«Я вас на війну не посилала…»

Сказала атовцю голова сільської ради села Плав’є. І заявила, що вільних земельних ділянок у них немає. Хіба що 10 соток… біля цвинтаря

Юрій Гейвич. Фото авторки

44-річний Юрій Гейвич зі села Плав’є, що на Сколівщині, пішов на фронт добровольцем. Один на все село! На війні зазнав поранення: куля снайпера влучила у ногу. Після лікування і реабілітації повернувся на схід — захищати Батьківщину… І ось нарешті після служби — додому. Півроку тому одружився. Юрій з багатодітної родини. У сім’ї — 15 дітей! За законом держава виділяє атовцям 25 соток землі під індивідуальне будівництво. Відтак, повернувшись з війни, чоловік знову воює — тепер за свої права.

ЮРІЙ ГЕЙВИЧ разом із дружиною Галиною у розпачі звернулися до редакції «ВЗ». Ось що розповіли. «Ще перед тим, як їхати на схід, Юрій написав заяву до сільської ради щодо ви­ділення земельної ділянки, — розповідає дружина Юрія, Галина. — Коли повернувся з АТО, у сільраді сказали, що ту заяву загубили, треба написати нову. Дали земельну ділянку — один гектар, — якою з по­коління у покоління, років з п’ятдесят, користувалася його сім’я. Це родинне поле. У грудні 2018 р. написав ще одну заяву на виділення земельної ділянки під індивідуальне будівництво. У сільській раді сказа­ли: „Не пиши, яка площа. Коли підберемо земель­ну ділянку, тоді напишеш…“. Ми не маємо де жити. У батьківській хаті Юрія прописано 18 осіб. Я теж власного житла не маю. Планували збудувати влас­ний будинок. Але справа з виділенням земельної ді­лянки забуксувала».

Родина не один місяць об­биває чиновницькі кабіне­ти. Запитую, невже у селі така проблема із землею? «У селі розташований відомий від­починковий комплекс „Плай“ (один з перспективних гірських курортів. — Авт.). Земля дорога, — каже Юрій. — Дивіться, скіль­ки я уже заяв написав… А голо­ва сільської ради каже: „А я не маю бажання це питання вино­сити на сесію“. Почуваюся же­браком».

Деякі депутати сільської ради вважають, що атовцю вже дали землю (мали на увазі родинне поле). Мовляв, досить з нього. Інші наполягали, що чоловіко­ві таки належить нова земельна ділянка за законом. Голова сіль­ської ради заявила, що «мусить це питання погодити у районі».

«Ми поїхали до голови Ско­лівської райдержадміністрації Богдана Янка, — веде далі пані Галина. — Він час від часу зби­рає атовців і питає, які у кого проблеми. Вислухав нас. Поо­біцяв посприяти… Жителі села зібрали підписи з проханням виділити чоловікові земельну ді­лянку. Але сільська голова пово­дилася дивно. Казала, що її ніх­то не змусить дати нам землю. На наші телефонні дзвінки не реагувала: збивала або не бра­ла слухавку… Час минав, а сесію сільської ради ніхто і не скли­кав. Наше питання зависло у по­вітрі».

Тоді подружжя записалося на прийом до голови ЛОДА Олега Синютки. Про це дізналося ра­йонне керівництво (був дзвінок зі Львова, що на прийом запи­сався учасник АТО). Тоді голова Сколівської райдержадміністра­ції Богдан Янко попросив Гали­ну, аби не казали Синютці про свою проблему, мовляв, вирі­шать питання на місці. Подруж­жя повірило чиновнику на сло­во… «У Синютки ми були, але цього питання не порушували, — каже Галина. — Говорили про інші дрібні проблеми. А він, ніби щось відчував, кілька разів за­питував, чи немає у нас інших питань?».

Одного дня Юрія запросили до школи, аби розповідав дітям про події на сході. Раптом дзві­нок від голови сільської ради Плавйого Дарії Улич: «До села приїхало районне керівництво, де ви є?». Ми поїхали до сіль­ської ради, думали, усі там, — каже Галина. — А виявляється, всі поїхали до лісівників. Нас про це не попередили. Коли ми врешті-решт зустрілися у сіль­ській раді з заступником голо­ви Сколівської райдержадміні­страції Романом Чудійовичем, він сказав: «Дамо вам десяток соток». Кажемо, за законом нам належить 25. На що відповів: «Подякуйте і за це!» Хоча рані­ше чиновники обіцяли, що виді­лять нам біля будинку, що нале­жить лісництву (це майже центр села), 18 соток. На тих 18 со­тках стоїть старий, покинутий будинок в аварійному стані. Він перебуває на балансі сільської ради. Ми готові були його взя­ти, відремонтувати. Але голо­ва сільради каже, що не може його нам передати. Хіба, якщо районне начальство дозволить. Одне слово, футболять пробле­му один до одного".

«Ми думали вже погодити­ся на ті 10 соток, бо втомилися від усього того, — каже дружи­на атовця. — Хоча ця місцевість горбиста, не надто придатна для будівництва житла. Там га­зова труба проходить. Поруч — цвинтар… 22 лютого наше пи­тання винесли на сесію, але забракло кворуму. Ми знову звернулися до голови сільра­ди, а вона у нервах кинула нам вбивчу фразу: «Я вас на ту війну не посилала…». До речі, матері­альну допомогу, яку атовцям ви­діляють один раз на рік, сільська рада чомусь скоротила. Раніше Юрій отримував 3 тисячі, тепер — 2500.

12 березня знову скликали сесію сільради. На неї приїхав голова райадміністрації з двома заступниками. Усі з нами поча­ли говорити ввічливо. Можливо, змінили до нас ставлення через те, що напередодні ввечері нам зателефонував Олег Синют­ка. Він дізнався про нашу про­блему і попросив, щоб усе йому докладно розповіли. Уважно вислухав, пообіцяв зателефо­нувати районному керівництву і почути їхню позицію. Та на сесії знову нічого не вирішилося. Але сільський голова пообіцяла, що буде шукати для нас нову ділян­ку. Сказала, до 26 березня дасть нам пропозиції".

У Галини від першого шлюбу двоє дітей: 14-річна донька та 11-річний син. Колишнього чо­ловіка, який зловживав спирт­ним, позбавили батьківських прав. Юрій має намір усиновити дітей. «На такий крок не кожен чоловік зважиться, — каже Га­лина. — Це велика відповідаль­ність».

Коментар для «ВЗ»
Сільська голова села Плав’є Дарія УЛИЧ:

— У нас немає вільних зе­мельних ділянок і немає гене­рального плану… Юрій Гейвич спочатку написав заяву виді­лити землю під садівництво. Десять разів переписував цю заяву. Потім просив дати йому земельну ділянку біля будинку лісників. Його ніхто не приму­шував писати цю заяву. Я цим питанням не керую. Керує се­сія.

— Чому такий безлад у селі?

— У нас така ситуація вже три роки. Депутати висловили попередній голові недовіру. Го­лова судиться три роки… Вони (депутати. — Авт.) залишили сільську раду на двох людей. Можете собі уявити? Я була се­кретарем. Коли голові виявили недовіру, я була змушена ви­конувати його обов’язки.