Німеччина стане боржником України через «Північний потік-2», — Süddeutsche Zeitung

Берлін на словах підтримує Київ, але при цьому підриває його вплив, наполягаючи на побудові російської труби в розпал війни на Донбасі.

Фото з відкритих джерел

Про це пише німецьке видання Süddeutsche Zeitung, передає УНІАН.

Найбільше божевілля, яке криється у побудові другої гілки російського газопроводу через Балтійське море, — саме втілення цього проекту. Україна протестує проти «Північного потоку-2», половина Європи теж проти, а США погрожують санкціями.

А тим часом, кораблі прокладають кілометр за кілометром трубопроводу на морському дні. Суперечка щодо європейського регулювання транспортування газу через нього в ЄС була вирішена в останній момент. Лишилося отримати лише схвалення від Данії. Цілком вірогідно, що до кінця року «Північний потік-2» буде добудований. Але він все одно буде отруйним.

Жоден проект на світі не викривав так геостратегічне значення поставок енергоносіїв, як російська «труба» в Балтійському морі. Це безумовно політичний проект, навіть якщо федеральний уряд Німеччини намагається всіх запевнити в протилежному. Перш за все, він позбавляє Україну ключової стратегічної переваги. Для Є С і Росії країна до цього часу грає однакове значення, тому що через її територію відбуваються поставки російського газу.

Оминувши Україну через Балтійське море, це значення сильно скоротиться. Наївно вірити, що з Росією можна домовитися про виграшне для всіх рішення, згідно з яким Україна лишиться транспортним маршрутом для певної кількості газу. Українська транзитна інфраструктура застаріла. І щоб її оновити, потрібна гарантія, що потік газу буде безперебійним. Але «Північний потік-2» ставить хрест на такій гарантії. Крім того, той факт, що Україну позбавляють ключового аргументу в розпал війни з Росією — це справжній політичний скандал в ситуації навколо «Північного потоку-2». Європейці і німці на словах солідарні з Києвом. Але насправді вони підривають його вплив.

Видання додає, що попри це в економічному вимірі у нового газопроводу є певне обґрунтування. Якщо транзит стає інструментом політичного впливу, найбільше від цього страждають ті, хто чекають на поставки. Західні європейці вже двічі бачили, що буває, коли Росія не може домовитися з Україною про ціну на поставки газу. «Північний потік-2» усуває таку уразливість. І це особливо важливо в часи, коли Нідерланди поступово вичерпують свої запаси газу, а Німеччина збирається закрити вугільні ТЕЦ. Менш шкідливий для довкілля природний газ принаймні тимчасово буде грати роль. Тож хоч проект політично отруйний, від має певне економічне виправдання.

Але той, хто отримає найбільшу вигоду від «труби», несе найбільшу відповідальність. І це Німеччина. Після побудови другої гілки російського газопроводу, вона стає енергетичним вузлом для сибірського газу. Це лякає німецьких сусідів, таких як Польща, які вже говорять про зростання німецької гегемонії в Європі. І таке зростання здається особливо страшним, якщо згадати нещодавню європейську історію. Страхи можна подолати лише реальними діями. Приміром, встановити жорсткий контроль Федеральної служби мереж ФРН над новим газопроводом і його сполучними лініями. Ніщо не повинно створювати враженні, ніби Німеччина хоче використати вигідну позицію на шкоду сусідам.

Особлива німецька відповідальність поширюється і на Україну. Тому що Москва може вирішити скористатися стратегічним ослабленням сусіда. І це теж криється в суті «Північного потоку-2». Однак, країни з обох кінців «труби» стають більш залежними один від одного. Росії потрібен транзит газу не менше, ніж Західній Європі його поставки. Однак, європейці зможуть використати цей важіль впливу лише в тому випадку, якщо у них будуть альтернативні джерела.

Ними можуть стати термінали для прийому зрідженого газу з Північної Америки і Перської затоки. Крім того, потрібно збудувати додаткові сховища для накопичення енергоносіїв на випадок перебоїв у поставках. Після анексії Криму Росія стабільно постачала газ в Європу. Але ця надійність все одно під питанням.

Разом з тим, Європа планує скоротити свої викиди парникових газів у атмосферу на 80% до 2050 року. Зважаючи на цю мету, Росія навряд чи зможе перекачати багато газу через Балтійське море.