Про Антарктиду — з перших уст

Відбулася зустріч із львівськими полярниками перед експедицією на українську антарктичну станцію «Академік Вернадський»

Керівник експедиції Ігор Дикий. Фото з архіву  Ігоря Дикого

Наприкінці березня 24-та Українська експедиція вирушає на так звану зимівлю в Антарктиду. Перед поїздкою довжиною в рік полярники розповіли львів’янам про всі труднощі й особливості життя на краю світу. Організаторами заходу були Explorer. life та Управління туризму та курортів ЛОДА.

Спікерами були Ігор Дикий - керівник 24-ї експедиції, доцент кафедри зоології ЛНУ імені Івана Франка, відомий зоолог; Мирон Колодко — кандидат географічних наук, еколог, громадський діяч, дослідник Антарктиди, заступник керівника першої морської експедиції в акваторії Антарктиди; Валентин Максимчук — доктор фізико-математичних наук, професор, полярник, директор Карпатського відділення Інституту геофізики НАН України та Євген Краштан — системний адміністратор 12-ї полярної експедиції.

Україна є активним учасником досліджень Антарктиди вже багато десятиліть, а не лише з часів Незалежності. З 1956 по 1991 р. наша держава вкладала в цю роботу близько 40% від усіх ресурсів та зусиль. Тобто, майже стільки, скільки решта Радянського Союзу. Але потім залишилися ні з чим. Питання стосовно станцій піднімали неодноразово, але тодішні президенти — Л. Кравчук та Л. Кучма від нього відмахувались. Так один із найбільших флотів світу, який належав Україні й був здатен робити дослідження, ми втратили. Станцію «Академік Вернадський», за словами полярників, Україна отримала внаслідок щасливого випадку, і особливої заслуги уряду в тому немає.

Мирон Колодко пояснив, чому Антарктида є важливою для України: «Зимував я ще в 24-й радянській антарктичній експедиції. Тоді було дві потужні держави, які освоїли Антарктиду — США і Радянський Союз. Чому таку увагу вони приділяли цьому материкові? Бо Антарктида — це остання сировинна база планети. Зараз за неї йде дуже серйозна боротьба. Чим більше станцій, тим більший шанс країни-власниці заявити свої серйозні претензії на участь у розробці корисних копалин. Навіть запаси води в Антарктиді, які зараз є айсбергами, згодом можуть транспортувати в різні країни і цю воду використовувати. Україна в боротьбі за Антарктиду поки що десь позаду, хоча ми могли б за двадцять з лишнім років Незалежності організувати ще хоч одну-дві станції. Маю надію, ситуація, що склалася, зміниться. Хоч Антарктида далеко, та ми маємо звернути на неї увагу, бо це матиме серйозний вплив на геополітику й геостратегію усього світу. До речі, згідно з російською федеральною програмою дослідження Антарктиди, можливість втрати ресурсної бази цього материка для Росії прирівнюється до втрати Аляски. Уявіть собі, наскільки це важливо».

Неабиякий резонанс викликала участь в експедиції двох жінок. Насправді це не вперше в історії. У другій Українській антарктичній експедиції зимувало чотири жінки. Після цього вирушали винятково чоловічі колективи. Тому це перший випадок за останні 20 років, коли зимуватимуть жінки.

Труднощі полярників починаються вже з дороги. Треба подолати величезний шлях — понад 15 000 км. Літаком з Києва експедиція дістається до аеропорту в якійсь із країн Європи, що має трансатлантичні рейси. Далі літаком у Південну Америку. Тоді ще вздовж Америки до берегів Магелланової протоки. Уже звідти кораблем на станцію.

Стереотипним є уявлення, що найгіршим при зимівлі є холод. Однак наша станція не настільки південна. Максимально температура падає до — 30 ℃. Найнижчою була — 40℃. А справді жахливими є зміни погоди. Це і дощі, і шторми, і заметілі, і надзвичайно сильні вітри. Це реальні щоденні проблеми.

Що стосується наукової програми — вона є цілеспрямованою, усі завдання прописані заздалегідь. Узагалі вивчення й розробка навіть тих же корисних копалин — дуже важка справа, адже все це вкрите 2−3 (а той більше) кілометрами льоду. Важливими є дослідження озонового шару, змін процесів життєдіяльності флори й фауни Антарктиди та її акваторії.

Ігор Дикий зазначає: «Це не мандрівка, а тяжка робота. Це не той варіант, щоб приїхати зробити селфі на фоні пінгвіна. В одному з магазинів, де ми шукали спорядження, хлопчина сказав: „О, я б написав заявку на експедицію“. Хотів би бути кухарем. Він не пройшов базове навчання. Але їздить з друзями в походи, де вони готують їсти на велику компанію. Думає, цього достатньо. Тобто люди не уявляють, що таке бути кухарем. Це, як на мене, найважча робота на станції. Ми, науковці, маємо ненормований робочий день. А кухар встає чітко о певній годині і готує на всіх їжу щодня. Один вихідний — неділя. І в нього вся Антарктида — це вигляд з вікна. 13 місяців на кухні біля плити» .

Окрім цього, кухар має розрахувати їжу. 30 тонн їжі! І не факт, що всього вистачить. Кухар має продумати як, до прикладу, протягнути три місяці без важливих продуктів. Це мусить бути професіонал своєї справи. Отже люди, які пишуть заявки, сприймають Антарктиду та експедицію не так, до кінця не розуміють вимог і стану роботи.

Зараз умови на станції кращі, ніж колись. Усе йде вперед. Коли тане лід, припливають кораблі з туристами. Уже з’явився інтернет, і є можливість час від часу ним користуватися. А ще на станції «Академік Вернадський» створено найпівденніший паб у світі, і є багато охочих його відвідати.

Полярники вміють не лише важко працювати, а й розважатися. Навіть в Антарктиді святкують і Дні народження, і навіть Хеловін. На абсолютно ізольованій території психологічно важко витримати кілька місяців. Буває, члени експедиції доходять до такого напруження, що навіть бачити один одного не можуть. Траплялися й випадки, коли люди починали божеволіти. Тому бути активним і вносити барви в буденне життя дуже важливо. Найкращим засобом, до речі, є гумор".

Євген Краштан згадує ситуацію зі свого досвіду: «Я пройшов відбір. За день до виїзду якась телекомпанія знімала репортаж. Питають: „Що ви будете робити в експедиції?“ А я й кажу, у мене дуже важлива професія. От пінгвіни в Антарктиді дуже важко звикають до змін навколо. Коли літають літаки й з’являються люди, пінгвіни вважають, що це хижаки. Намагаються спостерігати за тими літаками і падають навзнак. Пінгвін не може піднятись, і кожна станція має людину, яка ходить довкола й перевертає пінгвінів. І це пішло в ефір!» А після експедиції, натхненний смішним випадком, Євген написав книгу «Щоденник перевертача пінгвінів».

Нагадаємо, що експедиція складається з 12 людей. Восьмеро з них вже зимували на станції, четверо — новенькі. Серед них і рекордсмен Богдан Гаврилюк, який вже увосьме повертається в Антарктиду. Екіпаж — це технічний персонал: кухар, лікар, дизеліст, системний адміністратор зв’язку, системний механік, та науковці: два біологи, два геофізики тощо. Семеро учасників з Києва, по одному зі Львова, Закарпаття, Харкова, Одеси та Херсонщини.