Обвінчалися 40-річний і… 64-літня

Молодят благословили на шлюб обидві родини

Нерівні за віком, та сповнені любові...

У селі Черемошному Ковельського району Волині тільки й мови: на Покрову в місцевому храмі обвінчалася особлива пара. Йому нещодавно виповнилося 40, їй — 64. На рушничок щастя стали наречені, нерівні за віком. Та це два серця, сповнені любові! У цьому переконалася кореспондент «Високого Замку».

«Вона його, як лялечку, зробила», — радіє мати

Від ранку на подвір’ї кипіли передвесільні приготування. У буржуйці потріс­кували дрова, одні дівчата ліпили пиріж­ки, інші готували нарізки. Хтось чистив картоплю, різав на смаження рибу, відді­ляв філе оселедця. Все варилося-пекло­ся, ніс лоскотали смачні аромати.

В іншому кінці двору вже стояв справ­жній весільний «шалаш», прибраний рушниками, надувними кольоровими кульками та барвистими китицями з гоф­рованого паперу. Над головами нарече­них приготували місце для вінчальних ікон. Діти підносили на столи солодке, заливне, квашені помідори та інші наїд­ки. А біля входу вже настроювали «іоніку» та розспівувалися музики, адже наречені замовили для гостей «естраду».

Та головних винуватців урочистостей видно не було. Виявилося, наречена ще наводила красу в перукарні у райцентрі, а жених, перш ніж одягнути шлюбний костюм, порядкував десь по господар­ству. Тож передусім знайомимося з ма­мою-свекрухою Валентиною Марков­ською.

Як вона сяє від щастя! По-справжньому, щиро. У кожному її слові відчувається, які позитивні емоції пере­повнюють жінку:

-Мій Русланчик до цього часу холос­тякував. З нами, батьками, жив. Був та­кий скромний, замкнутий. А знайшов Танюшу — як похорошів, повеселів! Та вона його, як лялечку, зробила. Все село завідує!

Стільки добрих слів, як Валентина Костянтинівна говорить про Таню, дале­ко не кожна невістка у свекрухи зароби­ла. Хоч синова наречена з нею фактич­но ровесниця. Ба, навіть трішки старша від неї. Та жінки називають одна одну не інакше, як «мама» і «доця». І все це звучить не награно, штучно, як це часто в родинах буває, а неймовірно тепло і правдиво.

— Вони одне одного цьом-цьом, «зайчик"-"котик», — радіє мама моло­дого. — В них все, слава Богу, добре. А мені радість. Шкода, батько цього свята не дочекався, рік тому помер. Але він теж благословив Русланчика і Танюшу на спільне життя.

На офіційному оформленні стосунків наполіг жених

У Тетяни Захарівни це не перший шлюб. Давно попідростали діти і ону­ки. Вона овдовіла, пробувала звити сі­мейне гніздечко з іншим чоловіком, але особисте щастя їй усміхнулося лише тепер. А що роки, коли серце відгукну­лося на любов, коли душа всміхається людині?

Жінка все життя працювала у буді­вельній галузі й навіть мала поважні по­сади у Луцьку. Звикла, щоб на роботі і вдома у неї був порядок, лад. Ніколи ніх­то її не бачив без зачіски та макіяжу, бо навіть мурувати-штукатурити йшла як на свято. Це в її крові. Можна тільки уявити, якою красунею вона була в молодості, якщо сьогодні значно молодші захоплю­ються її вродою.

А бачили б ви, як місцеве жіноцтво біля воріт виглядало її появи! Ще б пак — хотіли бачити ту, що з-під носа поцупи­ла у дівчат холостяка. «Чим взяла, при­ворожила?» — перешіптувалися. Та де ж ті дівчата раніше були, що зараз язика­ми плещуть? Не розгледіли у Русланові скарб. А Таня знайшла його, підняла і ювелірно для себе відполірувала. Хіба в тому її гріх?

-Чи не відмовляли ви сестричку від весілля? — відверто запитую у Світлани, молодшої сестри Тетяни.

