Туфелька Попелюшки 39-го розміру

Приміряти її на себе можна у німецькому замку Моріцбург

«Три горішки для Попелюшки» — цей легендарний фільм-казка чехословацького виробництва у дитинстві був моїм улюбленим. Зворушлива історія про злу мачуху та дивовижне перетворення бідної сирітки у принцесу заграла по-новому, не так, як у Шарля Перро. Без хрещеної-феї, гарбуза-карети та інших усім відомих поворотів, майстерно описаних у творі знаменитого французького письменника. Зате так правдиво, що у неї хотілося вірити. І собі мріялося про туфельку, з якою на білому коні приїде принц. Нещодавно мені вдалося побувати в Німеччині у замку, де знімався цей фільм. І я таки приміряла туфельку Попелюшки!

Казка «Три горішки для Попелюшки» вперше вийшла на екрани у листо­паді 1973-го. І відразу — успіх. Упро­довж десятиліть не зменшили її популяр­ності ні час, ні зміна політичних устроїв у країнах, де велися зйомки. У Чехії стрічка була визнана найкращим фільмом-каз­кою ХХ століття! І сьогодні в Інтернеті її переглядають тисячі глядачів, пережива­ють через прикрощі, яких завдає дівчині мачуха, та радіють щасливому хепі-енду.

Режисери фільму за основу сюжету взяли казку чеської письменниці Божени Нємцової «Три сестри», яка, своєю чер­гою, є перекладом «Попелюшки» братів Грімм. Тож усі дива з головною героїнею стаються не за помахом магічної палич­ки, а завдяки чарівній гілочці ліщини. На ній три горішки, завдяки яким і стаються три дивовижні перевтілення дівчини.

Без сумніву, окрасою фільму ста­ли справжні середньовічні замки, в яких проводилися зйомки, та чеські заповід­ники на кордоні з Баварією. На будинок мачухи перетворили чеський Швігов. А от за резиденцію короля правив німець­кий палац Моріцбург в однойменному місті за 14 кілометрів від Дрездена. Коли мені випала нагода подорожувати Сак­сонією, не втрималася від спокуси і заї­хала в гості до Попелюшки.

Розкішний замок Моріцбург видно здалеку. Колись це був заміський маєток для придворного полювання. Він велич­ний, як і правитель, що звелів його пе­ребудувати саме у такому стилі. Мова про Августа Сильного, короля польсько­го. Це за його правління навколо пала­цу створили велике озеро і розбили парк навколо. Вийшла краса неймовірна.

Всередині приміщення оздобили так, що кожна кімнатка (а їх у замку близь­ко двохсот) передавала дух полювання. Причому не тільки на тварин. Адже на сті­нах красуються зображення як античних богів-мисливців, так і любовні сцени між іншими героями міфів, справжні трофеї, здобуті у полюваннях, і портрети курти­занок. Бо хвалилися вельможі своїми пе­ремогами не лише у ловах, а й у ліжку…

Хто дивився фільм «Три горішки для Попелюшки», обов’язково впізнає час­тини замку, що потрапили на екрани. Замерзле вікно, крізь яке заглядала ді­вчина, перш ніж наважилася зайти на ко­ролівський бал, зал, де у розпалі були середньовічні танці. Та незабутнє вра­ження справлять сходи, що ведуть на ву­лицю, на яких Попелюшка загубила свою туфельку. Бо там можна знайти копію тієї туфельки й навіть її приміряти! Вона ви­готовлена з латуні й на вигляд здається зовсім не такою мініатюрною, як у кіно. Так і є, адже німці заздалегідь продумали усе для отримання маси щасливих емо­цій та ефектних селфі мільйонів замрія­них туристок. Бо хіба не приємно відчути і себе Попелюшкою, втиснувши у її ту­фельку свій 39 розмір? Тож щодня саме у цьому місці вишиковуються черги охочих хоч на мить відчути себе, як у казці. Здій­снюю свою дитячу мрію і я.

Насолодившись інтер’єром пала­цу, можна прогулятися доріжкою навко­ло озера. У теплу пору року — ще й пого­дувати качок, що «пасуться» довкола, а взимку, коли водойму скує крига, пока­татися замерзлим плесом на ковзанах. До речі, фільм-казку знімали саме в снігу, хоч спочатку зйомки були заплановані на літо. Оскільки режисери-сценаристи при­пізнилися, акторам у непристосованих до холодів костюмах довелося добряче по­мерзнути на знімальних майданчиках.

Пізніше всю вдяганку, задіяну у філь­мі, зібрали в музеї кіностудії «Баррандов» у Празі. Центральне місце в експозиції від­вели рожевій сукні, в якій Попелюшка по­лонила принца на балу. Вона єдина збері­гається у скляній вітрині, адже кілька років тому копію цього бального плаття вкрали з виставки у Моріцбурзі (яка традиційно від­бувається в замку щороку з листопада по лютий). Хтозна, можливо, колись для ту­ристок в палаці з’явиться і її латунна копія.

Фото авторки