Хто у партії за «нал», хто за вокал

Зіркові «кастинги» перед виборами з моди не виходять

„«Я ж тебе, милая, аж до «Основи» сам на руках би заніс». Фото зі сайту 0629.com.ua

Знаєте, що спільного між парламентськими виборами, які Україна пережила за останні два десятиліття? «Звізданутість». Жодні з перегонів не обходилися без зіркових облич у кандидатських списках (благо, тільки облич, а не інших принад, якими милувалися виборці, коли до італійського парламенту балотувалася порнодіва Чиччоліна). Співаки, актори, спортсмени, письменники… Партії різного калібру намагалися почепити собі на виборчий костюмчик яскраву брошку з розрахунком, що виборець на «цяцьку» поведеться. Розрахунок не завжди спрацьовував, але охоти прикрашати списки зірковими прізвищами це не відбивало. Не стануть винятком із правила і вибори-2019. Причому не лише парламентські. Святослав Вакарчук, Володимир Зеленський, призабутий Іво Бобул — «сценічна» заявка на президентські перегони. Хоча не виключено, що ці ж прізвища побачимо у кандидатських списках і до наступної Верховної Ради. Туди ж зібралася і співачка Анастасія Приходько — у складі «білосердечної» збірної, щодо якої ще півроку тому зарікалася, ставлячи партію Тимошенко в один ряд з «Опоблоком» (до них, мовляв, не приєдналася б). Повний склад кандидатського ансамблю пісні і танців дізнаємося ближче до виборів. А наразі згадаємо поіменно співочих «ходоків» по мандат, які успішно чи ні Верховну Раду підкорювали.

На рахунку «заслужено-на­родної» Ніни Матвієнко — участь не в одному агіта­ційному концерті за різних кан­дидатів. Але сьогодні вже мало хто пам’ятає, що співачка і сама двічі до парламенту балотувала­ся. Вперше у далекому 98-му — у списку Народного Руху України. Місце під парламентським ку­полом Матвієнко отримала, але депутатом так і не стала. Відмо­ву від мандата пояснювала тим, що її місце не на політичній, а на співочій сцені. Але через чотири роки Ніна Митрофанівна знову у кандидатському списку опи­нилася. Тільки тепер вже спі­вала за «Єдність» під проводом тодішнього столичного мера Олександра Омельченка. Блок на виборах пролетів, тож вдруге обирати між двома сценами спі­вачці не довелося. Замість по­ходів у політику задовольнилася роллю голосистого агітатора. Причому не особливо перебір­ливого. Під час виборчої кам­панії 2012-го співала навіть за «регіонала» Антона Яценка. За алібі у Ніни Митрофанівни своя, вигідна філософія: «Ніколи не можна звинувачувати співака. Співаки дуже наївні. Агітувати — право кожного. А відповідає політик, який брехав людям» (з інтерв’ю «Главкому»).

Наступна наша героїня, точ­ніше — Герой України, і за Со­юзу співала, і за «Союз». Це про Софію Ротару, яка на парла­ментських виборах 98-го була третім номером у списку партії, яка ратувала за федералізацію, приєднання України до міждер­жавного союзу з Росією та Бі­лоруссю і надання «общепонят­ному» статусу другої державної мови. Після двох невдалих спроб пролізти під парламент­ський купол 2006-го «феде­расти» Миримського пішли на третій захід. У блоці «За Союз». Тому самому, у передвиборчо­му ролику якого богатирі луп­цювали по дупі помаранчевого зайця. Вухань кричав «Думай по-українськи», а йому: «Ду­май, як хочеш. Думай о людях. Думай за Союз». Але Ротару тоді вже не за «Союз» думала, а за «Народний блок Литвина». Разом із космонавтом Лео­нідом Каденюком, який після «потрібного Україні» і «заслу­женої смуглянки» замикав пер­шу трійку «народного» списку. Однак на тих виборах навіть дві знаменитості не стали для Литвина щасливим квитком у Верховну Раду.

