Німці п’ють багато пива і не п’яніють

У Мюнхені — відчуття спокою і стабільності

Це задоволення у літровому кухлі коштує 9,2 євро, але я осилила лише половину

Мене завжди тягне у ті місця, де вже побувала. Неважли­во, чи це маленьке містечко, чи розкішна столиця. Таким магнітом для мене став Мюнхен. У столиці Баварії я була три роки тому. Але тоді мала на огляд міста лише один день. Що то є для тако­го унікального міста! Цього разу ми приїхали на чотири дні. Тож вражень набралася стільки, що в одному репор­тажі і не вмістити (про надзвичайну красу замків Людо­віка ІІ та інші «родзинки» — у наступних номерах «ВЗ»).

Перевага Мюнхена у тому, що там дуже мало хмаро­чосів. У місті, особливо в центральній частині, переважа­ють маленькі, майже як іграш­кові, будиночки. І саме вони створюють особливу атмосфе­ру. Крім того, Мюнхен вважають пивною столицею світу.

У жовтні тут відбувається зна­менитий фестиваль «Октобер­фест», сюди з’їжджаються пиво­мани з багатьох країн світу. Але в інші місяці пиво так само ллється рікою. На кожному кроці — пивні ресторани. Одним з таких закла­дів є «Хофбройхаус», який спра­ведливо називають пивним че­ревом Мюнхена. «Хофбройхаус» збудували наприкінці XVI століт­тя, а у 1828 році баварський ко­роль Людовік І зробив його за­гальнодоступним.

«Хофбройхаус» — це три ве­личезні зали і пивний сад. Од­ночасно тут можуть відпочивати чотири тисячі осіб! Щохвили­ни у ресторані випивають 50 лі­трів пива. Тут свого часу любили бувати Вольфганг Амадей Мо­царт, австрійська імператриця Єлизавета (Сісі). Кажуть, полю­бляв перехилити гальбу пива тут і Володимир Ленін зі своєю бо­йовою соратницею і дружиною Надією Крупською, «зависав» Адольф Гітлер…

Оселившись у готелі, перше, що ми зробили, пішли на пошу­ки знаменитої «пивниці». У го­ловному залі, що на першому поверсі, було стільки люду, що про вільне місце годі було й мрі­яти. Довелося перейти в інший. У закладі грає оркестр — чоло­віки одягнуті у шорти і колорит­ні капелюхи з пір’ям. Нам роз­повіли, що пір’їна на капелюсі — не просто прикраса, а сим­вол чоловічого достоїнства і має відповідати його розміру… Що тільки не вигадають, аби розва­жити туриста!

Хотіли замовити по півлітра на кожну. Але офіціант — хитрий хорват — сказав, що «малень­кого пива» не продають, лише у літрових гальбах. Коштує така порція 9,20 євро. Довелось за­мовляти літрові кухлі. До пива хтось замовив свинячу голін­ку з фірмовим кнедлем за 16,50 євро, інші — сосиски з картопля­ним салатом за 7,50. Порції вия­вились величезні, з літром пива можна було сидіти до глибокої ночі… Але висидіти тут довго нереально, бо всі дуже голосно розмовляють, і за якийсь час у голові починає гудіти. Чи то від шуму, чи від пива?..

Здивувало, що народ п’є не одну гальбу пива і не п’яніє. Можливо, цей феномен пояс­нюється високою якістю бурш­тинового напою? Ще у ХV століт­ті мюнхенські пивовари уклали угоду про чистоту пива — так зва­ний райнхайтсгебот. Згідно з до­кументом, що мав силу закону, пиво повинно було складатися з трьох інґредієнтів: води, солоду і хмелю. Відтоді минуло п’ять сто­літь, але пивовари не зраджують цього закону.

У суботу наша група мала вільний від екскурсій день. По­года чудова — плюс 17 граду­сів. Досхочу погуляли і виріши­ли десь «приземлитися», щоб перекусити і випити по бокалу пива. Але у центрі міста знайти вільний столик було неможли­во. Здавалося, окрім туристів, у центр попити пива вийшли усі жителі Мюнхена. Тут справжній культ пива. Хоча напій недеше­вий. За півлітровий скляний бо­кал — 4−5 євро, за літровий — 8−9. Хто хоче зекономити, може ку­пити пиво у пляшці, яке йому на­ллють у скляну гальбу, лише за 80 центів. Але у черзі доведеть­ся стояти не одну годину. Кому забракло місця за столиками, сідають з пивом прямо на ас­фальті.

