Ви чули, що в Парижі дорого? Вас не обдурили

Підйом на Ейфелеву вежу — 18 євро. А квиток на виставу театру-кабаре «Мулен Руж» коштує… 250 євро


img0342.JPG

«Я знову хочу в Париж», — пригадала я старий засмальцьований анекдот. — «А ви вже там були?». — «Ні. Але знову туди хочу»… Париж неможливо розділити на окремі фрагменти, мовляв, тут історичний центр, а там — сучасні райони. Образ Парижа — елегантний і витончений, іноді грайливий, і водночас величний. Скільки себе пам’ятаю, стільки чула від тих, хто вже побував у Парижі, що це найромантичніше місто на Землі. І справді, cтаровинні будівлі, вузенькі вулички, елегантні мости, що з’єднують береги Сени, — усе це наповнене романтикою. Але сучасний Париж — це ще й безпритульні на вулицях, і купи сміття…

Ми летіли у столицю Франції з Варшави. Квитки директор турфірми замовляла ще взимку, щоб максимально зекономити на перельоті. Тому замість 300 євро, а саме стільки треба було заплатити, якщо брати квиток за тиждень до поїздки, члени нашої групи платили лише 90 євро (за квиток в обидві сторони). Один мінус: обмежені кілограми багажу. Але це не страшно, бо ж не на все життя ми туди летіли.

Якщо плануєте добиратися до Варшави рейсовим автобусом чи автомобілем, добре подумайте, бо можете не встигнути на літак. І не допоможуть ваші сльози, коли ридатимете на кордоні, благаючи, щоб вас пропустили. Наш бусик був у черзі 48-м. Ми на літак встигли, нам пощастило, а комусь з тієї черги — ні…

У Парижі, окрім наземного міського транспорту, курсує підземка. Якщо вам розповідали легенди про те, як, не знаючи мови, у метро можна заблукати, звісно, вам буде страшно. Але за картою, яка висить біля входу у метро, швиденько зорієнтуєтеся, на яку лінію треба сісти і скільки зупинок їхати. Чому я зупинилася саме на метро? Бо в паризькій підземці можна почути і реп, і оперний спів… Квиток у метро коштує 2 євро. Можете під землею за ці гроші кататися навіть цілий день. Якщо їдете без екскурсійного супроводу, раджу придбати відразу 10 квитків — на 10 поїздок. Таким чином зекономите 5 євро.

Ми зупинилися у готелі на Монмартрі. Цей паризький пагорб вважається одним із найзручніших місць, бо до центру — рукою подати. Та й готелі й кафешки у цьому місці не надто дорогі. А ще тут можна побачити будинок Пікассо, стіну кохання і так звану вулицю червоних ліхтарів, що веде до знаменитого кабаре «Мулен Руж». Саме у цьому «Червоному млині», кажуть, вперше було показано стриптиз. Нам, на жаль, не вдалося потрапити на шоу із запальним канканом. За словами гіда, вхідний квиток на виставу коштує близько 250 євро…

Коли ми вперше вийшли прогулятися на Пляс Пігаль (площу Пігаль), що веде до «Мулен Руж», мене здивувало, що магазини з двох сторін магазини — не з одягом, а сувенірні будки і секс-шопи. На Пляс Пігаль снують туди-сюди дівиці легкої поведінки. У перший вечір було трохи дивно, чому темношкірі чоловіки нам улесливо усміхалися. «Бо вони навчилися у Франції культури», — пояснила директор турфірми. Лише через два дні я зрозуміла, що це за площа. А ходили ми туди щодня, як по свячену воду… Але не подумайте, що купували щось у секс-шопі! Тільки сувеніри на згадку.

