• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • А. Садовий: «Партія — це громадський туалет: треба час до часу робити загальне прибирання»

А. Садовий: «Партія — це громадський туалет: треба час до часу робити загальне прибирання»

Продовження розмови із міським головою Львова Андрієм Садовим

Перша частина — репортаж із оселі Садових, ми говорили на теми сімейні, родинні, читайте тут.

— Українська православна церква отримала Томос. Ба­гато хто не вірив, що це ста­неться. А ви вірили?

— Це епохальний момент в історії країни. Я не просто ві­рив… Три роки тому ми з Кате­риною та дітьми були у Вселен­ського патріарха Варфоломія, мали приватну аудієнцію, і я тоді спитав його, наскільки є мож­ливим сценарій, коли і право­славні, і греко-католики в Укра­їні об’єднаються і з’явиться одна велика потужна християн­ська церква? Щоб це було під омофором і Варфоломія, і Папи Римського. І він задумався. Це був би унікальний приклад єд­нання християнства. Вірю, що це буде зроблено. Митрополит Андрей Шептицький завжди ду­мав про об’єднання усіх хрис­тиян. Згадайте, Йосиф Сліпий заповідав, щоб його поховали у Софії Київській. Томос — пер­ший крок. Наступний — велике об’єднання. Але маємо бути до цього готові. Важливо, щоб пра­вославні отці-семінаристи мали можливість отримати хорошу освіту у кращих університетах світу — Рима, Парижа, в Афінах. УГКЦ сьогодні сильна тим, що семінаристи, як правило, отри­мують досвід навчання і жит­тя за кордоном і з цим досвідом повертаються в Україну. Те саме потрібно зробити для отців Пра­вославної церкви.

— Партія Об’єднання «Са­мопоміч» висунула вашу кан­дидатуру у президенти. Чому хочете стати президентом?

— 2,5 року тому я мав розмо­ву з Богданом Гаврилишиним. Він приїхав до Львова, мав з ним обід. Він мене спитав: «Як би ви подивилися на те, щоб на на­ступних виборах президента ба­лотуватися?» Кажу: «Пане Богда­не, та є люди успішніші за мене, які можуть більше користі при­нести». Він каже: «Хто ці люди? Дайте мені пораду, за кого голо­сувати?» І я замислився. Людей, які сьогодні є в політиці, знаю давно. Знаю їхні сильні і слаб­кі сторони. Богдану Гаврилиши­ну ще у 90-х роках пропонували балотуватися на посаду прези­дента України. Він свого часу на­вчав кращих людей цього світу у Швейцарії, у школі економіки, яку створив і очолював. Це да­вало йому неймовірні можливос­ті. Якщо б тоді сказав «так», міг би стати президентом України. Він побоявся. Не був готовий до цього. На жаль. Бо Україна втра­тила великий шанс. І він до кінця своїх днів шкодував, що тоді не прийняв позитивного рішення. Для мене найстрашніше — коли мучить власна совість. Хочу зро­бити все, що можу. Львів — місто, яким Україна пишається, тут є успіх, позитивна динаміка. Хочу, щоб такою була Україна — успіш­ною, відкритою.

— Тобто установка: «Якщо не я, то хто?»

— Коли спілкуюся з підпри­ємцем і ми говоримо про вибо­ри президента, запитую: «Кому з нинішніх кандидатів можете дати на збереження чи на при­множення якусь частину сво­го капіталу? Кому довіряєте?». Люди замислюються…

Ви бачите моє життя остан­ні 20 років, воно — на поверхні. Де ми були тоді, і де зараз. При цьому останні чотири роки най­важчі у моєму житті. Після Ре­волюції гідності усі сподівались, що буде поступ, динаміка. Цьо­го не сталося. Політика гібрид­ної війни, яку веде проти Укра­їни Путін, застосовується і в Україні проти українців. Згадай­те сміттєву блокаду, в якій рік прожив Львів. Нас штучно бло­кували і ставили мені ультима­туми… І це країна, яка йде в Єв­росоюз?

Скільки обленерго перебу­ває під управлінням такого собі Бабакова, який є громадяни­ном Росії? Росія на нас напа­ла, а об’єкти стратегічної інф­раструктури — у руках росіян. Більшість об’єктів стратегічної інфраструктури — під впливом Росії! У 90-х роках, коли була приватизація, Росія давала гро­ші нашим олігархам, щоб вони скуповували об’єкти. І вони сьо­годні залежні — Ахметов, Фір­таш…

— Якби ви стали президен­том, що б конкретно зроби­ли, аби цю ситуацію змінити? Бо ж змушені діяти у правово­му полі. Не можна, як у 1917 році, просто забрати влас­ність, націоналізувати…

— Об'єкти стратегічної інф­раструктури не мають належа­ти одній людині. Мають належа­ти тисячам людей. Але я не кажу забрати в олігархів насильно. Це акціонерні товариства. Я би спонукав зробити емісію акцій, частину акцій можна знову ви­пустити на ринок, щоб зайшли інші люди, щоб купували пен­сійні фонди. І тоді держава змо­же відновлювати свій вплив над цими процесами. Є варіанти вирішення проблеми. Але має бути політична воля. Цієї полі­тичної волі бракує.

