У скансені можна відремонтувати годинник у старого майстра

Підкарпатське воєводство може похвалитися найбільшим у Польщі музеєм просто неба

„Годинники «оживають» у руках досвідченого майстра. Фото авторки

Туристичні подорожі до Польщі зазвичай обмежуються Краковом, Варшавою, Вроцлавом, Гданськом. А маленькі містечка обходять, точніше, об’їжджають… Мовляв, там нема на що особливо дивитися. Цю, на перший погляд, прописну істину, щоразу спростовує Польська Організація Туристична з осередком у Києві. І пропонує журналістам щоразу нові «родзинки» у маленьких містечках і селах сусідньої країни.

У Підкарпатському воєводстві, що розляглося відразу за прикор­донною зоною, є невелике місто Сянок, яке може похвалитися найбіль­шим і найцікавішим у Польщі етногра­фічним музеєм просто неба (скансе­ном). Тут можна не лише ознайомитися з архітектурою різних етнічних груп, які жили (а деякі і досі живуть) на терито­рії Підкарпаття, а й зайти у будинок, ска­жімо, годинникового майстра і попро­сити його відремонтувати старенький кишеньковий чи настінний годинник. Майстер досі працює тут щодня, окрім свят і вихідних днів. На території скан­сену є ринкова площа, на якій також що­дня працює ринок зі сувенірами, напоя­ми і різними смаколиками.

Діє також є дерев’яний костел, у яко­му беруть шлюби молодята.

Музей народної архітектури у Сяноку було створено 1958 року, однак для від­відувачів його відкрили лише через вісім років завдяки тодішньому воєводсько­му реставратору пам’ятників архітекту­ри Єжи Туру і першому директору скан­сену Олександру Рибицькому.

Пан Рибицький до війни працював у Музеї Землі Сяноцької, ще студентом медичного закладу був одним з його ор­ганізаторів. У 1945 році його арештувало НКВД і на десять років заслало під Вор­куту, звідки Олександр Рибицький по­вернувся наприкінці 1955 року і відра­зу взявся за улюблену справу. Річ у тім, що покинуті і напівзруйновані об’єкти — будинки і дерев’яні церкви — мали вели­чезну цінність, яку треба було зберегти. Тому й вирішили створити скансен як мо­дель так званого Малого містечка — ти­пового невеликого поселення на рубежі ХІХ і ХХ століть. Тут реконструювали ри­нок з усіма його функціями, житлові бу­динки, майстерні ремісників, торгові об’єкти з автентичними меблями і пред­метами того часу, а також стару пошту, перукарню, аптеку, салон фотографа…

Зараз у музеї 150 будівель і понад 31 тисяча експонатів народної культури — колекція живопису, унікальна колек­ція ікон, одяг усіх етнографічних груп. А влітку тут проводять фольклорні фести­валі.

Польща