Порошенко думає про «батьківство», Яценюк – про фанеру над Парижем...

Що прояснив другий тиждень парламентської кампанії?

До дачно-садового та пікніково-пляжного сезонів в Україні ще один додався — «з'їздовий». В очікуванні судного дня (рішення конституційної Феміди щодо президентського указу про розпуск Верховної Ради) претенденти на місце під парламентським сонцем у наступній ВР не розхолоджуються. Суд судом, а виборча кампанія — за розкладом.

Першою на виборчий старт вийшла партія Петра Поро­шенка. Це раніше «БПП „Со­лідарність“ носила президентське прізвище. Тепер із назви партії По­рошенка прибрали (переймену­вавши її на „Європейську солідар­ність“), а додали його до реєстру партійців. Звісно, у рядових По­рошенко не затримався: 30 трав­ня отримав партквиток, а 31-го піс­ля одноголосного благословення з’їздом очолив „ЄС“. З вірогідніс­тю 99,9% можна прогнозувати, хто очолить список партії. Залишаєть­ся лише інтрига щодо фінішу По­рошенка у парламентській кампа­нії: чи складатиме п’ятий президент депутатську присягу у ВР дев’ятого скликання? За інформацією „Укра­їнської правди“, у виборі між ва­ріантами „батько фракції“ і „бать­ко нації“ Порошенко схиляється до другого. „Оточенню Петра Олек­сійовича начебто вдалося пере­конати його, що після президент­ської висоти натискання кнопочки у парламенті — не його рівень. Поро­шенко очолить партію, але має ста­ти не депутатом, а батьком нації. Щось типу Качинського у Польщі, який жодних посад не займає, але насправді має найбільший автори­тет і вплив“, — пояснюють в оточен­ні Порошенка», — пише «УП». Наразі неофіційна заявка на «батьківство» повеселила користувачів соцме­реж. Коментатори пропонували пе­рейменувати статус на «тато нації», а то «бацька» вже у Білорусі є.

Презентація списків «ЄС» — на­ступний етап партійного з’їзду. Анонсовані Порошенком «прайме­різ» уже провели. Якщо можна на­звати цим гучним словом голосу­вання на сайті ГО «Справа громад», серед засновників якої — Юрій Бірю­ков (був радником президента По­рошенка) та блогер-«порохофан» Андрій Карпов. Серед запропоно­ваних ГО «достойників» знайшлося місце кільком депутатам із парла­ментської фракції «БПП», включаючи її очільника Артура Герасимова і таких персонажів, як Сергій Бе­резенко (керівник виборчого шта­бу «ЄС»), Олег Барна, Олексій Гон­чаренко. Чи не цих, бува, діячів й оголосять переможцями імітова­них «праймеріз»? Розбавивши «ста­ру команду» кількома впізнавани­ми і вже засвіченими на з’їзді «ЄС» новобранцями, серед яких — жур­наліст Віталій Гайдукевич, політо­лог Сергій Таран, «голос львівсько­го Євромайдану» Софія Федина, очільниця «солідарної молодіжки» Дінара Габібулаєва.

Враховуючи, що нинішні 8−10% рейтингу «ЄС» (до виборів навряд чи істотно примножаться) конвер­туються у 25−30 мандатів, пропо­зиція для нових облич у прохідній частині партсписку обмежена. Крім «своїх», там треба прилаштувати і «примкнулих», які «заслужили» міс­це під порошенківською парасоль­кою. Як, наприклад, спікер Андрій Парубій, котрий на минулих вибо­рах пройшов до парламенту з «На­родним фронтом» і врешті-решт причалив до Порошенка.

«НФ», як і на президентських перегонах, — у прольоті. Перемо­вини про спільний похід на вибо­ри до ВР з партією прем’єра Во­лодимира Гройсмана закінчилися пшиком. Часу на те, аби зліпи­ти щось путнє з того, що є під ви­віскою «НФ», не залишилося. Тож партії Яценюка у бюлетені не на­мічається. «Фронтовики» вистав­лятимуться без опту — лише уроз­дріб. «Бачимо, що не встигаємо переформатуватися, але це не за­бирає право у наших депутатів йти по мажоритарці… Арсеній Яценюк балотуватися по мажоритарному округу не буде», — заявив минулого тижня очільник фракції «НФ» Мак­сим Бурбак, який уже анонсував свій похід на дострокові вибори по мажоритарному округу у Чернів­цях. При цьому ремарка Бурбака «рішення обговорюються» дає під­стави припускати, що з Яценюком не все так однозначно. Можливо, прізвище експрем’єра таки буде серед «буковинських» кандидатів-мажоритарників. Інтрига розвієть­ся після з’їду «НФ».

