Передплатити Підтримати

Хтось обіцяє президента за скло посадити, хтось — олігархів каструвати…

Із виборчих програм кандидатів на булаву можна анекдоти складати

Карикатура Георгія Ключника

Знаєте, яка частка виборців хоча б «сікось-навкось» читає кандидатські програми? Як показує соціологія, цифра і до 15 відсотків не дотягує. «А що там читати? — кажуть одні. — Усі однаково брешуть». Хтось воліє вивчати претендентів на булаву вухами — не читати, а слухати. А комусь «по барабану», хто світліше майбутнє обіцяє: головне, від чиїх кандидатських штабів «гречкосії» щедріші. Зрештою, чимало кандидатів теж ставляться до цього обов’язкового атрибуту виборчої кампанії зневажливо. Хтось пише плани «ні про що» — наче для відчіпного: уся програма на одному аркуші вміщається. Комусь навіть у словник ліньки зазирнути: у тексті — море помилок. У когось така ахінея у програмі, що жодним боком на здорову голову не налазить. Доходить до абсурду, як із кандидатом на президентство Капліним, який навіть не допетрав, що коментує в ефірі пункти програми гітлерівської партії як свої. Хоч би прочитав те, що за нього штатні «писарі» написали… Журналіст «ВЗ» простудіювала програми усіх 44 кандидатів на президентську булаву. І пропонує свою добірку під умовною назвою «Вибране: маразми та перли».

Помиляєтеся, якщо думаєте, що «найржачніша» програма у коміка Володимира Зелен­ського. Та серед ходоків у прези­денти такі «перломети» є, що з них можна комедійну трупу створювати, і хоч завтра — у гастрольний тур. Он у «екс-регіоналки» Інни Богослов­ської не програма, а готовий номер для стендап-шоу. Мало того, що Гер­манівна вже проголосила себе пре­зидентом (так і пише: «Я, як прези­дент України, гарантую…»), то ще й безперервний «стриптиз» укра­їнцям обіцяє. Грозиться оголити президентське життя. «Президент України зобов’язаний мешкати в ре­зиденції під публічним наглядом, ко­ристуватися виключно державними засобами зв’язку та листування з фік­суванням технічними засобами жит­тєдіяльності президента України», — прописано у передвиборчій програмі Богословської. Ну просто як анонс реаліті-шоу «За склом». Страшно на­віть подумати, що пані кандидат мала на увазі під «фіксуванням технічними засобами життєдіяльності президен­та». З такими масштабами доведеть­ся окремий телеканал створювати — для цілодобової трансляції усього зафіксованого.

Поки Богословська на вітрину готується, Олег Ляшко бідкається, як убезпечити українців від отруй­ної шаурми, миття туалетів у Польщі та засилля китайців-комбайнерів. Аби дізнатися про насущні пробле­ми народу, головний «вилоносець» і під землю ходив (у шахти), і села босоніж топтав, і «фермою пропах», і навіть біля мартенівської печі піт­нів (увесь маршрут Ляшко детально у програмі виклав). Вислухав шах­таря з Павлограда, фермера з Хар­ківщини, лікаря з Чернігова та вихо­вательку з Черкас — і «План Ляшка» готовий. Кожному українцю — по по­вному холодильнику! Кожному кі­оску — по безпечній для здоров’я шаурмі! Кожній доярці і свинар­ці — по пенсії, більшій ніж у проку­рорів! Кожній дитині — по робочій професії (аби через брак проле­тарських робочих рук скоро не до­велося комбайнерів з Китаю випи­сувати)! А щоб дітлахи носом, бува, не крутили, Ляшко не забув вписа­ти у передвиборчу програму влас­ну історію успіху. «Перший запис у моїй трудовій — «скотар колгоспу «Прогрес», — згадав юність Ляшко. А якби не почав зі скотаря-тракто­риста, хтозна чи виріс би у голов­ного «скотинякоборця». У людину великої любові та щедрості, яка обі­цяє усім дати, усіх зігріти. Як пропи­сано у «президентській» програмі, гріти Ляшко збирається справедли­вими тарифами, давати — субсидії і безкоштовні лічильники.

Кандидат Володимир Петров обіцяє кожному українцю щоденно безкоштовний хліб і видовища. Точ­ніше — хліб і «халявну» дозу Інтерне­ту. А до хлібця усі охочі зможуть не лише дармовою ковбаскою, а на­віть парочкою баночок ікри (і не за­морської, кабачкової) розжитися. Вкрав — і їж на здоров’я. Головне, під час крадіжки на цінники диви­тися. Бо кандидат Петров гарантує скасування будь-якої відповідаль­ності за «тирення» харчів лише на суму до 1000 гривень. Ось тільки йому про сухарі і для себе подума­ти не завадило б. Хтозна чим скін­читься кримінальна справа, у якій Петров фігурує разом з відомим блогером Олександром Барабош­ком. 29 листопада обох затримали за підозрою в організації фейку про домагання заступника начальника відділу департаменту захисту еко­номіки Нацполіції Олександра Вар­ченка до студентки-третьокурсни­ці. Барабошка відправили у СІЗО, звідки він вийшов під заставу. А по­літтехнологу-продюсеру Петрову «виписали» цілодобовий домашній арешт. До речі, це не перша спіль­на «справа» Барабошка і Петрова. Обидва персонажі (з їхньої ж «весе­лої компанії» і небезвідомий Олек­сій Дурнєв, який бігав з велетен­ською морквиною за Яценюком) засвітилися у кількох виборчих кам­паніях у ролі «мочиловців».