Що таке справжні дикі тан­ці, Руслана Лижичко відчула не на сцені «Євробачення», а під парламентським куполом, куди потрапила з другої спро­би. На виборах 98-го Лижичко балотувалася у списку Партії зелених. Партія у парламент пройшла, але 30-й номер Рус­лани виявився непрохідним. Депутатський мандат співачка отримала через вісім років — із «Нашою Україною». Після де­путатства (ні Руслана, ні вся тодішня ВР до кінця каденції не досиділи — президент роз­пустив парламент) запевняла, що у політику не хотіла, що сім годин намагалася переко­нати Ющенка не вплутувати її у цирк під куполом, але, мов­ляв, здалася. Схоже, здавати­ся — це Русланина слабкість. У травні 2004-го Януковичу (тоді ще прем’єру) здалася: не від­мовилася стати його поза­штатним радником. На прези­дентських виборах 2010-го не змогла сказати «ні» Тимошен­ко, приєднавшись до її «спі­вочого колгоспу» (так іронічно називали агітбригаду артистів, які стали довіреними особами «біло-сердечної» кандидат­ки; серед «колгоспників» були Наталія Могилевська, Тіна Ка­роль, Ані Лорак, Потап і Настя, Павло Зібров, Ірина Білик, Ві­ктор Бронюк, Тарас Петри­ненко). 2014-го, коли їздила з рядженим генерал-полковни­ком Рубаном до Захарченка (за полонених домовлятися), і там здалася. Ні, не «на підвал», а на екскурсію Донецьком, під час якої головний «ДНРівець» переконував її, що нормаль­ний пацан-господарник, а не монстр-ворог України. Після поїздки Лижичко розповіда­ла, як ощасливила й охоронців Захарченка, котрі мріяли якщо не сфотографуватися з нею, то хоча б у ліфті поруч постояти. Кому — селфі, кому — постояти, а кому і більшого хочеться. Під час цьогорічного святкування Дня металурга у Маріуполі Рус­лана не здалася, а віддалася — на руки «голубові миру» Сергію Таруті. При свідках, серед яких був і «русскоскрєпний» нардеп Вадим Новинський. Фото на­робило шуму у соцмережах. «Дикі танці перед виборами починаються», «Руслана пішла по руках», «А на задньому пла­ні — святий Новинський, черги своєї чекає», — писали під по­стом коментатори. А Руслана їм: навіщо, мовляв, злослови­те, Тарута — «друг українського соціального і культурного жит­тя».

У випадку з лідером «Океану Ельзи» Святославом Вакар­чуком ту ж цитату підставля­ють, тільки з іншим прізвищем — не Тарути, а Віктора Пінчука. Чи збігаються плани Пінчука на Вакарчука у великій політиці з бажаннями останнього, дізна­ємося вже скоро: часу на роз­думи у співака все менше за­лишається. Визначитися з «так» чи «ні» у цій ситуації буде зна­чно складніше, ніж десять років тому, коли Вакарчук прийняв для себе рішення піти з парла­менту (на позачергових виборах 2007-го співак балотувався у списку «НУ-НС»). «Безперервні міжпартійні та внутрішньопар­тійні суперечки, якими так пе­реймаються ті, хто мають вести Україну вперед, деморалізують суспільство всередині країни і підривають її авторитет назовнi. Політичне життя держави зву­зилося до безжальної сутички за владу. Її жертвами стають не лише моральні принципи, а й національні інтереси, про які так часто говорять політики всіх кольорів і таборів», — пояснював відмову від мандата «океанель­зівець». А хіба у політиці відтоді щось змінилося?

Шість років тому Таїсія По­валій (№ 2 у списку Партії регі­онів) бідкалася, як доведеться підлаштовувати свій звичний графік під депутатську роботу. Це ж як рано, мовляв, доведеть­ся вставати, аби встигати мара­фет (зачіска, макіяж, манікюр) перед поїздкою до ВР навести! Та переймалася Повалій недов­го: їдучи до Верховної Ради, по­чала частіше мимо проїжджа­ти. То у неї записи, то кулінарні шоу, то концерти. Це вам не на депутатську зарплату глянцеві журнальчики у сесійній залі гор­тати. «6900? Та я стільки за один куплет можу отримати», — порів­нювала Повалій свої «трудові» у парламенті і на сцені.

На депутатському рахунку Таї — аж два запити за парламент­ську дворічку. Причому обидва щодо ремонту доріг. І не десь у глибинці, а в елітній Петропав­лівській Борщагівці (передмістя Києва). Здогадайтеся з трьох разів, куди ведуть дороги, стан яких так хвилював депутата Таю. Правильно — до триповерхового будинку подружжя Повалій-Лі­хути. Асфальт на Борщагівку за­мовляла, а курс на Білокам’яну взяла. У «Раші» голосить і не чер­воніє. На початку жовтня у Вер­ховній Раді зареєстрували про­ект постанови, в якому прізвище Повалій фігурує у списку «співу­нів», котрих вимагають позба­вити звання «Народний артист України» за те, що Батьківщину на «отчізну-мать» проміняли.

