Який він, Львів з висоти пташиного польоту?

За місяць за продаж екскурсійних квитків місто заробляє 800 — 900 тисяч гривень

Фото авторки

Подолати 364 сходинки і по­трапити на вежу львівської Ратуші висотою 65 метрів, аби дізнатися, який же він, — Львів з висоти пташино­го польоту? Така екскурсія є у маршруті чи не кожного туриста, який потрапляє до нашого міста. Екскурсію, яка триває годину, про­водять різними мовами — українською, англійською, російською, німецькою, польською, італійською, французькою, іспанською і навіть китайською.

Дістатися до львівського Біг-Бена і наймальовни­чішого панорамного май­данчика можна за 15−20 хвилин. За 30 грн. для дорослого і 10 — для дитини. Пільговики можуть піднятися безкоштовно. Тільки за один місяць львівське кому­нальне підприємство «Ратуша — сервіс» за продаж екскурсійних квитків заробляє близько 800 — 900 тис. грн. Тільки у жовтні на вежу Ратуші піднялося 38 тисяч дорослих і 7 тисяч дітей.

Спілкуємося з одним із екс­курсоводів — пані Марією, яка любить приводити групи на вежу Ратуші. «Дуже часто мені дово­диться проводити екскурсії для дітей, для школярів, — розпові­дає пані Марія. — Вражає їхня до­питливість, енергійність і всюди­сущість. Вони хочуть побачити все і відразу, і питання їхні ціка­ві». Цими вихідними у пані Марії було обмаль часу для спілкуван­ня, бо в дітей закінчувалися кані­кули і всі вони хотіли потрапити на Ратушу.

Підіймаючись дерев’яними сходинками, зустрінемо старий німецький годинник, що веде відлік часу. Ратушевий дзвін кож­ні 15 хвилин нагадує про себе мелодійним звучанням. І ось ми нарешті на оглядовому майдан­чику, звідки відкривається чудо­ва панорама Львова. Площа Ри­нок з її старими кам’яницями та трамваями видаються міні­атюрними, а люди — іграшкови­ми. Просто під ногами бачимо Вірменську церкву з її дзвіни­цею, ефектний великий купол Домініканського костелу. Поруч — Успенська церква, неподалік якої вежа Корнякта. Виднієть­ся старий єврейський квартал. Вдалині прослідковується со­бор Святого Юра, Оперний те­атр з чорним куполом. Ці пер­лини не випадково включені до місць Світової спадщини ЮНЕС­КО. Бачимо пам’ятники поетам Тарасові Шевченку і Адаму Міц­кевичу.

На вежі Ратуші туристи ро­блять селфі та панорамні фото. Під час екскурсії дізнаємося ці­каву історію. Саме слово Ра­туша походить від німецького «Rathaus» — будинок ради. Спо­руда була резиденцією магі­страту міста. Це одна з найно­віших будівель на площі Ринок. Її спорудження було заверше­не у 1835 р. Насправді на цьо­му місці в різні часи було кілька ратуш. Перша ратуша у Львові була дерев’яною й згоріла на­прикінці XIV століття. А з попе­редницею сучасної будівлі тра­пилася трагічна історія. Її вежа завалилась у 1826 році. Неза­довго перед тим скликали ко­місію, щоб дослідити харак­тер тріщин на ратуші. Зробили висновок, що… будівля пере­буває в цілком доброму стані й потребує лише косметично­го ремонту. У той час, коли за кілька дільниць від Ринку по­важні урядовці спокійно обго­ворювали кошт майбутніх ре­монтних робіт, прибіг міський службовець і повідомив, що вежа ратуші впала.

Нова ратуша львів’янам спо­чатку не подобалась. Її на­віть нарекли «велика австрій­ська пічка з високим комином». Але незважаючи на свою ма­сивність, нова ратуша органіч­но ввійшла в архітектурний ан­самбль Львова, а її вежа стала символом міста. Вхід до Ратуші стережуть два леви, яких у 1948 р. виконав Євген Дзиндра. Вони тримають щити з гербами на­шого міста.

Година екскурсії пролетіла як одна хвилина. Захоплені турис­ти дерев’яними сходами поки­дають вежу Ратуші. Знайомлю­ся із молодою парою — Катею і Антоном. Вони приїхали в гості до родичів-львів'ян з Красноар­мійська Донецької області. Ка­терина не приховує своїх вра­жень: «У Львові ми вже три дні. За цей час я побачила багато чого. Мене найбільше вразила архітектура вашого міста». Ан­тона захопила велика кількість церков: «У нас немає католиць­ких церков. Я не вперше у Льво­ві, але кожного разу дивлюся і милуюсь, наче вперше».

Цікавий нюанс: часто туристи з інших українських міст диву­ються, як так просто без пере­пустки можна пройти у львівську Ратушу? Бо у багатьох україн­ських містах увійти до міської ради можна лише через турні­кети…