«Нам потрібен президент, який має найкращу освіту — як україн­ську, так і західну; має досвід про­фесійної роботи в успішних країнах світу. Той, що мислить масштабно та далекоглядно, ерудований та з широким світоглядом, має успіш­ний управлінський досвід у бізнесі національного масштабу та досвід державної служби на високій по­саді у виконавчій владі. Він мусить бути принциповим, сміливим та рі­шучим. Я вирішив балотуватися у президенти, тому що найкраще від­повідаю вимогам до кандидата на цю посаду», — «скромно» зазначив у своїй виборчій програмі екс-міністр екології Ігор Шевченко. Ну звісно: тільки високоосвічена, далекогляд­на та рішуча людина додумаєть­ся «бомбити» «шапкомат» у Давосі, а потім ще й хвалитися цим як ге­ніальною піар-операцією. Чи не в «єдиного легітимного» пан Шевчен­ко фокус запозичив, увірувавши, що шлях до президентського крісла «стиреними» шапками встелений?

Та тільки восьми давоських ша­почок для президентства замало. А для старту клоунського проек­ту вистачить, вирішив екс-міністр й анонсував створення антикоруп­ційного «Руху синіх шапок». Ко­лишній головний фіскал Роман На­сіров вже, мабуть, подумує заявку на членство подати. Ну де ще «си­ньошапочникам» кращого прапоро­носця знайти, ніж природжений ан­тикорупціонер Насіров, який у своїй «президентській» програмі обіцяє нещадну розправу для корупційної гідри? Та й ліпшого стяга, ніж насі­ровська картата ковдра на древку, для анонсованого Шевченком руху не придумаєш.

На тих, кого викриватимуть «си­ньошапочники», чекає справедливе покарання від Ольги Богомолець. Корупціонерам вона обіцяє дієвий Антикорупційний суд і нові в’язниці. Ну, а що: куди ж ще витрачати кон­фісковані у хапуг капітали, як не на будівництво «нульцевих» в’язниць для тих же хапуг? Та й самих ко­рупціонерів можна на будові задія­ти — трудотерапія одначе. Будуть в Україні свої БАМи строгого режи­му — богомольсько-антикорупцій­ні мури. При цих новітніх виправних установах заодно можна і спеццен­три для «політичної кастрації» олі­гархів відкрити — з боксами для «со­ціальної ізоляції» (її Богомолець теж обіцяє) кастрованих.

«Настав час змінити старих по­літиків, країну змінять лише нові люди. З першого дня на посаді пре­зидента я призначу порядних та професійних людей на ключові по­сади в країні, а не кумів та братів», — це з передвиборчої програми го­ловного «народного контролера» Дмитра Добродомова. На місці ку­мів і братів я б образилася. Це ж що виходить: пан Добродомов усіх «своїх» у статус непорядних бездар записав? Хоча ні, не всіх. Про дру­жин, дітей і батьків Добродомов не згадував. Ну хоч комусь із родини залишив шанс на ключові посади за його президентства.

«Вигнати дурнів з влади та збу­дувати дороги» — одна з формул успіху для України від «ходока» у президенти Олександра Шевчен­ка. Ось тільки не знати, що з двох згаданих завдань простіше. А пан Шевченко, схоже, придумав, як обидві задачки одним махом ви­рішити. Спершу прикинув, скільки дурнів у владі, й анонсував скоро­чення чиновників на третину. Далі зметикував, що звільнену армію можна перекваліфікувати — на кур­сах для професійної адаптації. Чи не на дорожників, бува, колишніх чиновників переучуватимуть? Тоді Шевченкові плани про «надшвид­кісну Україну» точно мідним тазом накриються. «Для того, щоб не за­лишитися на задвірках цивілізації, мусимо знайти спосіб „обігнати не доганяючи“ держави та спільноти, які зараз попереду нас», — прописав Шевченко у своїй «президентській» програмі. Та хіба з дурнями побуду­єш дороги для такого фантастично­го стрибка у просторі та часі? Хіба тільки пан Шевченко замовчує, що у таємній лабораторії на «Буковелі» машину часу конструюють.

Як натякав «буковельський кан­дидат», посада президента йому потрібна для того, аби можна було робити більше добрих справ. А більше добрих справ — це більше шансів потрапити у рай, який пан Шевченко називає своєю найзапо­вітнішою мрією. «Виберіть мене — і буде вам усім едем», — обіцяє кан­дидат Геннадій Балашов. Грозить­ся організувати на території Укра­їни податковий рай не лише для українців — для людства. Та такий, що «Америка і Європа будуть апло­дувати нам стоячи як наймудрішо­му і найуспішнішому народу у сві­ті». Схоже, для пана Балашова з його райськими галюцинаціями пункт про легалізацію легких нар­котиків з передвиборчої програ­ми Романа Безсмертного особли­во актуальний.