«Люди, які мене не бачили останні півроку, не можуть впізнати»

Письменниця Людмила Пуляєва за півроку схудла на 39 кілограмів!

Людмила Пуляєва

Якщо хтось мріє схуднути, але каже, що йому це не вдається, я у це не вірю. Бо людина, яка має силу волі, наполегливо та вперто йде до своєї мети. Саме такою є письменниця Людмила Пуляєва, яка взяла участь у соціальному проекті схуднення AntiFat (авторка і засновниця Анна Корнейчук) і довела (насамперед собі), що може позбутися зайвих кілограмів.

А все почалося з того, що на одному з львівських телеканалів торік виріши­ли зробити щось схоже на про­ект «Зважені та щасливі». Для участі у проекті запросили чо­тирьох медійних осіб, які мають надлишкову вагу. Протягом чо­тирьох місяців ці знаменитос­ті худнули. Усе відбувалося під наглядом двох фітнес-тренерів. Взяла участь у цьому проекті і директор Обласної юнацької бі­бліотеки Тетяна Пилипець. Пані Людмила спостерігала за цим процесом, адже він відбувався у неї на очах. Через чотири мі­сяці Тетяна Пилипець постала перед нею зовсім іншою — зна­чно худішою і ще гарнішою, бо скинула аж 40 кілограмів! Саме Тетяна Пилипець розповіла, що один із телеканалів знову ор­ганізовує подібний проект. Для цього треба заповнити анкету у соцмережах і прийти на кас­тинг.

— Я бачила зміни, які відбу­лися з Тетяною, і зрозуміла, що це можливо. Головне — захотіти. Але одна річ худнути самій, як кажуть, «на хлопський розум», інша — якщо тобі у цьому допо­магають спеціалісти. Успішно пройшла кастинг і стала однією з десяти учасників команди смі­ливців, які мріють бути стрункі­шими, — розповіла журналістові «ВЗ» Людмила Пуляєва. — Ко­жен четвер був присвячений зні­мальному процесу. Ми не зна­ли, що нас чекає цього дня, але було і складно, і цікаво, і трохи екстремально.

До...

— А що було екстремально­го?

— Одного разу нас відвезли у парк, що біля ринку «Півден­ний», дали мішки і рукавиці. Тре­ба було збирати сміття. Хто на­збирає більше сміття, той стає переможцем того дня. Почали ми з шостої вечора, коли вже су­теніло, назбирали від шести до десяти мішків кожен.

— А який зі знімальних днів був найважчим?

— Коли ми бігли крос — 5 кі­лометрів — у Шевченківському гаю. Для людей із зайвою ва­гою — це надвипробування. Та ми всі прибігли і отримали свої медальки. Для мене це було дуже складно, бо коли я в юнос­ті займалася легкою атлетикою, більш ніж два кілометри не біга­ла.

— У чому ще полягала про­грама зі схуднення?

— У Вайбері було створено чат, куди ми скидали фото сво­го харчування. Це була одна з умов. Для того, щоб знати, що можемо їсти, а від чого тре­ба відмовитися, кожному з нас дали правила правильного хар­чування. Почали з того, що з ра­ціону треба було викинути увесь гастрономічний «шмельц» — бо­рошняні вироби, все смаже­не і свинину. До речі, правиль­не харчування — це не дієта і не голодування. Можна їсти і ма­карони з цілозернового борош­на, всі каші, окрім манної. Про солодощі і міцний алкоголь кра­ще забути. Але мед і сухе вино не забороняють. Каву і чай та­кож можна. У цьому правильно­му харчуванні є допустима нор­ма грамів за один прийом їжі.

Опісля...

— Не хотілося одного разу надіслати фото з правильним харчуванням, а потім відкри­ти холодильник і вийняти звідти півметра ковбаси?

— А кого я буду дурити? Сама себе? Для чого? Я ж прийшла на проект не заради когось, а на­самперед для себе. Телевер­сія проекту тривала три місяці. Нас забезпечили безкоштовни­ми абонементами у тренажер­ний зал, де займалися під керів­ництвом тренерів.

— Як часто контролювали вашу вагу?