Ловлю себе на думці, що міс­цеві жінки, мабуть, не поспіша­ють додому мити вікна і прати фіранки, бо незабаром Велик­день. Не стоять біля плити і не готують на півтижня їсти. Субо­та і неділя — день пивного відпо­чинку. Тут відчуття спокою і ста­більності, повного релаксу.

Готель, у якому ми жили, роз­ташований у так званому турець­кому кварталі. Гід нас запевнив, що всюди безпечно. На кожно­му кроці камери спостереження. Тому велосипеди ніхто не ста­вить на замок біля магазину.

Здивували мене ціни на дея­кі продукти харчування. Скажі­мо, літрове відерко йогурту про­дають за 1,6 євро, а сухофрукти — по 3−4 євро за 100 грамів. Су­шені яблука, які у нас продають майже за безцінь, тут коштують 13,5 євро за 450-грамову упа­ковку. А кілограм свіжих яблук — 3,90 євро. Половинка чорно­го хліба у приватній пекарні — 5 євро. Зате лосось значно де­шевший.

Уся стара частина міста — рай для шопоголіків. Багато іно­земців, але шукають обновки і місцеві модники на розпрода­жах. Можуть собі дозволити, бо середня зарплата в Баварії — 3500−4200 євро на місяць (міні­мальна — 1470). Держава допла­чує тим, у кого дохід менший, ніж 400 євро на особу. А ще до­плачують алкоголікам на випив­ку. Це роблять для того, аби пи­яки не крали у магазинах дороге спиртне. Отримувати таку допо­могу може той, хто став на облік і кого визнали офіційно алкого­ліком. Такі ж пільги мають і нар­комани: щоб не вбивали за дозу і не грабували перехожих, у ме­дичних закладах особа, яка офі­ційно стоїть на обліку як нарко­ман, може прийти, і її вколять безоплатно.

У центрі міста — на легендар­ній площі Марієнплац — висту­пають вуличні музиканти. Цю назву площа отримала через мармурову фігуру Діви Марії, яку вважають покровителькою міста. Нова Ратуша, що нагадує старовинну церкву у готично­му стилі, простягається вздовж площі на понад сто метрів, а всю будівлю «охороняють» герцоги, королі і святі. Як вінець, на Рату­ші — головна вежа заввишки 85 метрів. На Ратуші — годинник, на якому два рази на день — о 12-й та 17-й годині — розгортається ціле дійство. Коли б’ють куран­ти, фігурки починають рухатися. «Герої» вистави знизу видають­ся маленькими, а насправді ма­ють близько двох метрів кожна. Поруч, біля воріт старої Рату­ші — фігура місцевої Джульєтти. Її подарували баварцям жите­лі Верони. Ніхто не може пройти повз Джульєтту, не торкнувшись її грудей.

Нова Ратуша, що нагадує старовинну церкву у готичному стилі, простягається вздовж площі на понад сто метрів

P. S. Ми летіли зі Львова до Меммінгена лоукостом. Ле­тіти якихось півтори години, і коштує це задоволення від 40 євро в обидві сторони (чим ближче до поїздки, вартість квитка зростає). Віднедавна лоукости змінили правила ван­тажу, і тепер за ці гроші мож­на взяти зі собою лише сумку відповідних розмірів: 40×20×25 сантиметрів. Якщо хочете взя­ти невеличку валізку, доведеть­ся доплатити 8 євро в один бік. Німці суворо стежать за тим, щоб вага валізки не переви­щувала 10 кілограмів і вміща­лася у стандарт (рамки для виміру стоять у кожному аеро­порту). Прискіпливо ставляться до вмісту валізок. Якщо плану­єте купити косметику — креми, шампуні, дезодоранти — до­зволено перевозити до 100 мл. Про ємність ми знали, а от про кількість нас не попередили. Двом туристкам нашої групи, які у Німеччині придбали собі чимало косметики і поскладали усі тюбики в один пакет, дове­лося половину викинути у сміт­ник. Митник запропонував за 1 євро кожній купити маленький поліетиленовий пакетик. Ска­зав, скільки кремів туди вміс­титься, стільки можуть провез­ти. Решта довелося викинути.

Якщо летіти групою, краще замовити трансфер з аеропорту до готелю. Звісно, це дорожче, зате комфортніше, оскільки від аеропорту Меммінгена до Мюн­хена — 110 км.

Фото автора

Баварія

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фір­мі «Карпатія-Галич-Тур» за ор­ганізацію цікавої подорожі.