На вулицях Парижа також сидять «попрошайки» з простягнутою рукою. Треба пильнувати й особисті речі у транспорті й на вулиці, щоб не залишитися без мобілки і гаманця. Мене здивував бомж, який у самісінькому центрі, дорогою до відомого театру-кабаре «Мулен Руж», у ніші будинку влаштував собі житло. Постелив матрац і так спав. Поруч — море порожніх бляшанок з-під пива і «коли». Сморід описати словами неможливо. Цікаво, що ніхто його не чіпав. Ні люди, ні поліція. Кажуть, це і є справжній сучасний Париж: багато представників різних рас і національностей і гори сміття на вулиці.

Оскільки ми у Париж приїхали лише на кілька днів, то хотіли якомога більше побачити. Наш французький гід Ігор, колишній львів’янин, це розумів, тому за день ми бували і на Площі згоди, з якої відкривається вид на основні «родзинки» Парижа, і на на Єлисейських полях із найдорожчими у Франції бутиками, з найвідомішими брендами світу. Бачили величну Тріумфальну арку й найгарніший у Франції міст, Олександра ІІІ, а також символ Парижа — Ейфелеву вежу. Гід Ігор пропонував піднятися ліфтом на оглядовий майданчик вежі за 18 євро, щоб побачити увесь Париж, але ми відмовилися. Я ж хотіла якомога швидше побачити Нотр-Дам де Парі. Після того, як Віктор Гюго написав історичний роман «Собор Паризької Богоматері», до храму щодня тягнуться довжелезні черги туристів. Тішить те, що вхід у Собор — безоплатний.

Якщо я хотіла побувати у Нотр-Дам де Парі, то більшість нашої групи мріяла на власні очі побачити усмішку Мони Лізи. Попри те, що у Луврі тисячі картин, біля яких варто зупинитися, найбільше стовпотворіння саме біля знаменитої Джоконди Леонардо да Вінчі. Біля Мони Лізи стоїть охорона. Тішить, що у Луврі можна фотографувати усі без винятку експонати. Хоча навряд чи ви змогли б сфотографувати усі без винятку, бо Лувр не обійти ані за день, ані за два. Вартість квитка на день — 15 євро.

Насолоджуватися музеями і архітектурними ансамблями Парижа на голодний шлунок непросто. Ще у Львові ми знали, що обов’язково мусимо скуштувати національну страву Франції — жаб’ячі лапки у винному соусі. Як відомо, французька кухня є однією з найвишуканіших у світі. Про це свідчить хоча б величезна кількість ресторанів престижної категорії «Мішлєн» по всій країні. Щоправда, відвідування таких ресторанів не всім по кишені. Вартість чека стартує від 50 євро. Та, попри високі ціни, вільних місць там майже не буває.

Ігор знайшов нам недорогий ресторанчик і замовив два столики. Моя товаришка з донькою не могли відмовитися від порції равликів, у якій лише вісім штук. Коштує цей, за їхніми словами, божественний смаколик 16 євро. Мене теж намовляли скуштувати. І якщо я ще у Львові сказала, що жаб’ячу лапку у вині спробую, то на равлики мене не міг намовити ніхто… Скуштували ми й фірмову французьку цибулеву зупку. Може, то ми не звикли до такої їжі, бо здалася несмачною. Та й ціна немала — 11 євро. Зате порції салатів за 15−18 євро такі величезні, що можуть наїстися дві особи.

Складно уявити собі Париж без горнятка запашної кави з фірмовим круасаном. Ігор нам «здав» секрет. Якщо замовляєте каву і хочете її випити за столиком на вулиці, доведеться заплатити 5 євро. Та ж сама кава, якщо питимете у кафе, обійдеться у 3,5 євро. А якщо будете пити каву за барною стійкою, віддасте лише один євро.

Утім, якщо ви стільки часу мріяли про той Париж, і хочете себе бодай на кілька хвилин відчути парижанином, зможете і п'ять євро викласти за філіжанку кави. Бо ж кафе — з видом на Ейфелеву вежу…

Редакція газети «ВЗ» дякує туристичній фірмі «Карпатія-Галич-Тур» за організацію цікавої подорожі.

Париж, Франція

Фото автора