А про «не введи нас у спокусу» Філарет забув...

Православна церква України, з часу народження якої минуло лише чотири місяці, на велику втіху її ворогів, опинилася перед загрозою розколу, а то й… зникнення. За іронією долі, докладається до цієї руйнації один із творців ПЦУ — колишній глава УПЦ Київського патріархату Філарет. 90-річний владика, на мудрість якого завжди було сподівання, нині почав робити невиважені кроки, які торпедують досягнення історичної ваги, дошкульно б’ють по авторитету України у світі.
Минулої неділі в інтерв’ю одному зі скандальних телеканалів Філарет заявив, що має намір відновити… УПЦ Київського патріархату. Ба більше, вважає, що вона існує (це повторив на прес-конференції 15 травня) і далі. Та сама УПЦ КП, діяльність якої підписом самого Філарета було припинено 15 грудня 2018 року, у результаті чого на Всеукраїнському православному об’єднавчому соборі ця структура разом з УАПЦ увійшла у Православну церкву України. Філарет і далі вважає себе патріархом УПЦ КП, перебирає на себе владні функції, повноваження на які уже не має. Зокрема, на бланку неіснуючої УПЦ КП розіслав понад 60 православним єпископам (прибуло лише чотири) запрошення на урочистості, присвячені священномученику Макарію, а також на загадкове «братське спілкування». На цьому зібранні Філарет планував схилити архієреїв до скликання на початку літа Помісного Собору. Щоб на ньому, всупереч Томосу, переписати на свій лад статут ПЦУ.
Зокрема, скасувати прописану демократичну ротацію членів Священного Синоду і застовпити місце для 12-ти постійних його представників (як саркастично зауважив хтось — «членів митрополітбюро»). Прогнозували, що на цьому Соборі Філарет планує шляхом маніпуляцій відсторонити митрополита Епіфанія, якого раніше рекомендував у предстоятелі, а «патріаршество» закріпити за собою…
Якби, не дай Боже, таке справді трапилося, українське православ’я спіткала би ще одна глибинна криза. ПЦУ втратила б Томос, що призвело б до плачевних наслідків і для нашої державності. У Кремлі тоді били б у литаври! Путін верещав би на цілу горлянку: «Мы же говорили, что эти украинцы ни на что не способны! Что им нужна наша братская рука»…
Філарету почало відмовляти відчуття реальності, скромність і самокритичність. Принижуючи вирішальну роль Константинополя у наданні Томосу про автокефалію, він заявляє, що «лукаві греки нас обдурили», що Об’єднавчий собор був «не нашим». При тому владика ніби забув, що саме з волі Вселенського Патріарха з нього зняли анафему, накладену Москвою…
Зрештою, і поява Філарета у відеоролику, записаному штабом обраного президента Зеленського із закликом до молитви за мир на Донбасі, у компанії предстоятеля колишньої
Тепер Філарет з прогресуючим марнославством, дитячою вередливістю почувається ображеним ледь не на всіх. Найбільше гнівається на предстоятеля ПЦУ Епіфанія — мовляв, той після надання Томосу лише п’ять разів спілкувався з ним, не провів жодного спільного богослужіння. А ще екс-керівник УПЦ КП незадоволений тим, що Епіфаній «порушив домовленості», згідно з якими нібито той обіцяв представляти ПЦУ у світі, а керувати нею в Україні мав він, Філарет…
Такі дії — не інакше, як жадоба реваншу, внутріцерковний путч з волі амбітного функціонера у рясі, якому не дає спати втрачений престол. Українська громадськість й міжнародна спільнота шоковані.
А мені пригадалася зустріч з одним з колишніх керівників Секретаріату президента часів Віктора Ющенка. Інтерв’ю з ним ми записували кілька років тому, після перемоги Януковича. Мій співрозмовник, який тоді курирував стосунки з Константинополем, сказав: «Ми могли ще у липні 2008-го отримати Томос про незалежність української церкви. Для цього все було готове. Варфоломій І прилетів до Києва з наміром оголосити позитивне рішення. Потрібно лише було, щоб про волю до об’єднання всіх православних України у присутності Його Всесвятості заявили усі київські ієрархи. Заодно — щоб погодилися на демократичні вибори глави нової церкви. Два владики прийняли такі умови. Лише один наполягав, щоб очільником УПЦ призначили саме його. Після цих слів розчарований Варфоломій скоротив свій візит і спішно відбув до Стамбула, так і не озвучивши текст, який лежав у кишені його мантії. Особою, через яку це сталося, був Філарет…».
Зізнаюся, тоді я скептично сприйняв це одкровення з кулуарів Банкової. Але тепер вірю у нього, воно багато що пояснює.
Заслуги Філарета у творенні незалежної Української православної церкви беззаперечні — він стояв біля її витоків. Багато добрих слів сказано на адресу владики. Президент Петро Порошенко присвоїв цьому релігійному діячеві звання Героя України. На найвищому державному рівні відзначено ювілей Філарета. Глава ПЦУ Митрополит Епіфаній призначив його одним з трьох постійних членів Священного Синоду. Щоб догодити Філарету, почали іменувати «почесним Патріархом» ПЦУ. Закріпили за ним покровительство над київськими храмами, а під резиденцію віддали Володимирський собор. Але, вочевидь, цих почестей Філарету виявилося замало. Він захотів абсолютної влади у Православній церкві України. Хоча раніше письмово обіцяв не претендувати на неї.
Як тут не пригадати життя іншого церковного ієрарха України — кардинала Любомира Гузара, колишнього глави УГКЦ. На схилі літ він не став триматися за посаду, а добровільно зрікся її, давши дорогу молодим. Жодним чином не впливав на вибір свого наступника. І без високого статусу продовжував вірно служити Церкві. Кожне його послання, просякнуте добром, вірою, розбирали на цитати. Цією постаттю захоплювалися навіть іновірці й атеїсти. В історію України Любомир Гузар увійшов гідно. А дехто з церковників своїми владними апетитами ризикує у неї вляпатися…
У головній молитві християн «Отче наш…» є настановчі слова «і не введи нас у спокусу». Вони нагадують вірянам про високе, яке не можна розмінювати на дріб’язок, на вторинне. Було б добре, щоб над смислом цих слів задумувалися не лише прості миряни, а й деякі їхні забудькуваті пастирі. Бо надто високою є ціна забуття прописних істин.
Коментар для «ВЗ»
Тарас Антошевський, релігієзнавець
У мене сумні враження від почутого з уст Філарета. У багатьох речах цей владика сам собі суперечить. Перекреслює ті позитивні речі, до яких свого часу доклався. Каже про якесь двовладдя у Церкві, про збереження Київського патріархату. Ніхто не підтверджує якісь посадові обіцянки Філарету, більше того, у листі від 14 грудня 2018 року він сам зрікся влади. Виникає запитання: чи розуміє Філарет, які наслідки можуть мати такі його заяви? Можна говорити про цілковиту безвідповідальність його і тих осіб, які підсувають йому певні ідеї. Філарет звинувачує протилежну сторону, що та «працює на Москву». Водночас своєю нинішньою діяльністю сам підігрує Москві, яка хоче, щоб в українській церкві був розкол. Амбіції Філарета «будувати патріархат» суперечать Томосу і Статуту ПЦУ, який разом з греками готували представники колишньої УПЦ Київського патріархату. Своїми діями Філарет шкодить об’єднаній церкві. Одна з причин того, що її досі не визнають інші православні церкви, — деструктивна діяльність Філарета…