-Так то ж його ініціатива! Він так за Таньою ухажує, ви б бачили. Вони вже два роки разом живуть, купили хатину у Волошках. Як Таня була на операції, то Руслан від її ліжка не відходив, так переживав. А взагалі, він вже давно мені казав: «Буду вашим зятем. Я її лю­блю». Як їм добре разом, то хіба можна відмовляти? Треба благословляти.

На весілля заробляли разом у Польщі

А з’явилася наречена справді ефек­тно! У стильній сукні та з чудовою за­чіскою, що була їй дуже до лиця. Мала накинуте модне пальтечко, туфлі на не­високому каблучку. Все підібрано в тон, дуже до смаку. Привезла зі собою вишу­кані короваї, щоб гарно усіх гостей вша­нувати.

Поки вона збиралася, було помітно, як наречений нервував. Він кілька разів ви­бігав до хвіртки, виглядав, чи ж не видно її машину. Так і кортіло запитати: «Невже переживає, що кохана в останню мить передумає?».

Та рідні випередили моє запитання. Бо у п’ятницю подружжя вже взяло «дер­жавний» шлюб у Колодяжному — центрі їхньої територіальної громади. А церков­ний присвятили Покрові, коли престоль­ний празник у Черемошному.

На таїнство вінчання цієї пари при­йшли найближчі. Розділили свято донь­ка нареченої з родиною, сестра моло­дого з сім’єю та тітка, яка спеціально приїхала з чоловіком з Полтавщини. Усі присутні щиро тішилися зі щастя мо­лодих, бо вірять в істинність почуттів Руслана і Тані. І коли в церкві священик повторював найурочистіші слова й мо­лодята обмінювалися золотими обруч­ками, у багатьох від зворушення стояли сльози в очах.

А за годину забава вже була у повному розпалі. Ґаздиньки одна за одною під­носили аж… 35 страв! Усе свіженьке, з пилу-жару, смачне. Гості без найменшо­го лукавства виспівували: «Гірка горілка, що не можна пити, треба горілку та й за­солодити». Кричали «Гірко!», і молодята зливалися у поцілунку. Такому ж теплому і щирому, як саме свято. А наречена, ки­даючи букетик, усміхнено бажала:

— Щоб за мною всі незаміжні весілля відгуляли!

Музики запрошували гостей до тан­цю. Господарі й тут показували клас. А коли зазвучало «Я її люблю, я її обожаю. Як я досі жив без неї, я не знаю…», Рус­лан ніжно до Тані притулився. Читалося по губах, як повторював їй: «Люблю».

До речі, наречені запросили на своє торжество сімдесят гостей. Обоє спеці­ально поїхали до Польщі, щоб заробити на таке весілля! Хотіли і для людей зро­бити гарне пам’ятне свято. Та, на жаль, зрозуміти й порадіти за цю пару змогли не усі. Комусь завадила заздрість, ко­мусь — стереотипи. Бо щоб сприйняти щось незвичне, небуденне, не таке, як у всіх, треба мати чисте, відкрите сер­це. Чуючи за спиною гіркі балачки, мама Руслана, як молитву, повторює:

— Хай буде Божа благодать над наши­ми чадами…

Президент Франції гордиться старшою дружиною

Читаючи цю історію, кожен згадає Мак­сима Галкіна та народну артистку Аллу Пугачову. Їхній бурхливий роман смачно обговорювали мало не в кожній родині, де слухають і люблять Примадонну. Адже різниця у віці в їхньому шлюбі в користь нареченої сягнула 27 років! В Україні то­читься чимало балачок з приводу значно молодших чоловіків співачки Ірини Білик. Подібних історій у світі чимало.

Та прикладом справжнього сімей­ного щастя, попри чужі пересуди через різницю у віці, можна назвати історію кохання… президента Франції Емма­нуеля Макрона та шкільної вчительки Бріджит. Йому зараз 42, їй — 65! Хлопець завойовував свого педагога не один рік і відбив кохану від законного благовірно­го, якому та народила трьох дітей! Сен­саційними заголовками та фото були заполонені перші шпальти усіх світових газет. А він гордо позував (і нині позує!) перед камерами. Макрон гордиться своєю дружиною і постійно наголошує, що дуже вдячний усім рідним, які змо­гли прийняти їхні стосунки. Бо коханню ні вік, ні статус не підвладні. У любові всі рівні.

Волинська область

Фото авторки