Хвороба від роботи

Про власний досвід професійного вигорання

Перший симптом цієї хвороби виглядає цілком безневинно: спочатку нав’язливе бажання самоствердження («я можу щось зробити»), конкуренція з іншими. Потім починається недбале ставлення до власних потреб. Людина не приділяє собі уваги, менше займається спортом, у неї залишається менше часу для друзів, вона майже не спілкується з іншими людьми, бо зациклена на роботі.

Синдром емоційного, професійно­го вигорання — «недуга» сучасності. Саме поняття було введено в нашу культуру близько 50 років тому. Профе­сійне вигорання — синдром, який розви­вається на тлі хронічного стресу і призво­дить до загального виснаження організму людини. Він включає в себе три складни­ки: енергетичний (брак енергії, фізична перевтома), емоційний (апатія, знижен­ня чутливості та емоційності, байдужість) і екзистенціальний (втрата сенсу діяльнос­ті, життя). Це стан, коли нічого не хочеть­ся, опускаються руки, результативність і якість роботи стрімко падає, а зацікав­леність і мотивація у роботі зникають. Це стан, коли сім’я не радує, а друзі почина­ють дратувати. Як наслідок, загострюють­ся проблеми зі здоров’ям, а задоволення від життя та його якість падають…

З цією хворобою стикнулась і я. Спо­чатку мені здавалося, що це звичайна пе­ревтома. Та врешті-решт я опинилася у кабінеті психотерапевта. Хто не знає про симптоми вигорання? Я думаю, кожна лю­дина коли-небудь їх відчувала. Ми виявля­ємо у себе ознаки виснаження, якщо пере­жили великий емоційний тиск, здійснили щось масштабне. Наприклад, якщо готу­валися до іспитів, писали дисертацію чи працювали у кризовій ситуації. Після за­кінчення чергового великого проекту усі працівники компанії, в якій я працювала, отримали довгоочікуваний тиждень від­пустки. Радості не було меж, я вже будува­ла купу планів та справ, дружніх зустрічей, однак наступного ранку не змогла підняти себе з ліжка. Попередні кілька місяців жила у режимі 24/7 — постійні дзвінки, ненормо­ваний графік роботи, недоїдання, стреси, безконечні наради, кілограми документа­ції. Тож не дивно, що у перший день від­пустки голова «кипіла», а тіло не слухалось. Проте, коли під вечір з’явилися нав’язливі думки про власну профнепридатність та втрату смаку життя, занепокоїлась. Зміни­лось моє ставлення до людей та подій, а нервовий сміх та сльози без причини вка­зували на психічні проблеми. Треба від­почити, і все мине, подумала я. Та корот­кий відпочинок не допоміг. З поверненням на роботу симптоми тільки помножились, до них додалося порушення сну та почуття провини, бажання покинути це все, кудись втекти, сховатися. Погіршились стосун­ки з колегами та друзями. Тоді вирішила піти до психотерапевта. На жаль, у нашо­му суспільстві психічні проблеми не вва­жаються повноцінною хворобою, а похід до психолога чи психіатра — піддають глу­зуванню.

У кабінеті лікаря мені довелось визна­ти свою хворобу і почати лікування. «Є якісь ліки від емоційного вигорання?» — зі сарказ­мом питала я у психотерапевта. Лікар пора­див мені не користуватися телефоном кіль­ка днів, мінімум п’ять годин на день бути на вулиці, вдягати зручний одяг і взуття та зро­бити генеральне прибирання у квартирі.

Професійне вигорання здається міфом, в який не віриш, допоки він не стає части­ною твого життя. На те, щоб відновитися емоційно, фізично і психологічно, щоб по­вернутися до звичної для мене продуктив­ності в усіх сферах життя, щоб знову поча­ти отримувати кайф від того, що роблю, мені знадобилося три тижні. Зараз, оціню­ючи той стан, можу назвати основні при­чини, які до нього призвели: звичка жити й працювати у швидкому темпі, бажання встигнути все і одночасно, як на роботі, так і в особистому житті, як наслідок — пере­працювання, недосипляння, бо все треба зробити «на вчора». Відпочинок, сплано­ваний чи спонтанний, активний чи пасив­ний, я сприймала як даремну втрату часу. Але не врахувала одного: чим довше пере­буваєш у шаленому ритмі і, відповідно, у стресі, не даючи організму повноцінно від­новлюватись, тим сильніше падає продук­тивність. Недаремно є чудова приказка: поспішайте повільно. І тоді все встигнете!

Поради від психотерапевта, як нормалізувати свій стан, якщо відчули на собі емоційне чи професійне вигорання:

1. Включіть паузи у свій спосіб життя як норму психічної гігієни.

2. Почніть повноцінно харчуватися: не хапати печиво та каву на ходу, їжте три рази на день плюс дві невеликі паузи для корисного перекусу.

3. Розберіть завали паперів і непотрібних «цінних» речей, що поглинають енергію.

4. Почніть приходити, а не прилітати додому! Хоча б 10 хвилин пішки. Хоч трішки часу наодинці зі собою. Впевнена, вам подобалось гуляти раніше! Більшість людей не люблять зиму й уникають прогулянок тільки тому, що не вдягаються відповідно до погоди. Якщо вам тепло й не мокро, ви дозволите собі поглянути на небо й видихнути замість того, щоб заку­туватися в одяг, який не зігріває.

5. Відмовтеся від спортивних марафонів на виживання на користь зарядки й розминки на час, щоб навчитися наповнюватися, а не тільки розряджати енергію.

6. Подаруйте собі розкіш спати в провітреній кімнаті, без увімкненого телевізора.

7. Слово «ні» — це не страшно.

8. Навчіться просити про допомогу в тих, хто допоможе, а не в тих, хто втомить очікуванням і, зрештою, не виконає обіцяного.