Чергу як колись, так і тепер продають

Генконсульство Польщі масово відмовляє українцям у видачі віз через те, що оформили страхівку не у визначених компаніях…

Біля Візового центру паніка. Людям масово видають відмови. Дехто реагує міцним слівцем... Фото авторки

Відома журналістка з Львівщини Уляна Воробець, яка живе і працює у Польщі, розповіла журналісту «ВЗ», через які терни їй довелося пройти, аби виробити візу. У Польщі вчаться її діти, тож встигнути треба було до вересня. Докумен­ти до Візового центру у Львові подала у червні. Там повідомили, що отримає візу лише… 17 вересня. Жодні листи з проханнями, аби пришвидшити про­цес, не допомогли. У Візовому центрі заявили: «Робіть біометричний пас­порт!». Таку саму позицію зайняв і генконсул…

Біометричний паспорт дає право перебувати на території Польщі 90 днів. Навчальний процес триває значно довше. Мамі довелося найма­ти репетиторів, аби діти не відстали від програми. Такі випадки, за словами Уля­ни Воробець, непоодинокі. Каже, учні та студенти, які вчаться у сусідній Польщі, часто не встигають приїхати на заняття вчасно… Журналіст «ВЗ» вирушила до Візового центру, що на львівській вулиці Джерельній, аби на власні очі побачити процес видачі документів. Щойно сту­пила на територію установи, одразу зга­дала ті часи, коли ходила до польського консульства майже як на роботу. З того часу, як почала писати на цю тему, мину­ло… десять років. І увесь цей час триває трансформація візового процесу. Прига­дую, були часи, коли у Львові візу можна було зробити під… парканом.

Наша газета провела журна­лістський експеримент, і ми лег­ко це зробили за допомогою по­середників, які цілими днями кружляли довкола консульства (в середину «консуляту» ми на­віть не заходили). Потім були ві­чні проблеми з реєстрацією до­кументів на сайті, який постійно зламували хакери. Чого тільки не придумували польська і укра­їнська сторони, аби полегшити візову «ломку»… І ось нарешті українці мають право отриму­вати біометричні паспорти, за допомогою яких можуть вільно подорожувати Європою. Проте проблема із видачею робочих і національних віз, на жаль, зали­шається.

…Біля Візового центру — море людей. Поруч крамнички, на деяких напис: «Візова під­тримка». Колєйка розтягнулась на цілу площу. На вході жіноч­ка у чорній формі усіх сканує металошукачем. Помічаю мо­лодих хлопців, які час від часу підходять до людей і щось про­понують. Декому дають візитки. Я тим часом поглядаю довкола. Помічаю жіночку, яка поспіхом виходить із Візового центру. Пані Оксана розповідає, з яки­ми проблемами зіткнулася. Її з Польщі депортували, і поляки помилково внесли її до бази… злочинців. «Думала, тільки у нас таке можливе, — каже пані Оксана. — Я півтора місяця че­кала, аби цю помилку виправи­ли».

Пан Сергій, який подавав до­кументи на робочу візу, каже мені, що прийшла я невчасно. «Зараз ситуація краща. Але не­відомо, що буде через кілька годин. Я стояв у черзі п’ять го­дин і бачив, як прийом докумен­тів штучно блокують. За той час збирається натовп — 500−600 осіб. Тоді з’являються хлопці… Ті, хто хоче пройти без черги, платять їм по 150 гривень. Сто людей пропустили — 15 тисяч заробили». Чергу як колись, так і тепер, продають… А от купити запрошення, зі слів чоловіка, тут навряд чи вдасться. Польща це питання врегулювала на зако­нодавчому рівні (документ реє­струється і перевіряється).

Помічаю, як двоє місцевих «роботяг» із будови сміють­ся, коли бачать, як люди про­риваються до Візового центру. До речі, у Львові катастрофіч­но бракує будівельників, чима­ло фахівців їдуть до Польщі саме на будову. «До того всього поль­ське консульство змінило стра­хувальників, — веде далі пан Сергій. — Нікого про це не попе­редили. Люди масово отриму­ють відмови. Я подаю докумен­ти повторно. Сказали, що через два тижні візу отримаю. Зі ста страхових компаній обрали тіль­ки сім».

У вічі знову впадають моло­ді хлопці, які то чергу «впорядко­вують», то візитки «тулять». Ро­зумію, що це страхові агенти… Чую, як жіночка говорить по те­лефону: «Сонечко, готуйся, що матимеш відмову. Документи у мене прийняли. А що, вони рані­ше не бачили, що це не та стра­хівка? Я заплатила 1300 грн. Усе­редині є страхівки за 1600 грн.».

