Передплатити Підтримати

Замість картин на стінах — краватки!

У Луцьку пенсіонер відкрив унікальний музей

Лучанин Олександр Бондар і його краватки

Коли лучанин Олександр Бондар купував свою першу краватку, й не думав, що цей чоловічий аксесуар через десятки літ зробить його відомим. Нині він — власник унікальної в Україні колекції, для якої вирішили відкрити цілий музей! Бо лік його краваткам давно пішов не на одиниці чи десятки, а на… стіни.

Уcе життя Олександр Ми­китович віддав викладаць­кій роботі — понад сорок років «читав» теоретичну елек­тротехніку у Луцькій політехні­ці (нині — Луцький національний технічний університет). Він є ав­тором чотирьох навчальних по­сібників та понад півсотні нау­кових та науково-методичних публікацій. Навіть коли вийшов на пенсію, рідний навчальний заклад покидати не поспішав. І сьогодні, хоч йому вже під вось­мий десяток, трудиться тут як фахівець з виховної роботи та керівник самодіяльності.

Олександр Бондар із задо­воленням виступає перед мо­лоддю, бере активну участь у концертах для бійців АТО у вій­ськовому шпиталі, розважає бабусь та дідусів у геріатрич­ному пансіонаті та тішить ма­лечу в Будинку малюка. За пле­чима Олександра Микитовича — чималий досвід виступів пе­ред публікою, бо давним-давно став почесним тамадою на різ­них урочистостях. Зізнається, не раз вів «проводи на пенсію». І для чоловіків-іменинників спе­ціально замовив барвисту кра­ватку із написом «60». Тоді теж ще не здогадувався, що зго­дом вона займе почесне місце в його майбутній колекції.

— А змістовно я зацікавив­ся цим аксесуаром років з вісім тому. Раніше мав для власного користування десь близько сім­десяти краваток. Іншу до кожної сорочки, піджака, жилетки… Так звик, бо ношу їх все життя. На­віть коли йду на город, одягаю краватку. Вона служить мені за шарф у мороз, — зізнається.

— А сьогодні скільки їх ма­єте?

— Більш ніж три тисячі.

І показує, чим багатий.

Зізнаюся, від розмаїття кольо­рів та принтів аж очі розбігають­ся. Всі краватки посортовані те­матично. Є спортивні, поділені за «підрозділами», — окремо висвіт­люють футбол, автоспорт, мото­спорт… Є патріотичні, з картинка­ми природи, музичні, присвячені різним професіям, жанрові, з по­бутовими сценами, рекламні й навіть з копіями відомих поло­тен. Окремо висить цикл ново­річно-різдвяних аксесуарів. З них усміхаються діди морози та сан­та клауси, олені й інші звірята, що везуть подарунки. Велика збірка і мультиплікаційних краваток.

— Якось до мене на екскур­сію завітав хлопчик років вось­ми. Пройшовся по півсотні гал­стуків і назвав всіх до одного героїв — хто з якого мультика. Я сам того не знав, — розпові­дає Олександр Бондар.

Колись краватки колекціо­нера прислужилися й дизайне­рам. А луцька модельєр Анна Дідух з їхньою допомогою на­віть здобула перемогу як най­кращий кутюр’є року України. Бо з краваток пошила розкіш­ну колекцію суконь, яку гідно оцінило журі на конкурсі у сто­лиці. Частину матеріалу для майстрині пожертвував й Олек­сандр Микитович. Саме після цього чоловік захопився гал­стуками як творами мистецтва й почав активно поповнювати тематичні збірки. Навіть замис­лився над тим, щоб пошити з краваток килим. І для цього зі­брав свою першу «стіну». Вони були всі подібні, у пастельних тонах.

Якщо у звичайному домі сті­ни прикрашені фотографіями чи картинами, то в Олександра Бондаря замість них красують­ся краватки. Дружина колек­ціонера Жанна Олександрів­на — художниця. Жінка воліла б бачити на стінах свої роботи. Та їм там місця не залишилося.

— У нас почалася боротьба інтересів, — зізнається чоловік. — Дружина малює і хоче роз­вісити свої картини, а тут я зі своїми краватками.

Тож коли чоловікові запро­понували відкрити музей, він залюбки погодився. І майже півтори тисячі краваток на по­стійній основі розмістив у кіль­кох кабінетах свого універси­тету. Там вони красуються не лише на стінах, кріслах та ша­фах, а й на люстрах, стелі та холодильнику! Усе як вдома.

— Мої друзі ніколи не мають проблем із вибором подарунка для мене. І навіть коли їдуть за кордон, комусь везуть магні­тик, щось солодке, а для мене обов’язково краватку. Не важ­ливо, якої вона якості, дешева чи дорога, головне, аби мала гарний візерунок, — ділиться колекціонер.

— Яка річ для вас найдо­рожча, найулюбленіша?

— Нема такої. Є ті, якими частіше милуюся. Їх близь­ко сотні. Але ношу не більше тридцяти, найкрутіших не одя­гаю. Бо виріб, щоб мав вигляд, мусить бути новий.

Вартість колекції сягає ти­сяч доларів. Та продавати її чо­ловік наміру не має.

Довідка «ВЗ»

Першу згадку про прообраз краватки можна знайти в історії Стародавнього Єгипту, де шма­ток тканини, накинутий на плече, свідчив про статус його власника. А початком історії крава­ток в Європі вважають другу половину ХVІІ століття. Тоді на знак перемоги над Османською імперією в Париж прибув полк хорватських вояків. Ті носили на шиї яскраві шовкові хустинки. І французи почали називати цей аксесуар cravatte («краватка») — від «а-ля-кроат», що означає «по-хорватськи». Упродовж століть він змінював свій розмір та вигляд, а таким, яким ми його знаємо сьогодні, став лише у 1924 році. Тоді американський підприємець Джерсі Лангедорф запатентував свою «ідеальну краватку», зшиту навскіс із трьох видів тканини.

Усі фото авторки

м. Луцьк