ки це було раннє бронюван­ня, то обійшлось недорого. «Знаю, дівчата на випускний сукні по 400 євро купують, а на­шим увесь відпочинок обійшов­ся максимум 400 євро на лю­дину. Це і готель, і екскурсії, і витрати на харчування, і суве­ніри», — каже пані Ліля. Спочат­ку переживала, бо вперше пої­хали цілим класом на тиждень за кордон. Хоча раніше багато подорожували Україною. А ще кожного року вчителька зі своїм класом на Різдво ходить з вер­тепом. Це, каже, дуже здружи­ло клас, об’єднало.

Як виявилось, подорож в Італію стала найкращим відпо­чинком за все її життя. Не так вчителька опікувалась дітьми, як вони нею. Молодь зараз «просунута», завдяки Інтернету та мобільним телефонам знає, де кращі піци роблять, як сто­лик у ресторані замовити, яке вино краще. Випускники до­зволяли собі не більше склянки вина (на вечерю його давали безкоштовно) — вчительці «до­зволяли» випити дві склянки… Їздили на екскурсію у Вене­цію, Верону. Вражень — море. Особливо сподобався у Вероні пам’ятник Джульєтті, що стоїть у дворику легендарного будин­ку героїні п’єси Шекспіра «Ро­мео і Джульєтта». За легендою, щоб вдало одружитися, тре­ба потерти Джульєтті груди… Діти допитувались у жінки-екс­курсовода, чи діє це повір’я. Запевнила, що діє безвідмов­но: вона п’ятнадцять років тер­ла і нарешті вийшла заміж за власника винного магазину.

Запитую пані Лілю, які у неї найяскравіші враження від по­їздки? Каже, це її діти. Вони по­водились бездоганно. «Мене всюди запитували — у готелі, у ресторанах, на екскурсіях: „Де ви взяли таких дітей?“. Казали, таких вихованих, ерудованих підлітків не зустрічали. Я дуже горда своїми учнями!».

22 червня група вже повер­нулася до Славського (поїха­ли 15-го). Тарас залишився в Італії. У нього зараз практика — два місяці працює на рецеп­ції у п’ятизірковому італійсько­му готелі. А його однокласники і класна керівничка досі «смаку­ють» враження від «італійських канікул». До речі, у паралель­ному випускному класі, коли ді­зналися, що клас пані Лілі за­мовив собі відпочинок в Італії, також «навздогін» вирішили за­мість випускного кудись поїха­ти. Вибрали тур п’ятьма краї­нами Європи. Пані Ліля каже, батьки майбутніх випускників її розпитували про поїздку. Ма­буть, і вони думають скориста­тися цим досвідом.