— Такі «варіанти вирішення проблеми» неодмінно викли­катимуть величезний спро­тив. Як наслідок, нестабіль­ність у країні. Чи реально такі процеси задіювати, коли ма­ємо колосальну зовнішню за­грозу? Тобто воювати на кіль­кох фронтах?

— З України торік виїхав міль­йон українців. Так каже міністр МЗС. Якщо лишати все як є — це стабільність. Але це цвинтар. На цвинтарі завжди стабільність. Ми втрачаємо можливості що­дня. Усі країни поруч з Україною процвітають. Подивіться на рі­вень ВВП. Як ми збираємося ви­живати у цьому світі, якщо не повернемо довіру українців до своєї держави, якщо не будемо відновлювати виробництво, не здолаємо гідру корупції? У нас нікого не садять. Хто за чотири роки зазнав покарання за свою протиправну діяльність? Гово­римо про сотні мільярдів дола­рів, які вкрав Янукович. Хто по­караний за це?

— Як ставитеся до політики популістів?

— Негативно. Популісти ніде у світі нічого доброго не зробили.

— Самі не використовує­те популістських методів і га­сел?

— Здається, я ніде не заявляв, що зменшу ціну на газ у чотири рази.

— А заява обміняти Мед­ведчука на полонених? Чи це не популізм?

— Ні. Медведчук приносить велику шкоду українській дер­жаві. І тільки завдяки тому, що має спільний бізнес із Поро­шенком, уникає покарання. По­дивіться, що зробив прем’єр-міністр Вірменії? Позакривав усіх. Нормально.

— Президент не може «за­кривати». Це прерогатива суду…

— Президент дає імпульс. Ге­неральний прокурор, керівник СБУ — під його впливом. Якщо президент дає напрям — усі ви­будовуються. Якщо очолює ко­рупцію в країні — тоді вона роз­квітає.

— Як ви бачите механізм обміну Медведчука на поло­нених? Припустимо, ви пре­зидент — ваші дії?

— Його дії, які суперечать чин­ному законодавству, мають до­сліджувати правоохоронці. І ви­носити йому звинувачення.

— А якщо немає формаль­ної зачіпки? Він юрист, має потужну юридичну фірму, тож, вочевидь, знає, як діяти, аби формально не порушува­ти закон…

— Є тисячі можливостей ви­явити порушення. Для цього є генпрокурор, керівник СБУ. Вони мають великий фактаж, і їм треба дати можливість впро­ваджувати цей фактаж у життя.

— На минулих парламент­ських виборах команда «Са­мопомочі» йшла на вибори під гаслом «У нашій команді немає жодного колишнього депутата». На наступних ви­борах це гасло вже не вдасть­ся використовувати, у коман­ді вже будуть свої «колишні». Чи не занадто спекулятивним було це гасло? І чи вже при­думали нове?

— Нове: «Іди і роби». Має­мо у команді готових міністрів — Оксана Сироїд, Олег Березюк, Тетяна Острик, Іван Мирошни­ченко, Саша Данченко… Кожен із них готовий очолювати мініс­терство і наводити лад. Вони вистояли у шаленій бороть­бі, на них чинився неймовірний тиск. А хто сьогодні кращий у парламенті? Вони не продали­ся, не здалися. Будучи в опози­ції, завжди голосують за рефор­маторські закони без жодних зобов’язань, лише тому, що це важливо для країни.

— Але багато хто з коман­ди пішов. Зокрема перший номер списку «Самопомочі» Ганна Гопко…

— Не пішов, а «пішли». Її ви­ключили з фракції. Але, не­зважаючи на це, вважаю, Ган­на Гопко на порядок краща, ніж більшість депутатів, які пройшли за списками інших партій. Вона, як голова Комітету у закордон­них справах, багато робить для країни. «Самопоміч» має жор­сткі вимоги. Депутата Мірош­ника виключили з фракції, бо під час пленарного засідання замовляв подорож за кордон. Хтось таке робив у парламенті? Не робив. Ми принципові. А як по-іншому? Партія — це громад­ський туалет: треба час до часу робити загальне прибирання. В політику іде багато людей, не чистих на руку. Як ти їх вирахуєш з першого разу? У нас також є брак, але, думаю, наш брак най­менший серед усіх партій.

