Знаменита парижанка

Ейфелеву вежу будували на кілька років, а вона отримала «вічну прописку»

Уявити собі Париж без Ейфелевої вежі неможливо! Вона стала візитівкою столиці Франції. Зрештою, й самої Франції. Ейфелевою вежею пишаються французи. Але так було не завжди.

Після того, як її збудували, вежа викликала хвилю не­вдоволень і обурення. Ве­ликий французький письменник Гі де Мопассан неодноразово наполягав на тому, що цього монстра треба негайно забрати з Парижа.

Та, як би там не було, у біль­шості туристів Ейфелева вежа викликає захоплення. Навіть че­рез 120 років вона залишається найвищою спорудою у Парижі і п’ятою за висотою в усій Фран­ції.

Коли ми приземлилися в ае­ропорту Бове, що за 70 кіломе­трів від столиці, першим нашим проханням до гіда було розпо­чати екскурсію саме з Ейфеле­вої вежі, щоб на 100 відсотків відчути, що ми — у Парижі.

Її збудували у 1889 році — як арку для Всесвітньої виставки, присвяченої 100-літтю Фран­цузької революції. Насправді ідея конструкції належить не Ейфелю, а його колезі з інже­нерного бюро Морісу Кьошле­ну. Саме у старих кресленнях Моріса Ейфель знайшов ескіз вежі. Разом з іншими співробіт­никами Ейфель доробив ідею, оформив спільний патент, на­діслав креслення на конкурс — і переміг. Згодом він викупив право власності і став її єдиним власником.

Спочатку споруду мали намір розібрати у 1909 році — через 20 років після зведення. Так про­понував зробити сам Густав Ей­фель. Однак після вражаючого комерційного успіху вежа отри­мала «вічну прописку». Бо лише за перші 12 місяців свого існу­вання вона повністю «погасила» витрати на будівництво завдяки відвідувачам. Подивитися на диво-конструкцію з’їжджалися з усього світу.

Попри величні розміри вежі, загальна її вага не перевищує 10 тисяч тонн.

За словами гіда, Ейфелева вежа — єдина у світі споруда, яка має свій запатентований колір, він так і називається — корич­невий ейфелевий, з бронзовим відтінком. Насправді вона не є одного кольору, як може зда­ватися на перший погляд. Фар­бують вежу у три різні відтінки бронзового — від найтемнішого на першому рівні до світлішого на третьому. І роблять це для того, щоб вежа виглядала яко­мога гармонійніше на тлі неба.

За своє життя вежа змінила кілька кольорів — була і жовтою, і червоно-коричневою, і навіть кольору охри. Останнім часом вежу перефарбовують кожні сім років. За «життя» вежі цю процедуру проводили 19 разів. На кожне фарбування витрачають близько 60 тонн фарби, 1,5 ти­сячі пензлів і 2 гектари захисної сітки. Тому з роками вежа ще й набирає у вазі. І не лише у вазі — за рахунок нових антен її висо­та постійно збільшується — на сьогодні вона з трьохсот метрів «виросла» до 324.

Під час німецької окупації Гіт­лер відвідав Париж і захотів під­нятися на Ейфелеву вежу. Однак бажання фюрера не здійсни­лося: ліфт зламався. Німці піс­ля такого конфузу чотири роки намагалися відремонтувати підйомник. Але німецьким май­страм не вдалося розібратися у механізмі, а французькі лише розводили руками, мовляв, нема потрібних запчастин. Од­нак у 1944 році, буквально через кілька годин після звільнення Парижа, ліфт дивним чином за­працював і працює досі! Тому французи й кажуть, що хоча Гіт­леру і вдалося підкорити Фран­цію, Ейфелеву вежу він захопити все ж не зміг.

Парижани вже й не уявляють відпочинку без відвідин знаме­нитої парижанки. Мають можли­вість піднятися нагору і туристи. На перших двох платформах, що розташовані на висоті 58 метрів і 116, можна випити кави у ресто­ранах. На третьому рівні, на висоті майже 280 метрів, можна посиді­ти у барі, відвідати астрономічну і метеорологічну обсерваторії. А на самісінькому вершечку є маяк з куполом, світло якого сягає від­стані 10 кілометрів.

Щоб піднятися ліфтами до вершечка вежі (доведеться пе­­ресідати на різних рівнях в інші ліфти. — Г. Я.), треба заплатити за квиток 18 євро. А якщо маєте намір піднятися пішки сходами до другого поверху, щоб з огля­дового майданчика побачити Париж, доведеться викласти лише 7 євро.

Цього разу мені не пощасти­ло піднятися ані на перший, ані на другий рівень. Група поспі­шала на іншу екскурсію, а я бо­ялася відірватися, щоб не загу­битися у величезному місті. Але, сподіваюся, наступного разу зможу піднятися на самісінький вершечок вежі і побачити Париж з висоти пташиного польоту.

Франція, Париж

Редакція газети «Високий Замок» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за органі­зацію цікавої подорожі.