Казино під назвою «Вибори»

На кого поставлять у Києві, Відні та Женеві?

Карикатура chesno.org

Навіть якби в Україні запровадили смертну кару за азартні ігри і для цього бізнесу реально настав кінець світу, одне казино і тоді б залишилося. За столом із рулеткою — усе ті ж незмінні гравці. Точніше, ті ж, плюс — новенький, який, сівши за стіл, так розставив лікті, що решті довелося добряче потіснитися… Гральне поле поділене на квадрати. Тільки клітинки не цифрами помічені, а фотографіями. «Панове, робіть ваші ставки», — оголошує круп’є. Гравці, потираючи у вилощених руках фішки, приміряються до портретів на ігровому полі. Першим ставку робить новенький — на клітинку зі своєю фотографією. Інші гравці розкладають фішки одразу у кілька квадратів. Хтось робить це виклично, по-знущальному підморгуючи новенькому. Хтось мітить портрети поспіхом, намагаючись приховати, на яких ставках рука труситься. А хтось тримає фото у рукаві, роздумуючи, як би в останній момент викласти його на стіл і чи виправданим буде ризик. Впізнали, що це за безсмертне казино? «Вибори по-українськи» називається…

Декомунізацію, хай і з запізненням, Україна по­дужала. А ось із клятве­но обіцяною деолігархізацією справи ну ніяк не просуваються. Хоча ні — зміни таки відбулися: клуб «рядових» олігархів попо­внився олігархом-президентом. Можна скільки завгодно диску­тувати на тему «Чи варто рубати сук, на якому сидиш?», до піни на губах сперечатися, утопія це чи ні — деолігархізована Україна, але факт залишається фактом: на наступних і президентських, і парламентських виборах «ляль­ководити» будуть ті, у кого лей­ба «Олігарх». Без підтримки та благословення «папиків» реаль­них шансів на булаву у жодного кандидата немає — будь то роз­кручений політик чи навіть Свя­тий Миколай.

Думаєте, перемога Петра Порошенка у 2014 році — це заслуга його, його команди і майже 10 мільйонів виборців, які його підтримали? Все у списку вірно. Але чи з’явилося б взагалі прізвище Порошенка у бюлетені, якби не так звані віденські домовленості з Фір­ташем, унаслідок яких чер­нетку з ролями переписали, і мітка «кандидат у президенти» дісталася не Кличкові, а Поро­шенкові?

Петро Олексійович воліє не згадувати цей пункт серед тих, які стали визначальними у його «путівнику» до президентства. Зрештою, це вже перегорну­та сторінка. Тепер Порошенко думає про іншу, яку ще тільки доведеться перегорнути. Що буде у тій наступній главі і для кого випишуть головні ролі? Сценарії можуть бути різні. Достатньо одного-двох пер­сонажів чи зміщення акцентів з одного на іншого героя, аби сюжет кардинально змінився.

Скажімо, поява на сцені, не на концертній, а на виборчій, музиканта Святослава Вакар­чука чи коміка Володимира Зеленського для когось — ко­медія. А для Петра Порошен­ка може стати трагедією, з фінальною сценою невиходу у другий тур.

Що прізвище Вакарчука чи Зеленського буде у бюлете­ні, ще не факт. Але ними вже грають як козирями. «Рівень підтримки, який є у Вакарчука і Зеленського, — це вже бонус для тих, хто має вплив на ухва­лення ними рішень. Вже самою участю/неучастю цих персо­нажів у виборах можна торгу­вати», — каже політтехнолог Ярослав Макітра.

Поле для торгів — вигідно, але з полем для маневрів — на­дійніше. Наразі попереду у цій багатоходівці Віктор Пінчук. Цьогоріч назва його дітища, YES («Ялтинська європейська стратегія»), особливо симво­лічно звучала. Порошенко — уеs. Тимошенко — уеs. Вакар­чук — уеs. Гриценко — уеs. Не форум, а кастинг кандидатів у президенти. На каналах із медіа-холдингу Пінчука — той же набір. На всі випадки жит­тя навіть з мільярдами не за­страхуєшся, але запастися максимальним «виборчим кас­ко» не завадить. А там, ближ­че до виборів, видно буде, як ним розпорядитися. Картина яснішою буде: хто у фавори­тах, хто у збитих льотчиках, а у кого варто інвестувати за­раз, щоб отримати дивіденди вже на парламентських ви­борах. Чи не з прицілом саме на осінні перегони Пінчук до Гриценка приглядається? Со­лідний результат полковника на президентських виборах означав би серйозну заявку на парламентську кампанію. Можливо, навіть із претензія­ми на некарликову фракцію у Верховній Раді, якщо у збірну, крім «ДемАльянсу», «Народно­го контролю» й «Альтернати­ви», вдасться залучити і більш впізнаваних гравців. Ну хто ж від такої ставки відмовиться? Гриценкові потрібні гроші на кампанію і доступ до телевізо­ра. Пінчуку — виборчі списки, через які можна завести своїх людей у парламент.