«Скільки коштує страхівка?» — питаю у молодого хлопця. «Ви подаєте?» — запитує. «Ду­маю, — кажу. — На робочу візу на рік». «900 гривень», — відпо­відає. «Що це за новий список страхових компаній? З чим ці зміни пов’язані?» — допитуюсь. «Візовому центру мало грошей, — обурюється страховий агент. — Хочуть, щоб усі купували стра­хівки всередині. Але вони не мо­жуть стати монополістами, тому обрали сім страхових компа­ній, тих, хто з ними домовився. Якщо страхівка з того списку, все буде добре. Якщо страхів­ка не з того списку, приймають теж, але, швидше за все, буде відмова. Кожен другий виходить з відмовою. Це вже триває два тижні».

До мене підходить жінка у зеленій курточці. Розумію, ва­гається, у кого ту страхівку ку­пувати. Вона теж серед не­щасливчиків, яким відмовили у видачі візи. «Я зі собою стільки грошей не брала, — бідкається. — Якщо куплю у хлопців, чи буде чинною? Подавала документи 19 вересня, а наказ про стра­хування видали 17 вересня. То чому вони прийняли документи? Тепер треба нову страхівку купу­вати і знову в черзі стояти на по­дачу…».

«А ваша фірма є у цьому спис­ку?» — питаю в іншого вуличного агента, який сьорбає каву з па­перового стаканчика. «Глобал Гарант» на другому місці після PZU Україна", — каже. Вбраний у чорну куртку та чорну кепку. — Я завчасно встиг підписати до­говір". «То чому ці страхові ком­панії обрали?» — запитую. «PZU домовилася ще з шістьма ком­паніями, вони вирішили витісни­ти дрібні компанії з ринку».

«Де можна побачити список страхових компаній?» — запи­тую у жіночки з металошукачем. «Що ви мене питаєте? Я не ме­неджер. Займайте чергу і йдіть на консультацію», — фиркає. Та вже за мить охоронець з Візо­вого центру передає папірець. Читаю: «Дбаючи про безпеку застрахованих осіб, які звер­таються за візами, польські консульські установи в Украї­ні будуть приймати лише такі страхові медичні поліси, які за­безпечуватимуть повну відпо­відальність страхувальника у межах суми страхового покрит­тя і надання послуг, зазначених у полісі… Перелік страхових фірм, поліси яких відповідають вимогам, зазначеним у законі про іноземців: «ПЗУ Україна», «Глобал Гарант», «Провідна», «Ґардіан», «Еталон», «Княжа Ві­єнна Іншуранс Груп», «Євро­пейське туристичне страхуван­ня».

Тим часом страховики від мене не відходять. Один на­віть пропонує 5% знижки. Роз­повідає щось незрозуміле про франшизу. Жіночці у зеленій куртці, яка поспішає до Польщі на роботу, цей термін явно нічо­го не говорить… «Люди їдуть на роботу. Позичають гроші, щоб виїхати за кордон. А з них зди­рають останню копійку», — каже страховик. — На мої закиди про хлопців, які продають чергу, не реагує, «морозиться». — Було сто компаній на ринку, залиши­лося сім. Не вірю, що 93 компа­нії увесь цей час не мали акре­дитації… Чому вони вимагають 150 грн. за примусову достав­ку візи, якщо людина сама може забрати документи?". (Вартість кур’єрської достав­ки, за інформацією сайта поль­ського генконсульства, у рази дешевша. — Авт.).

З Візового центру вибігає не­молодий чоловік. У нього теж від­мова. «До кінця тижня маю бути на роботі, — каже схвильовано. — Працюю водієм. Машина стоїть, людей немає кому возити. Поки напишу заяву, подам апеляцію, це мінімум тиждень». Роботою у Польщі українець задоволений, каже, 25 тисяч гривень на місяць у Львові не заробить.

Я зателефонувала до однієї зі страхових компаній, якої не­має у «щасливому» списку. Там про нововведення Генконсуль­ства Польщі… не чули. Ба біль­ше, страховики продовжують продавати страхівки «на візу» (мають акредитацію). І кошту­ють вони недешево — близько 2 тисяч грн. В іншій страховій компанії мене запевнили: «Це лише питання часу… Думаємо, ми повернемося. Зараз трива­ють переговори».