У «Партії поганих Ген» зі зльо­том не затягували. На з’їзді у Хар­кові Гени, Кернес і Труханов, зли­лися під прапором труханівської партії «Довіряй справам». У скла­ді Ге-збірної анонсували зо два де­сятки мерів і понад півсотні мажо­ритарників. Списки ще «труть», з урахуванням квот акціонерів-роз­порядників (включно з олігархом Ігорем Коломойським) і шансів роз­ширеної «ДС» подолати прохідний п’ятивідсотковий бар’єр. Оскільки з останніми тугувато, ставку робити­муть на мажоритарку.

Зі слів Кернеса, до Ге-збірної за­прошували і столичного мера Віталія Кличка, але той відмовився. Пого­дившись на таку «заманливу» про­позицію, Кличко, по суті, підписав би собі політичну «похоронку»: союз з «ватою» — убивчий варіант. Чи при­йняв хтось «УДАР» Кличка, який на всі боки звивався, розуміючи, що з «плінтусним» рейтингом самостій­ний похід на вибори для партії — лише гроші на вітер? З «ЄС» Порошенка і «Голосом» Вакарчука не домови­лися. Були контакти з Тимошенко і Смешком, але ні про переговори, ні про їх результати сторони воліли не розголошувати. Інформація про те, що у «Батьківщині» скооперували­ся з «Основою» Тарути, була. Що у Смешка з Гордоном, теж прояснило­ся (Гордон очолив штаб «Сили і чес­ті», але сам, як запевнив Смешко, до Верховної Ради не балотуватиметь­ся). А про переговори Кличка з Тим­ошенко і Смешком — мовчанка.

Що нічого не склеїлося, ста­ло очевидним після оприлюднен­ня відеопосту Кличка. У ньому сто­личний мер, заявивши про участь «УДАРу» у виборах, зробив пропо­зицію тому, хто балотуватися у пар­ламент не може (бо не жив в Україні останні майже півтора року). «Я залишаюсь лідером партії, а Міхеі­лу Саакашвілі пропоную стати її го­ловою», — заявив Кличко, породив­ши одразу дві інтриги. Перша: хто очолить «УДАРний» список? Варі­ант, що сам Кличко (була версія і про молодшого брата, Володими­ра), залишається — попри запев­няння мера, що не збирається міня­ти крісло у Ратуші на депутатське. А що міняти, коли шанси «УДАРу» на потрапляння до парламенту при­марні? Навіть у дуеті з «Рухом нових сил» Саакашвілі (чи відбудеться цей дует — друга інтрига).

Що на праворадикальному фронті? Все ті ж заяви про необхід­ність об’єднання. І все ті ж «мірян­ня», хто достойніший бути центро­вим в об’єднавчому процесі. Дмитро Ярош «лайкнув» «Свободу», заявив­ши, що саме вона має стати «май­данчиком для єдиного націоналіс­тичного списку», в якому бачить себе колишній «комбат» «Правого секто­ру». У відповідь отримав «зачот» від Олега Тягнибока за «мудрі слова». І словесний «рикошет» від кермани­ча «Нацкорпусу» Андрія Білецько­го, який через кілька годин після об­міну люб’язностями між Ярошем і Тягнибоком написав у своєму бло­зі на «УП»: «Об'єднуватися повинні не бренди, а люди, за чиїми плечи­ма — реальні справи, які не потребу­ють окремої реклами. Слід відкину­ти старі назви і відштовхуватися не від кількості організацій та партій на­ціоналістичного середовища, а від реальних людей та їх ваги у суспіль­стві!». Це те «об'єднання патріотів, націоналістів і ветеранів», яке ініці­ює «Нацкорпус», «підважив» себе Бі­лецький.