І не тільки Пінчуку. У «курато­ри» Гриценка ще й Льовоч­кіна з Фірташем записали. Одні тиражувальники цієї версії кивали на появу під гриценків­ським знаменом «Народного контролю» Добродомова, яко­му закидають зв’язки з групою Фірташа-Льовочкіна. Інші вхо­пилися за словесну «грамоту» Гриценкові від Льовочкіна. Не просто так, мовляв, той нахва­лював полковника, публічно заявивши: «Думаю, якщо Гри­ценка підтримають Вакарчук, Садовий, Саакашвілі з Амстердама і він зможе об’єднати „демократичних малюків“, то у нього гарні шанси. На сьогодні Тимошенко — лідер перегонів, але Гриценко може перемогти будь-якого з опонентів у друго­му турі».

Версії, хто і для чого під­ливає олії у полум’я під Гри­ценком, можуть бути різні. Варіант, що у Фірташа-Льо­вочкіна справді свої плани на полковника, не відпадає. Але не варто відкидати і підозр про те, що прив’язка до цьо­го дуету — елемент передви­борчого «мочилова». Рейтин­ги Гриценка мозолять очі не лише Банковій. Жінка з косою від «сусідства» з полковником теж не у захваті. Судячи з того, як взялися за Гриценка журна­лісти з «пулу Коломойського», не виключено, що Тимошенко вдалося заручитися «вогневою підтримкою» з Женеви. Чи, може, з Варшави, де у липні «зовсім випадково» перетну­лися шляхи Коломойського і Тимошенко?

Коломойський, звісно, розуміє, що ВОНА у прези­дентському кріслі — надто ризикований варіант (можна позбутися і того, що залиши­лося). Але Тимошенко для ньо­го — як сільничка, з якої можна щедро притрусити подряпа­ного опонентами Порошенка. Коломойський і сам не оминає нагоди дряпнути того, чиїми стараннями втратив свої «пів-царства», включно з «Приват­банком». І тут у поміч не лише власні медіа-ресурси. У травні Коломойський дав інтерв’ю Deutsche Welle, в якому «об­клав» Порошенка «комплімен­тами», а на закуску розхвалив Тимошенко, назвавши її най­більш гідною серед «старих облич».

Старим — шана, а дорогу — молодим? А це вже як карта ляже. Головне, щоб було чому лягати. Коломойський запаса­ється так, щоб одразу і на пар­ламентські вибори вистачило. У Верховній Раді свої «слуги народу» не менше потрібні. І «УКРОПчик» на парламент­ських грядках не завадить (аби розпушити під ним затверді­лий ґрунт, у сам раз — засвітка партії у президентській кампа­нії, у ролі сонечка швидше за все буде «буковельський» нар­деп Олександр Шевченко).

Завбачливо запасаються кошиками для яєць і головні «акціонери» «Опоблоку».

У Фірташа-Льовочкіна великі плани на Бойка. Так хочуть бачити його у дру­гому турі президентських ви­борів, що навіть не погидували пропозицією сісти на один гек­тар з Рабіновичем (після затяж­них перестрілок «помиями») і його «За життям». Точніше, «За життя» тепер Медведчука, яко­му Фірташ із Льовочкіним не вороги. Залишається дочека­тися, чим закінчиться історія з об’єднанням, якими наслідка­ми вона аукнеться для «Опози­ційного блоку» (розколеться чи ні?) і чи вдасться домовитися про єдиного кандидата. «Ах­метовські» категорично проти номінації на цю роль Бойка. Але і з альтернативою — про­блема. Вілкул, Колесніков, Но­винський — не той контингент, з яким можна розраховувати на результат. Ні, на свого пре­зидента «біло-блакитні» не сподіваються. Результат (не менше за «срібло») їм потрібен, аби через півроку після прези­дентських виборів конвертува­ти його у парламентську кам­панію, на яку в «папєрєдніків» — наполеонівські плани.

Облаштовуючи головні аеродроми, і про запасні не забувають. В Ахме­това на підхваті — Радикальна партія. Це раніше, коли «вило­носці» були в обоймі Льовочкі­на, Ляшко на «Інтері» світився. Тепер з «України» не вилазить. Ба більше: для головного «ско­тинякоборця» відчинені двері на ахметовські підприємства. Торік на святкуванні 120-річчя Маріупольського меткомбінату Ілліча «вилоносцю» присвоїли звання «Почесний іллічівець». А у лютому цього року пар­тію Ляшка «нагородили» топ-менеджером Ахметова: тех­нічний директор «Метінвесту» Юрій Зінченко став головою партвиконкому РП.

Для Ахметова яйця у «ради­кальному» кошику — запас на парламентські вибори. І від Бан­кової подяки примножуються, що теж важливо, зважаючи на те, що за президентства Порошен­ка Ахметов не лише живе-пожи­ває, а й далі добра мільярдами наживає (лише «Роттердам+» в який плюс йому пішов!). За що подяки? Та хоча б за медіа-три­буну для Ляшка, який може до­бряче понадкушувати виборчий пиріг Тимошенко.

Ось тільки не варто забу­вати, що «Леді Ю» й Ахметов вміють спільну мову знаходи­ти. І хтозна, чи не обернеться це проти Петра Олексійовича, якщо і ближче до виборів ситу­ація вимальовуватиметься не на його користь.