Стінка на стінку

Події на столичному Подолі стали репетицією силового протистояння на виборах?

Побоювання, що такі моторошні картини можуть на виборчих дільницях повторитися, небезпідставні. Фото зі сайту «УП»

Якби моторошні кадри з подій під столичним Подільським управлінням поліції показати людям, які нічого про ці події не чули, хтось подумав би, що це — архівне відео з часів Майдану, хтось — що постановочна сцена для фільму. Але це не історія і не кіно. Це реалії наших днів, горюча суміш політики, виборів та «недореформи» правоохоронної системи. І найстрашніше у ситуації те, що, вийшовши з-під контролю «режисерів», вона може обернутися великою кров’ю.

Хто правий, хто винен? Запи­тання у цій історії є до всіх. Пер­ше — до організаторів суботньої акції «Хто замовив Катю Гандзюк?».

Чи розуміли вони, що залучення до заходу представників правора­дикальної організації «С14» з її неоднозначною, м’яко кажучи, репута­цією не лише кидатиме тінь на всіх, причетних до акції, а й могло б обер­нутися ситуацією, яка виходить за рамки мирного мітингу? Тут можна скільки завгодно розповідати про те, що у хлопців з «С14» нічого проти­правного і на думці не було. Але га­зові балончики, ножі і навіть «трав­матика» — факт, красномовніший за будь-які словесні доводи. Набір для самооборони — можливо. Але де га­рантії, що цей арсенал не задіяли б зовсім з іншою метою? Щось комусь не сподобалося — і понеслося!

У Нацполіції запевняють, що на Контрактовій площі правоохо­ронці діяли на випередження. «Під час передвиборчого заходу одно­го із кандидатів у президенти Украї­ни (йдеться про акцію за участі Юлії Тимошенко. — „ВЗ“) правоохорон­ці помітили групу підозрілих осіб із прикритими обличчями. У результа­ті поверхневого огляду у них вияви­ли зеленку, газові балончики та ножі. Аби запобігти можливим провокаці­ям, молодиків доставили до Поділь­ського управління поліції», — це офі­ційна версія Нацполіції. Але вона дещо розходиться з тим, що за­фіксовано на відео під час подій на Контрактовій площі. Нікого з при­критими обличчями у знятих кадрах немає. Як і озвучених правоохорон­цями пояснень, на підставі чого ви­рішили спакувати в автозак тих, кого пізніше назвали «підозрілими особа­ми». І це — перше запитання до полі­ції. Запобігати провокаціям не озна­чає, що можна затримувати навіть підозрілих людей без пояснень.

Події у Подільському управлін­ні поліції породжують запитання не лише до правоохоронців (хоча піс­ля всього назвати їх так язик не по­вертається), які там «відзначилися», а й до всіх, хто клятвено перекону­вав: реформа міліції у поліцію — це не просто зміна назв і вивісок. Було б несправедливо казати, що якісних змін взагалі — нуль. Позитиви є, але фактом залишається і те, що «бер­кутня» як явище у новій-старій пра­воохоронній системі не перевелася. І старший опер Подільського управ­ління Василь Мельников, який бив ногами по голові лежачого активіс­та, — на жаль, досі непоодиноке уо­соблення цього ганебного явища.

За скоєне Мельникову світить від трьох до восьми років за ґрата­ми. Суд обрав йому запобіжний за­хід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення грошової застави. І знаєте, хто вніс 115 ти­сяч гривень «заставних» за озвірі­лого «опера»? Ілля Кива — канди­дат у президенти, колишній радник міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Флешмоб «Я теж бандері­вець», який організувало поліцей­ське начальство після ганебних по­дій під Подільським управлінням поліції (коли «втихомирювали» акти­вістів, один з поліцейських — що це був Мельников, наразі не доведено — викрикнув «Лєжать, Бандера!» і без того виглядав як фарс. А після взят­тя Мельникова на поруки «людиною Авакова» залишається лише конста­тувати: те, що подають як особисту ініціативу Киви, — насправді не пору­чительство, а кругова порука. Розу­міючи, що «відмазати» Мельникова не вдасться, Авакову потрібно було у будь-який спосіб просигналізува­ти «орлам»: «Ми своїх так просто не здаємо, робимо усе можливе». По­руки від Авакова — це було б занад­то, а тому задіяли Киву. Хоча суті це не змінює. Для очільника МВС підле­глі у погонах — не просто підлеглі, а інструмент, який потрібен для того, аби у політичних ігрищах набивати собі ціну. Тому для Авакова важливо (особливо з огляду на градус вибор­чої кампанії і розклади у ній), аби си­туація з Мельниковим не підкосила відданість «орлів» і їхню віру у те, що за вірну службу їм не кримінальними справами воздасться.

І нарешті — ще одне важливе за­питання: як трактувати присутність у хроніках «подільських подій» нар­депа Оксани Корчинської? Судя­чи з дописів у Facebook адвоката Масі Найєма, вона не лише допо­магала звільняти затриманих акти­вістів «С14», а й оперативно тиражу­вала відео з подій у відділку поліції. Дивна зв’язка, зважаючи на те, що згадана нардеп — дружина Дми­тра Корчинського. Цього персона­жа точно представляти не треба. А ось роз’яснити, яким боком Кор­чинський, який прямо агітує за Пе­тра Порошенка, виявився дотичним до визволення учасників акції «Хто замовив Катю Гандзюк?», її органі­заторам не завадило б. З огляду на те, що їхнє запитання щодо убивства Каті адресоване не лише Тимошен­ко, а й Порошенкові…