У парламенті нинішнього скликання ціле співоче тріо за­сідало. За списком Радикальної партії «мандатоносицею» стала представниця України на «Єв­робаченні-2013» Злата Огнєвіч. По мажоритарці на рідній Кіро­воградщині депутатським зна­чком розжився «Юний Орел» Михайло Поплавський. А під прапором «БПП» путівка до Вер­ховної Ради дісталася співочій кумі президента Оксані Білозір.

Злата Огнєвіч свою депутат­ську пісню недоспівала. Спершу почала прогулювати пленарні засідання, а потім і взагалі грим­нула дверима. Роль обуреної парламентським «гадючником» зіграла правдоподібно. «За цей рік замість реальної роботи приймаються корупційні лобіст­ські закони, на користь одного чи іншого клану. Про культуру ніхто не думає. Я йшла у парла­мент не по мандат, а тому, що ві­рила: у Верховну Раду прийшли нові люди, які можуть змінити країну на краще. Як культурний діяч не бачу своєї необхідності у цьому парламенті», — заявила Огнєвіч з парламентської три­буни, озвучивши рішення про складання мандата. Можливо, ніхто і не запідозрив би підвод­них течій у цьому зреченні, якби не один цікавий факт: першою у черзі на вакансію у «вилонос­ній» фракції була адвокат Тетяна Юзькова. Донька першого голо­ви Конституційного Суду (вже покійного) Леоніда Юзькова — того самого, якого називали наставником Віктора Медвед­чука. За інформацією, яка про­сочилася у ЗМІ, українського кума Путіна поєднували з Юзь­ковою не лише робочі (на юри­дичній ниві) і дружні стосунки. «Лямур» залишився у минуло­му, а ось нагоду обзавестися ще одним надійним штиком у Верховній Раді (на додачу до «своїх» з «опблоківської» обо­йми) Медведчук не проґавив. І йому приємно (точніше — ви­гідно), і Ляшкові не все одно. У головного ж «вилоносця» з Юзьковою теж спільне минуле. Він навіть цивільною дружиною її називав. Юзькова — для діла (тепер вже не у парламенті, а в оновленій ЦВК), а Огнєвіч так — для краси була, «заманілов­ка» для електорату. Злата свою «красиву» справу зробила — Злата вільна.

Для Оксани Білозір, у по­служному списку якої вже і депутатство було, й урядова «галочка» (у 2005-му співачка очолювала Мінкультури), 80-й номер у списку «БПП» на по­зачергових перегонах 2014-го не одразу фартовим став. За результатами виборів мандат Білозір не дістався. Але через півтора року депутатський зна­чок на груди вона таки водрузи­ла: звільнилося парламентське крісло, з якого Юрія Луценка у Генпрокуратуру пересадили. Дивно, як співоча депутатка досі своє крісло в Раді іменним гербом не помітила. Таким, як на рожевому пальті, яке Білозір «вигуляла» нещодавно у Верхо­вній Раді і через яке стала геро­їнею кпинів у соцмережах. А під пальтечком величезного хреста часом не було? Ним би пані Бі­лозір депутатів благословляла — після хорового прочитання пе­ред кожним пленарним засідан­ням молитви «Отче наш». Ось тільки «молитовний» законопро­ект, серед авторів якого була Бі­лозір, до розгляду у сесійній залі так і не дійшов.

Нардеп Михайло Поплав­ський співає про кропиву, а ко­сить «капусту». У Верховній Раді його не чути, зате в аграрно-харчовому бізнесі таку бурхливу діяльність розвів, що, глядиш, скоро у топ-п'ятірку парламент­ських товстосумів виб’ється. З мільйонами примножується і список авторських та торгових марок Поплавського. Крім «фір­мових знаків» та прав на пісні, концерти, кліпи, книги, рецепти харчів і напоїв, там навіть два сорти ковбаси є — «Ректорська» і «Професорська». До повної ко­лекції тільки фірмових консервів «Депутатські тушки» бракує.