Перед виборами політики стають «миротворцями» і «будівничими»

Експерти радять не клювати на голу пропаганду, а звіряти слова обіцяльників з їхніми справами.

До виборів ще далеченько (до президентських — шість з половиною місяців, парламентських — більше року), але їх подих відчувається на відстані кількох метрів. Тих, які віддаляють нас від вуличних білбордів, «дошок оголошень» або домашніх телевізорів. Глянувши на них, робиш висновок, що «рятівники України» готові ощасливити нас своїми продуктивними кроками хоч зараз. Майже всі вони, не витримавши встановлених законом термінів, завуальовано, а хто й відверто розпочали власні агітаційні і контрпропагандистські компанії. Все активніше завойовують ЗМІ, інші рекламні носії — щоб згодом зібрати голоси виборців. Уже зараз у нас болять голови від потоку піар- інформації, а що буде згодом, коли атака на мізки громадян набере характеру цунамі?

Одна зі свіжих новин з передвиборчої кухні — зустріч позафракційного народного депутата Олександра Шевченка з маршалком Сейму Польщі Мареком Кухцінським. Бойовий соратник Ігоря Коломойського, який давно оголосив, що піде у президенти, сповістив українцям, що домовився з польським функціонером про проведення в лютому 2019 року (за місяць до народного волевиявлення!) «Карпатського форуму» у Буковелі. А далі, як мовиться, читайте між рядками: «розбудував Буковель — розбудує Україну». І ви маєте цьому повірити! Про свої менеджерські успіхи Шевченко чи не щодня оповідає на «плюсах» Коломойського.

Не вилазить зі телестудій і вуличних афіш ще один без п’яти хвилин претендент у президенти — донецький багатій Сергій Тарута. Разом зі своєю партією «Основа» обіцяє принести Україні мир. Відчуваючи кон’юнктуру, запевняє, що знає, як у «змученій країні» примирити схід і захід, знайти компроміс між громадянами різних світоглядів. Хоча, згадаймо, відчутних кроків у цьому напрямку так і не зміг зробити, коли з початком російсько-української війни сім місяців працював головою Донецької ОДА.

Чи не про таких, як Тарута, говорить політолог Сергій Таран: «Головну ставку Путін робитиме не на війну чи торги, а на українські вибори. В Московії небезпідставно вважають, що після президентських та парламентських наступна влада може бути більш поміркованою у питаннях війни, і тоді, замість того, щоби зброєю та шантажем кілька років марно домагатися відмови від НАТО, „особливого статусу“ та „виборів“ в ОРДЛО, можна одразу отримати джекпот у вигляді „миру“ на російських умовах…».

У своїй виборчій риториці інші політики не втомлюються «наводити порядок», «будувати щасливу країну». На «Інтері» — це представники «Опоблоку» Юрій Бойко, Наталія Королевська, на ТРК «Україна» — головний радикал Ляшко, якого, за різними даними, давно підтримує своїми фінансами найбагатший чоловік України Ринат Ахметов. Побороти корупцію, засадити у тюрми «злочинну владу» обіцяє двічі колишній голова СБУ, він же лідер руху «Справедливість» Валентин Наливайченко. «Новий курс» гарантує українцям Юлія Тимошенко. У тому числі (в останні дні) — упевнений шлях до ЄС і НАТО. Хоча, люди зі стажем пригадують, як у період президента Ющенка колишній прем’єр всіляко противилася зближенню України з Північноатлантичним альянсом. Що закликала Україні дотримуватися нейтралітету під час збройної агресії Росії проти Грузії…

Усієї правди про себе майбутні претенденти на найвищу посаду довірливим людям не розповідають. Хоча б той же Юрій Бойко. Саме його, колишнього міністра палива і енергетики в уряді Азарова, фінансова розвідка США назвала у числі тих двадцяти українських екс-чиновників, які здійснювали підозрілі трансферти.

Ледь не «голубами миру» називають нині у проросійських політичних силах в Україні і на деяких вітчизняних телеканалах кума Путіна — Віктора Медведчука, та його дружину Оксану Марченко. Ведеться активна розкрутка цих осіб, у тому числі — через шоу-програми. Наївні люди, які клюють на «харизму» новітньої танцівниці, не знають, що вона є власницею кіпрської офшорної компанії, яка добуватиме нафту у Росії і в окупованому Криму.

А збуватиме вироблені бензин-солярку, як вважають фахівці енергоринку (на них посилається програма «Схеми»), на окупованій частині Донбасу. Саме неподалік нього розташоване те саме Гавриківське родовище, де повинна помпувати нафту Марченко. Цікаво, що бенефіціарним власником фірм, які керуватимуть нерухомістю, фінансами, будуватимуть, працюватимуть у сільському господарстві, дружина Медведчука (згідно з російськими реєстрами) стала у березні 2015-го. Тобто тоді, коли Ялта (місце реєстрації) була вже окупованою. За які заслуги російська влада надала цьому сімейству такі преференції, позбавивши їх своїх підприємців? Про це могли би поцікавитися виборці у нового-старого політичного гравця, який представляє «Український вибір».

В інший інформаційний скандал на тлі своїх «патріотичних» заяв потрапила згадувана Юлія Тимошенко. Народний депутат з «БПП» Іван Мельничук з парламентської трибуни запитав у лідера «Батьківщини»: з яких причин її зять, одеський бізнесмен Артур Чечоткін, цього року аж сім разів літав до Москви? Чи не за політичними консультаціями для тещі? Мельничук публічно попросив Юлію Володимирівну назвати імена «емісарів Кремля», з якими Чечоткін зустрічався у російській столиці. Якщо Тимошенко не відповість, нардеп обіцяє надати відеодокази.

Це не перший і не останній скандал з участю майбутніх головних дійових осіб на виборах. Жорсткі запитання готують журналісти (і політичні опоненти) другому за нинішнім рейтингом лідеру президентських симпатій — Анатолію Гриценку. Широкий загал був подиваний тим, що Гриценко, начебто «свіжий струмінь в українській політиці», збирається призначити керівником свого виборчого штабу «людину з минулого» — Віктора Балогу. Того самого, який очолював секретаріат президента Ющенка і через кулуарні ігрища нажив собі неслави «сірого кардинала»

Коментар для «ВЗ»

Євген МАГДА, виконавчий директор Інституту світової політики

За якими ознаками розпізнати передвиборчу правду і брехню, які зараз тиражуються на білбордах, на телебаченні, у пресі — щоб згодом не помилитися при голосуванні? Мої поради прості та дієві:

  • бути скептиком;
  • не сприймати на віру будь-які, навіть гучні та показово правильні гасла;
  • згадати, наскільки послідовним був той чи інший політик у своїй поведінці протягом останніх років;
  • не забувати, що вибір кожен з нас робитиме сам у кабінці для голосування;
  • пам’ятати про національні інтереси України та порівнювати з ними озвучені обіцянки того чи іншого політика.