Піднятися на скелі Бастай і завмерти від подиву

Саксонська Швейцарія — одна з найбільш відвідуваних туристичних пам’яток Німеччини

За якихось 25 кілометрів від німецького Дрездена є місце, яке без незабутніх вражень не залишить жодну людину. Це Бастай — химерної форми скелі, що височіють над річкою Ельбою. Вони «гронами» розкинулися поблизу Ратена (громади у землі Саксонія), поруч міста Пірна. Красу цих скель колись порівняли із гірським масивом у Швейцарії (Юра). Тож скелі Бастай так і почали називати — Саксонська Швейцарія.

Кам’яні вершини на цьому місці утворилися понад мільйон років тому. Колись скелі Бастай викорис­товували як оборонне кільце навколо тамтешнього старовинного замку Ной­ратен.

Власне як Бастай скелі вперше згаду­ються 1592 року у головному землемір­ному картографічному дослідженні Сак­сонії того часу. Відтоді відомості про це мальовниче місце увійшли у туристичні путівники. І багатії вирушили до Саксонії. Вони долали непростий шлях, піднімаю­чись від берегів Ельби та пробираючись крізь зарості, через пологіші схили, до вершечка. І завмирали у подиві. Адже зі скель відкриваються дивовижні краєви­ди.

Зважаючи на велику кількість турис­тів, 1814 року місцеві жителі пробили у скелях 487 сходинок. Вони ведуть з «дна» кам’яної долини до вершини. Під­йом крутий, але значно легший і швид­ший, ніж шлях, який людям доводилося долати раніше. Тож не дивно, що відто­ді потік туристів різко збільшився. Но­вою «приманкою» для відвідувачів став дерев’яний міст, який з’єднав кілька скель і відкрив інші краєвиди, з висоти майже двісті метрів над Ельбою.

На Бастай почали приїжджати худож­ники, щоб пензлем і фарбами увіковіч­нити чарівну красу. Пізніше створили на­віть так званий Шлях Художника. Серед найвідоміших митців, що побували тут, — Каспар Давид Фрідріх та Людвіг Ріхтер. Не минали увагою Бастай і музиканти — черпали у горах натхнення для створен­ня музичних шедеврів.

Але міст від навали туристів почав… тріщати. Не витримував такої великої кількості гостей, тож місцева влада прийняла рішення замінити дерев’яні конструкції на кам’яні. Так із середини XIX століття дійшов до нас унікальний міст з пісковика, який неймовірно гар­монійно вписується у ландшафт. Він має сім арок і простягається над яром глибиною 40 метрів. Протяжність віадука — 76,5 метра. Зараз він є історич­ною та архітектурною пам’яткою, що охороняється державою. А Саксонська Швейцарія — національним парком, де діють особливо суворі правила щодо збереження природи.

І справді, німці дбають про захист цього унікального місця. Тут чисто, все доглянуте, охайне. Причому вхід на Бас­тай безкоштовний! Місцева влада спеці­ально відмовилася від відкриття в горах канатної дороги (хоча це б дало великі прибутки), адже канатка може спричи­нити руйнування породи. Ці скелі стали першим заповідником серед піщаних гір Ельби.

Сьогодні шлях на Бастай для турис­та значно легший, ніж триста років тому. Бо можна автобусом чи авто підібратися фактично до самісіньких вершин. А там вже є і гарний оглядовий майданчик, і кафе, і готель. Хочеш — гуляєш по мос­ту, хочеш — долаєш східці. Популярною є прогулянка з підніжжя Бастаю — сюди гості дістаються по Ельбі з Дрездена. Тож Саксонську Швейцарію можна відкрива­ти для себе по-різному.

Вдивляючись у вигадливі форми скель, що «накрутила» природа, кожен бачить у них своє. Комусь вершини нага­дують обриси тварин, чиясь уява малює з каменю людей. Одну скелю, схожу на дві руки, що молитовно складені в бла­ганнях до Господа, прозвали Чернець.

Коли я дивилася на всю цю красу з оглядового майданчика, мені згадалася «Долина привидів» біля підніжжя гірсько­го масиву Демерджі, що в Криму. Там теж є вигадливої форми скелі, яким туристи подавали різні назви, у тому числі й со­роміцькі. Правда, кримські «привиди» значно нижчі. А від величі Бастаю душа аж завмирає!

Фото авторки

Саксонія, Німеччина