«Різдво маєш відсвяткувати з рідними, а Пасху — з ким хочеш!»

Італійські традиції очима українки, що 18 років живе у Салерно

Аліна Бенько

18 років українка Аліна Бенько святкує Різдво в Італії. Їхала заробити на навчання, коли їй було 19 років, а залишилася назавжди. Напередодні Новорічно-Різдвяних свят ми поцікавились у Аліни, як святкують народження Христа у цій середземноморській країні. І чи правда, що у переддень Нового року італійці викидають з вікон старі речі.

Аліна Бенько родом із села Буданова Теребовлянського району Тернопілля. Нині мешкає в італійському міс­ті Салерно.

— Мама померла рано. Я мрі­яла бути лікарем, проте грошей на навчання не мала. Мами­на подруга працювала в Італії, тож вирішила поїхати до неї на заробітки. Думала, побуду рік-другий і повернуся додому, — згадує Аліна. — Однак доля роз­порядилася по-іншому: в Італії вивчилася на медсестру, ви­йшла заміж, народила доньку. До того ж в Україні мене ніхто не чекає, а в Італії — подобаєть­ся, мене тут гарно прийняли. Особливо люблю тут святкува­ти Різдво.

Аліна розповідає, що у пів­денній частині Італії Різдвяні свята починаються зі Святої ве­чері — 24 грудня, місцеві назива­ють цей день Віджілія, і трива­ють свята до 8 січня — Бефани. Для жителів цієї частини краї­ни Різдво має глибоке релігій­не значення: це час, коли єдна­ється уся родина. На Святвечір вся сім’я збирається у домі най­старших родичів — дідусів, ба­бусь. Як би далеко не жили один від одного, на свята обов’язково повертаються додому. В італій­ців є приказка: «Різдво маєш відсвяткувати з рідними, а Пас­ху — з ким хочеш!». Щоправда, на півночі країни традиції ша­нують значно менше. Тут навіть родина не збирається на Святу вечерю.

— Готуватися до Різдва іта­лійці починають з перших чисел грудня: всюди святкова ілюмі­нація, прикрашають вітрини ма­газинів, у повітрі пахне смаже­ними каштанами — їх продають тут скрізь, — каже Аліна Бень­ко. — На вулиці виходять місцеві музиканти, які грають на старо­винному інструменті — дзампо­ньї. Також дзампоньєри ходять по магазинах, ринках, вітаючи людей традиційними різдвяни­ми піснями.

На Святвечір італійці готують багато страв. Здебільшого з мо­репродуктів та риби. Серед на­їдків має бути паста з соусом із мідій або лобстерів, солодощі панеттоне, які подібні до укра­їнських пасок, та печиво. За ве­черею п’ють мало — трохи чер­воного або білого вина. Після трапези ніхто нікуди не поспі­шає: теревенять про життя, ро­боту, розповідають смішні бу­вальщини. Опісля усі грають у гру томбола (подібна до бінго. — Авт.). Нерідко родинні поси­деньки затягуються до пізньої ночі. Перш ніж розійтися, гос­ті обмінюються подарунками та побажаннями.

А от Новий рік, каже Аліна, свято молодіжне, і молодь рідко святкує його вдома. Зазвичай у цей день вечеряють у ресторані, де гостей розважають шоу-про­грамами. Зустрічати прийдеш­ній рік, вважають італійці, треба у червоному одязі.

— В Італії прийнято, щоб у Но­ворічну ніч кожен з’їв хоча б по ложці сочевиці, поданої зі сви­нячою ногою без кістки. Також є традиція вмочити палець у шампанське й потерти вухо. Якщо так зробиш, наступний рік буде грошовитим, — розпо­відає жінка. — Донедавна існу­вала ще одна незвична тради­ція — напередодні Нового року всі викидали з дому старі речі. Вважалося, в такий спосіб ро­дина позбувалася негараздів. З вікон летіли меблі, посуд, різ­на побутова техніка… Але кіль­ка років тому муніципальна по­ліція заборонила цей звичай, а за порушення постанови вве­ли чималий штраф. Річ у тім, що побутове начиння нерідко падало просто на автомобілі. І владі доводилося не лише при­бирати вулиці від усього цього, а й відшкодовувати вартість по­нівечених авто.