— В одному інтерв’ю ви сказали, що у вас немає по­літтехнологів, що ви самі мо­жете повчити політтехноло­гів. Гасло «Наступний» — ваша ідея.

— В англійському виконанні звучить краще — Next. В україн­ському слабше… Це ми народи­ли за столом спільно.

— Згодом його скоротили до «Наступ». Відчули, що не зовсім вдалий?

— Ні, чому? Так було запла­новано. Спочатку «Наступний», далі «Наступ»…

— «Наступ» на що?

— На корупцію, на хамство, на байдужість. Якщо не буде пере­моги над корупцією, не буде пе­ремоги у війні.

— Вважаєте, найбільша за­гроза для України — корупція? Чи все-таки зовнішня загро­за?

— Тотальна корупція. Зовніш­ня загроза стала можливою че­рез корупцію у нашій країні. Україна була знекровлена че­рез викачування ресурсів, пога­ний менеджмент. Тому ворог зу­мів захопити частину території. Корупцію в Україні буде всіляко підтримувати Росія. Українські олігархи перші гроші заробля­ли на корупційних схемах — на­фті, газі. Потім ці кошти почали вкладати у приватизацію україн­ських стратегічних підприємств.

— Які були зроблені помил­ки як лідера політичної сили?

— Не те щоб помилки… Склад­но одночасно бути лідером полі­тичної сили з парламентською фракцією і працювати на поса­ді міського голови мільйонного міста. Поєднання цих функцій — велике навантаження. Якщо би я був у парламенті, напевно, по-іншому розвивалася б ситуація у фракції.

— Шкодуєте, що прийняли рішення не заходити у парла­мент з власною фракцією?

— Я був 50-м у списку, що я міг робити?

— Могли бути і першим у списку.

— Я показував, що «Само­поміч» не є лідерською парті­єю. Взяли у список людей са­модостатніх, успішних, які себе проявили у науці, бізнесі, гро­мадському житті, журналістиці. Показали приклад великого єд­нання для України. Мій номер — 50, і я їх штовхав догори. Якби я був перший, не знаю, який би мали результат. Крім того, я був чинним міським головою. Зали­шити посаду у місті на той час було би некоректно.

— А політичне партнерство із Саакашвілі не вважаєте по­літичною помилкою?

— А яке у нас було партнер­ство?

— Згадаймо його прорив кордону, тоді з вашого боку була серйозна йому підтрим­ка…

— У чому була моя підтримка?

— Зустрічали його у Льво­ві як героя.

— Так, я з ним разом і Юлію Володимирівну зустрічав. До Львова приїхали Саакашвілі, Тимошенко, Наливайченко, Чу­мак, Гриценко… І ще чимало українських політиків. Я їх зу­стрів, запросив до себе в кабі­нет у міській раді, мали диску­сію, обговорення.

— Разом з Саакашвілі до Львова прибув воєнізова­ний загін, який називав себе добровольчим батальйоном «Донбас». Це була незрозумі­ла мілітаристська структура, якою керував Семен Семен­ченко. Усі вони розмовляли російською мовою. Це нага­дувало приватну армію. Вва­жаєте, це було нормально?

— Те, як він переходив кордон, я дізнався постфактум, коли він приїхав до Львова. Тоді ще не до кінця знав, як він це зробив. Зго­дом зрозумів.

— Повернемося до коман­ди «Самопомочі», там є пер­сонажі, до яких, м’яко кажу­чи, є питання. Той же Семен Семенченко, він же Грішин. До речі, як він потрапив до команди «Самопомочі»? Хто вам його рекомендував?

— Ніхто його не рекоменду­вав. Ми з ним зідзвонилися… Вже не пригадую, чи я йому пе­редзвонив, чи він мені? Ми зу­стрілися у Києві, це було якраз у день похорону одного мого то­вариша, Марка Паславського, громадянина США, який працю­вав довший час на фондовому ринку України, офіцер Амери­канських збройних сил, а піс­ля нападу Росії пішов служи­ти в батальйон «Донбас». Його вбили. Тоді Семенченко спра­вив на мене позитивне вражен­ня. Одна зустріч, друга… І ми вирішили, що у списку «Самопо­мочі» мають бути люди, які про­йшли батальйон «Донбас». Це і Маркевич, який сьогодні є нар­депом. Це Кишкар, який був ви­ключений із «Самопомочі». Ще одна пані, яку також потім ви­ключили із фракції «Самопоміч». Ми створювали парламентську фракцію, запрошуючи багатьох людей із різних сфер.

— Не всі вони проходили ретельну перевірку?

— Як можна за місяць часу зробити ретельну перевір­ку всіх? Семенченко на той час отримав вищі державні наго­роди, проявив себе активно на війні. Мав поранення. Не маю фактів, які би підтверджували, що діяв на шкоду Україні. Те, що на нього вилито тонни бруду і він для багатьох є ворог номер один, — мені це важко зрозуміти.