— Місяць ми худли самостій­но. Потім нас зважували щотиж­ня. Двоє учасників, які скинули найменше, потрапляли на пе­кельне завдання, в результаті якого залишався у проекті той, хто це завдання вигравав.

— Скільки кілограмів важи­ли до проекту?

— 146. Це була страшна циф­ра. Досі не можу зрозуміти, як жила з такою вагою. Це тіль­ки уявити: навантажити на себе центнер і носити його на собі. За півроку я позбулася 39 кі­лограмів. На фінальній зйомці мій показник був мінус 30 кіло­грамів, а за наступні три міся­ці під час домашнього самостій­ного схуднення позбулася ще дев’яти кілограмів. Власне ця цифра і принесла мені перемо­гу, бо це був найвищий відсоток так званого домашнього схуд­нення. Мрію, щоб на терезах моя вага показувала двозначну цифру.

— Як змінювалися внутріш­ньо, окрім того, що змінюва­лися зовнішньо?

— Насамперед системати­зувалися пріоритети і ціннос­ті. Душа розквітала і співала. Я живу на четвертому поверсі, і коли до проекту підіймалася сходами, на другому змушена була зупинятися, щоб перепо­чити. Тепер на четвертий ви­ходжу на одному подиху. Щоб зав’язати шнурівки на череви­ках, треба було два рази на­хилятися, бо з першого разу мені не вдавалося цього зро­бити. Завдяки проекту у мене з’явилася впевненість. Зро­зуміла, що можу подобатися, мною можуть захоплюватися. Бо стала жінкою, яка несе пози­тив. Із зовнішніми змінами від­булися і внутрішні. У міру того, як зменшувалися мої об’єми, збільшувалася внутрішня сила і сила волі, яка у мене завжди була. Люди, які мене не бачили останні півроку, не можуть впіз­нати.

— За стільки часу руки жод­ного разу не опустилися?

— Навіть тоді, коли вилеті­ла одна з перших з телевізій­ної версії проекту. Так трапило­ся, що за підсумками тижня я скинула найменше кілограмів. З однією дівчиною, яка не ски­нула жодного кілограма, ми му­сили боротися «за виживання», тобто котрась з нас вибувала з проекту. Це так зване пекель­не завдання. Але ми мали шанс врятуватися, якщо зуміємо впо­ратися із завданням — заміни­ти літні шини в автомобілі на зимові. Я три колеса замінила швидко, а на четвертому непра­вильно поставила домкрат. Чет­верте колесо замінювала двічі, тому і втратила час. Я програ­ла. Але навіть те, що вилетіла зі знімального процесу, мене ще більше загартувало. І далі ходи­ла на тренування і продовжува­ла худнути. У фіналі я перемо­гла. Але скинути — це півсправи. Головне, втримати цей резуль­тат. Бо та перемога нічого не варта, якщо людина її не може втримати.

— Чи за цей час, окрім зо­внішніх і внутрішніх змін, від­булися зміни в особистому житті?

— Звісно! На подружньо­му житті я поставила крапку. Моя участь у цьому проекті під­твердила, що я жила з люди­ною, яка не розуміла моїх змін і не хотіла їх приймати. Я чоло­віка влаштовувала такою, якою була. Він був переконаний, що, окрім нього, не буду нікому по­трібна. Але це не влаштовува­ло мене. Проект допоміг розі­братися у цьому. Стосовно того, чи є у мене людина, яка посі­ла вакантне місце (сміється. — Г. Я.)… Звісно, є. Коли виріши­ла змінюватись, не ставила собі за мету когось шукати. Але доля іноді втручається у наше життя.

— Тепер треба змінювати гардероб…

— Це правда. Я принципо­во викинула усі великі речі, щоб не з’явилося спокуси: он там у шафі висить великий светр, то буде на всяк випадок. Усі речі великих розмірів віддала в «Емаус-оселю» малозабезпеченим. Потроху оновлюю гардероб. Але це приємні клопоти. Колись через зайву вагу не лю­била і не носила суконь. За­раз полюбила сукні. І у мене їх з’явилося досить багато. Ро­зумію, що лише тепер у мене пробудилася та жіночність, яка була, але яку я притлумлювала. Нарешті радію з того, що жінка у сукні — це жіночно і красиво.