«Підняв на мене руку, коли була вагітною… До того чинив моральний тиск»

Попри новий закон, жертви домашнього насильства й надалі не захищені від тиранів…

Набув чинності закон МВС України щодо термінових заборонних приписів у ситуаціях домашнього насильства. Що це означає? Чи зможуть захистити себе жертви сімейних тиранів?

Заступник міністра вну­трішніх справ Тетяна Ко­вальчук заявила, що цей документ набуде чинності на початку 2019 року й полегшить реалізацію положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і до­машньому насильству та бо­ротьбу з цими явищами.

За словами пані Ковальчук, правоохоронці, які приїжджають на виклик щодо вчинення до­машнього насильства, зможуть подбати про безпеку жертви, одразу виписавши кривдни­ку терміновий припис. «Такий припис накладатиме на право­порушника зобов’язання зали­шити місце проживання (пере­бування) постраждалої особи. Міститиме заборону на вхід та перебування у цьому місці, а також заборонятиме кривдни­ку у будь-який спосіб контакту­вати з постраждалою особою. Відповідно, законодавчі новації дозволять негайно усунути за­грози життю чи здоров’ю по­страждалої особи, повністю убезпечивши жертву від агре­сора».

Якщо поліція виносить такий припис, протягом десяти днів (!) кривдник не має права пере­бувати в одному приміщенні з потерпілими. Суд може обмежити доступ до житла на шість місяців. Раніше поліція могла затримати агресора лише на три години. Провівши бесіду, домашніх тиранів зазвичай від­пускали. Тож жертва знову була незахищеною.

Юрист ГО «Жіночі перспек­тиви» Галина Федькович на прохання журналіста «ВЗ» про­коментувала згаданий документ МВС.

— Цей наказ більше стосуєть­ся форми, тобто яким чином до­кумент має заповнюватися, які реквізити вноситися, якою мо­вою, яким чорнилом, — каже пані Федькович. — Однак відповідно до закону припис виноситься на підставі оцінки ризиків. Пра­цівник поліції, який виносить припис, має оцінити: чи є ризик, що буде повторне вчинення на­сильства, що будуть тяжкі на­слідки для постраждалих осіб. На підставі цих ризиків ухвалю­ється рішення — виносити при­пис чи ні. Особливо, якщо стоїть питання про вилучення крив­дника з житлового приміщення.

У цій ситуації не можна спи­ратися лише на суб’єктивну думку поліцейського. Тому за участі громадських організацій, Міністерства внутрішніх справ розроблявся окремий порядок оцінки ризиків. Наразі цього по­рядку не прийнято, а у такому вигляді цей документ неефек­тивний.

— А якщо агресор каже, що він власник квартири і нікуди не піде?

— У законі написано, що його ніхто не позбавляє права влас­ності. Він лише обмежується у користуванні цим житлом.

Цікавлюся, чи багато жінок звертається до «Жіночих пер­спектив» по допомогу. «Тільки сьогодні телефоном консульту­вала трьох жінок домашнього на­сильства. Значна частина жертв домашнього насильства — літні жінки, які потерпають від на­сильства з боку дорослих дітей, інколи внуків. Вони примушу­ють переписати на них кварти­ру. Міняють замки, не пускають до хати. Створюють неможливі умови для проживання. «За ста­тистикою, кожна третя жінка по­терпає від домашнього насиль­ства. Чи відповідає ця цифра дійсності?» — запитую. «Думаю, так», — каже Галина Федькович.

Катерина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, коли їй було 22 роки. Він був розлучений, сказав, що його колишній дружині була потріб­на лише дитина, а не він… «Ми з батьками планували збільши­ти будинок, — розповідає жінка. — Мама задля цього поїхала на заробітки до Іспанії. Чоловік цим питанням не займався. Казав, у нас є де жити. Казала, коли з’являться діти, нам буде тісно.

Чоловік не багато заробляв. Ми їздили за кордон по теле­фони, він їх потім продавав. Що мене дратувало, ніколи не ви­знавав своїх помилок, ніколи не робив кроків назустріч. У всіх проблемах звинувачував мене. Спершу не звертала на це ува­ги. Коли у нас народився син, він дуже змінився. Видно, йому ці клопоти були не потрібні. Об­межував спілкування з рідними та друзями, перестав їздити до моїх батьків, коли ми збиралися на свята. Пропадав. В Інтернеті знайомився з якимись жінками… Думала, схаменеться. Але ста­вав тільки агресивнішим. Казав, що я… забагато часу приділяю дитині. Вихованням сина не займався. Я була у постійному нер­вовому напруженні. Почав мене шантажувати: якщо розлучимо­ся, забере у мене будинок".

Стосунки то налагоджували­ся, то заходили у глухий кут… Катерина дізналася, що вагітна вдруге. Тоді її чоловік вперше підняв на неї руку. Не сподо­балося, що дружина вирішила перепланувати дитячу кімнату. Довелося викликати поліцію. «Було море крові. Він матюкав­ся, обзивав мою родину. А потім пішов спати», — каже Катерина.

Тільки тоді Катерина оста­точно зрозуміла, у яку халепу влипла. «Його вдома по тижнях не було, — веде далі. — А коли приходив, то шукав приводів, аби влаштувати скандал. Ми розлучилися. Не розумію, чого я стільки часу зволікала?! Але, на жаль, правоохоронна систе­ма не захищає таких жінок, як я. Він далі живе у будинку. Робить мені капості. То побутову тех­ніку зламає, то відеокамеру… Суди тривають уже чотири роки (колишній чоловік намагається заволодіти однією третьою бу­динку. — Авт.). Я прошу, аби суд обмежив доступ колишнього чоловіка до житла. Судді мене питають: «А де він буде жити?». Причому він півмісяця живе у будинку, а півмісяця — невідомо де… Діти його не цікавлять. Зате купив собі «Лексус».