Передплатити Підтримати

Замість картин на стінах — краватки!

У Луцьку пенсіонер відкрив унікальний музей

Лучанин Олександр Бондар і його краватки

Коли лучанин Олександр Бондар купував свою першу краватку, й не думав, що цей чоловічий аксесуар через десятки літ зробить його відомим. Нині він — власник унікальної в Україні колекції, для якої вирішили відкрити цілий музей! Бо лік його краваткам давно пішов не на одиниці чи десятки, а на… стіни.

Уcе життя Олександр Ми­китович віддав викладаць­кій роботі — понад сорок років «читав» теоретичну елек­тротехніку у Луцькій політехні­ці (нині — Луцький національний технічний університет). Він є ав­тором чотирьох навчальних по­сібників та понад півсотні нау­кових та науково-методичних публікацій. Навіть коли вийшов на пенсію, рідний навчальний заклад покидати не поспішав. І сьогодні, хоч йому вже під вось­мий десяток, трудиться тут як фахівець з виховної роботи та керівник самодіяльності.

Олександр Бондар із задо­воленням виступає перед мо­лоддю, бере активну участь у концертах для бійців АТО у вій­ськовому шпиталі, розважає бабусь та дідусів у геріатрич­ному пансіонаті та тішить ма­лечу в Будинку малюка. За пле­чима Олександра Микитовича — чималий досвід виступів пе­ред публікою, бо давним-давно став почесним тамадою на різ­них урочистостях. Зізнається, не раз вів «проводи на пенсію». І для чоловіків-іменинників спе­ціально замовив барвисту кра­ватку із написом «60». Тоді теж ще не здогадувався, що зго­дом вона займе почесне місце в його майбутній колекції.

— А змістовно я зацікавив­ся цим аксесуаром років з вісім тому. Раніше мав для власного користування десь близько сім­десяти краваток. Іншу до кожної сорочки, піджака, жилетки… Так звик, бо ношу їх все життя. На­віть коли йду на город, одягаю краватку. Вона служить мені за шарф у мороз, — зізнається.

— А сьогодні скільки їх ма­єте?

— Більш ніж три тисячі.

І показує, чим багатий.

Зізнаюся, від розмаїття кольо­рів та принтів аж очі розбігають­ся. Всі краватки посортовані те­матично. Є спортивні, поділені за «підрозділами», — окремо висвіт­люють футбол, автоспорт, мото­спорт… Є патріотичні, з картинка­ми природи, музичні, присвячені різним професіям, жанрові, з по­бутовими сценами, рекламні й навіть з копіями відомих поло­тен. Окремо висить цикл ново­річно-різдвяних аксесуарів. З них усміхаються діди морози та сан­та клауси, олені й інші звірята, що везуть подарунки. Велика збірка і мультиплікаційних краваток.

— Якось до мене на екскур­сію завітав хлопчик років вось­ми. Пройшовся по півсотні гал­стуків і назвав всіх до одного героїв — хто з якого мультика. Я сам того не знав, — розпові­дає Олександр Бондар.

Колись краватки колекціо­нера прислужилися й дизайне­рам. А луцька модельєр Анна Дідух з їхньою допомогою на­віть здобула перемогу як най­кращий кутюр’є року України. Бо з краваток пошила розкіш­ну колекцію суконь, яку гідно оцінило журі на конкурсі у сто­лиці. Частину матеріалу для майстрині пожертвував й Олек­сандр Микитович. Саме після цього чоловік захопився гал­стуками як творами мистецтва й почав активно поповнювати тематичні збірки. Навіть замис­лився над тим, щоб пошити з краваток килим. І для цього зі­брав свою першу «стіну». Вони були всі подібні, у пастельних тонах.

Якщо у звичайному домі сті­ни прикрашені фотографіями чи картинами, то в Олександра Бондаря замість них красують­ся краватки. Дружина колек­ціонера Жанна Олександрів­на — художниця. Жінка воліла б бачити на стінах свої роботи. Та їм там місця не залишилося.

— У нас почалася боротьба інтересів, — зізнається чоловік. — Дружина малює і хоче роз­вісити свої картини, а тут я зі своїми краватками.

Тож коли чоловікові запро­понували відкрити музей, він залюбки погодився. І майже півтори тисячі краваток на по­стійній основі розмістив у кіль­кох кабінетах свого універси­тету. Там вони красуються не лише на стінах, кріслах та ша­фах, а й на люстрах, стелі та холодильнику! Усе як вдома.

— Мої друзі ніколи не мають проблем із вибором подарунка для мене. І навіть коли їдуть за кордон, комусь везуть магні­тик, щось солодке, а для мене обов’язково краватку. Не важ­ливо, якої вона якості, дешева чи дорога, головне, аби мала гарний візерунок, — ділиться колекціонер.

— Яка річ для вас найдо­рожча, найулюбленіша?

— Нема такої. Є ті, якими частіше милуюся. Їх близь­ко сотні. Але ношу не більше тридцяти, найкрутіших не одя­гаю. Бо виріб, щоб мав вигляд, мусить бути новий.

Вартість колекції сягає ти­сяч доларів. Та продавати її чо­ловік наміру не має.

Довідка «ВЗ»

Першу згадку про прообраз краватки можна знайти в історії Стародавнього Єгипту, де шма­ток тканини, накинутий на плече, свідчив про статус його власника. А початком історії крава­ток в Європі вважають другу половину ХVІІ століття. Тоді на знак перемоги над Османською імперією в Париж прибув полк хорватських вояків. Ті носили на шиї яскраві шовкові хустинки. І французи почали називати цей аксесуар cravatte («краватка») — від «а-ля-кроат», що означає «по-хорватськи». Упродовж століть він змінював свій розмір та вигляд, а таким, яким ми його знаємо сьогодні, став лише у 1924 році. Тоді американський підприємець Джерсі Лангедорф запатентував свою «ідеальну краватку», зшиту навскіс із трьох видів тканини.

Усі фото авторки

м. Луцьк

Ще більше новин від «Високого Замку»?
Долучайтеся до нас у Telegram