«Написав тисячу картин, але жодної не замалював»

У Жидачеві відкрилася персональна виставка заслуженого художника України Богдана Олійника

У Музеї мистецтва та історії Жидачівської землі Національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького відкрили виставку живопису заслуженого художника України Богдана Олійника «Від витоків до сьогодення».

Велика експозиція, що вмістила понад вісімде­сят картин живописця, який народився на Жидачівщи­ні, присвячена 75-річчю від дня народження митця.

На урочисте відкриття з’їхалися до Жидачева друзі-ху­дожники, рідні майстра, прий­шов привітати і міський голо­ва райцентру. В очах ювіляра забриніли сльози, коли сло­во взяла класний керівник Під­дністрянської середньої школи Зеновія Хомин, яка у 50-ті роки минулого століття вчила май­бутнього художника.

Художник зі своєю першою вчителькою

— Мене призначили класним керівником у 7-Б клас, — прига­дала колишня вчителька укра­їнської мови та літератури Зеновія Степанівна. — Богдан Олійник вирізнявся серед інших учнів, бо був чемним і розум­ним. А ще скромним і усміхне­ним. Те, що Богдан любить і вміє малювати, я побачила відразу. Побачив це і тодішній директор школи пан Калинець. Саме він познайомив Богдана з митцями Сколоздрою і Патиком. Я була безмежно щаслива, що наш Богданчик, простий хлопець з бідної селянської родини зі села Станківців, став студентом Ін­ституту прикладного і декора­тивного мистецтва у Львові. Богдан не загордився, і щоразу, коли приїжджав додому, прихо­див до мене у гості. Розповідав про навчання, про свої нові ро­боти, розпитував, які новини у школі. У моїй хаті на почесному місці висить картина, яку мені подарував мій учень і знаний ху­дожник Богдан Олійник.

— Ми разом вчилися з Бог­даном, — розповів журналістові «ВЗ» відомий художник Михай­ло Безпальків. — Після першого курсу разом були у Карпатах на практиці. Саме там ми вивчали етнографію гуцульського одягу. Зізнаюся, таку велику кількість його робіт я побачив вперше, хоча знаємося з Богданом з 1961 року. Усі полотна — це не просто відтворена краса України, яку він безмежно любить, у кожне по­лотно закладено філософський зміст. От, наприклад, робота «Чу­жими дорогами». Богдан пока­зав, що ми не маємо своєї доро­ги, нам вказують, якою дорогою маємо йти і з ким ми маємо йти. Або «Нога в ногу не крокувати». Пригадайте, ще за совєтів нас вчили, що маємо йти в ногу од­нією шеренгою вперед до кому­нізму. Ще колись мистецтвозна­вець Володимир Овсійчук казав: «Є у Львові два художники. Один філософ, а другий соціальний». Соціальним він називав мене, а філософом — Олійника. Богдан — це художник, який вносить гли­боку думку у життя.

— Мені розповідав тато, як бабуся одного разу попроси­ла його у райцентрі купити до­дому продукти і ще щось там, — поділилася спогадом зі мною донька Богдана Степановича ві­домий дизайнер одягу Олена Олійник. — Тато зайшов в одну крамницю і побачив фарби та папір. Він довго вагався, бо ро­зумів, що має привезти додому продукти, але бажання мати той папір з фарбами взяло гору. І він його купив.

На відкритті виставки досту­питися до ювіляра було склад­но. Кожен хотів потиснути руку і побажати міцного здоров’я Бог­дану Степановичу. А здоров’я пана Богдана, на жаль, останні­ми роками похитнулося. У пла­нах же ще стільки недоверше­них полотен…

— Свою першу картину — таку, яку не соромно було показати іншим, я намалював після за­кінчення інституту, — розповів Богдан Степанович журналісто­ві «ВЗ». — Це був пейзаж. Її по­казали на виставці молодих ху­дожників. А загалом намалював тисячу картин. Чому знаю точну кількість, бо кожну свою роботу обліковую.

— У художників є роботи, яких вони за жодні гроші не продадуть. У вас є такі?

— Не продаю робіт на релігій­ну тематику. Не продав би робо­ту «Чужими дорогами», вона мені дуже дорога. У мене роботи на різні теми, навіть про заводське і колгоспне життя. Колись про­водили тематичні виставки, тож треба було і на такі, як тоді каза­ли, «злободенні теми» малювати. От і на цій виставці кілька таких полотен з 70−80-х років виставив.

— Часто траплялося, що намалюєте картину, а на­ступного дня замалюєте?

— Жодного разу не замалю­вав жодного полотна. До кожної роботи ставлюся дуже відпові­дально. Спочатку малюю ескіз, і лише потім переношу його на полотно.

Фото авторки

м. Жидачів