— В одному інтерв’ю ви сказали, що в Україні вели­ка армія чиновництва — 200 тисяч і на їх утримання йде 135 млрд. грн.

— Працюю 13 років міським головою і не розумію, чим за­ймається обласна адміністра­ція. Розумію функції міста, функ­ції обласної ради, а що робить ОДА, не можу збагнути. Я би їх ліквідував і створив невеликі офіси, які повинні допомагати містам комунікувати з держав­ними структурами.

— Тобто не розумієте, чим займається голова Львівської ОДА, ваш колишній заступ­ник Олег Синютка?

— За мого мерства змінило­ся 12 губернаторів. Це структу­ра, користі від якої нема, лише шкода. Виконавча вертикаль має бути під однією особою — прем’єр-міністр. А в нас час­тина підпорядковується уряду, частина — президенту. Якась ка­кофонія виходить. Цього не ро­биться, бо діюча система є чу­довим тлом для корупції.

— Чи вдалося за роки ке­рування містом побороти ко­рупцію у міській раді?

— Львів — єдине місто у світі, де у міській раді створено анти­корупційне бюро. Там працюють незалежні люди, які знаходять­ся під опікою голландської не­урядової організації. Вони ана­лізують усі процеси у міськраді. Якщо маю хоча б найменші підозри до будь-кого з чиновни­ків, ми його виганяємо з роботи.

— Можете гарантувати, що у міській раді немає корупції?

— Думаю, вона є у всіх про­шарках нашого життя. Але у ти­сячу разів менше, ніж в інших структурах. Тому що після мого Ютуб-месиджу щодо Луцен­ка (на початку листопада 2018 року Андрій Садовий розкри­тикував генпрокурора Юрія Лу­ценка, після того, як той заявив, що «Самопоміч» причетна до нападів на активістів, зокрема, на Катерину Гандзюк. — Авт.) до нас приїхало 60 перевіряю­чих з усіх міст України, які до бе­резня перевірятимуть діяльність Львівської міської ради. Вичис­тять все, що можливо.

— Повернемося до прези­дентських виборів. До вас був заклик про об’єднання з Гри­ценком.

— Якщо говорити про парла­ментські вибори, буду пропону­вати, аби «Самопоміч» була тим човном, який має об’єднати всі демократичні сили — Гриценка, Вакарчука, «Демальянс», «Сила людей», усіх, хто матиме бажан­ня бути разом і перемагати. Пре­зидент повинен мати продемо­кратичну більшість. Для цього треба приймати закон про вибо­ри за відкритими списками, щоб мінімізувати політичну корупцію. Тоді матимемо якісний парла­мент. Відтак і якісний уряд.

— А під час президентських виборів маєте намір з кимось об’єднуватися, якщо хтось з кандидатів матиме більший рейтинг?

— Виборча кампанія щойно почалася, а вже говорять, як має закінчитися. Вибори для того й робляться, щоб ламати рейтин­ги, створювати нову реальність. Я налаштований перемагати і працювати президентом. Єди­ний мінус — треба буде пересе­литися зі Львова до Києва.

— Ви вже попередили львів’ян, що балотуватися на посаду міського голови біль­ше не будете. Готуєте наступ­ника?

— Хотів би, щоб наступний міський голова був з почуттям гумору (без цього не можна), стресостійкий, креативний, ба­жано львів’янин, який тут наро­дився, молодший за мене, ро­зумніший, освіченіший. Таких людей багато. Питання — хто за­декларує своє бажання йти. Це персональний вибір. Не можу сказати Івану чи Степану: давай, друже, йди на мера. Це людина має сказати: «Я готовий, я маю потенцію». І я з радістю буду під­тримувати. Придивляюся до ба­гатьох людей.

А тим часом…

Міський голова Льво­ва Андрій Садовий із роди­ною переїжджає до Києва. Таке рішення Садовий при­йняв після того, як заявив про свій намір балотуватися на посаду президента Укра­їни. Про це з посиланням на народного депутата Оле­га Лаврика повідомило ви­дання «Апостроф». Мешка­тимуть подружжя Садових та п’ятеро синів у готелі «Націо­нальний», де живе більшість депутатів від" Самопомочі". Дітей планують переводити в київські школи. Андрій Садо­вий також повідомив, що те­пер більшість часу проводи­тиме в роз’їздах по Україні. Замість нього у Львові його роботу виконуватимуть про­фільні заступники, яких він призначить виконувачами обов’язків.

Розмовляли Наталія Балюк та Юлія Ліщенко

Фото Юлії Підлужної

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • А. Садовий: «Партія — це громадський туалет: треба час до часу робити загальне прибирання»