• You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Вішала удава собі на шию і дивилася з ним телевізор. Дуже любить тепло, обмотається, притулиться…»

«Вішала удава собі на шию і дивилася з ним телевізор. Дуже любить тепло, обмотається, притулиться…»

Найбільше змії бояться няні однорічного сина господарів

Мені завжди було цікаво дізнатися мотивацію людей, які тримають у квартирі екзотичних тварин. Наприклад, змій. У стрічці Інстаграм побачила фотографію удава і підпис: «Віддам у добрі руки».

Через соціальну мережу зв’язалася з власником тварини. Одразу попередила, що змію брати не готова, а ось написати про цього домашнього улюбленця хочу. Може, якраз після публікації у газеті знайдуться саме ті «добрі руки», у які господарі готові віддати рептилію.

Домовились про зустріч. Дівчина Марта назвала мені свою адресу. Приходжу в умовлений час. Господиня відчиняє двері і з квартири вибігає… Ні-ні! Те, що ви подумали, не вибігало, а виповзало б. А вибіг йоркширський тер’єр, який радо мене зустрічає.

Заходжу в квартиру і одразу шукаю очима удава, точніше, місце, де він мешкає. Бачу великий скляний тераріум у вітальні. А в ньому уперше у житті наживо бачу удава. Не скажу, що було страшно чи гидко, але якось незвично. Певний дискомфорт відчувала, хоча чудово розуміла, що жодної шкоди він мені завдати не може. По-перше, перебуває за надійною скляною бронею, по-друге, удави не отруйні.

Зовні удав бежево-коричневої масті із ромбоподібними плямами дуже гарний. Біля хвоста більш насичений колір, мабуть, це вже оновлена шкіра. Чим ближче до голови, тим світліше забарвлення. Біля плазуна лежать шматки старої шкіри.

«Коли познайомилася зі своїм чоловіком і вперше прийшла у цю квартиру, то мені цей удав дуже сподобався. Сказала тоді: «О, у тебе змія?! Прикольно! Круто!» — розповідає Марта. Тоді удавчик ще був маленький, сантиметрів з двадцять. Зараз йому вже сім років (живуть вони до 30 років), понад півтора метра завдовжки. «Коли Орест приніс морську свинку і я зрозуміла, яка її доля, то почала плакати. На моїх очах удав її проковтнув. Спочатку довго на неї дивився. Від страху не рухалася. Потім обхопив, зламав хребет, задушив і цілу проковтнув. Це жахливе видовище! Коли ковтає свою жертву, щоразу ламає собі щелепу, щоб здобич пройшла. Потім щелепа стає на місце. Коли чоловік купував і приносив додому морську свинку, я намагалася побавитись з нею, якось скрасити останні хвилини її життя…».

Зазвичай удава годують або мишами, або морськими свинками. Миші йому вистачає на тиждень, морської свинки — на місяць. Марта каже, коли вони приходять у зоомагазин по чергову морську свинку, продавці здогадуються, для чого саме так часто їх купують. І прощаються з тваринкою…

Клички Орест удаву не дав. Хтось з друзів назвав його Міланом. Але це ім’я не прижилося. Інколи господарі його так називають, але зазвичай кажуть просто — удав.

Поки говоримо, біля моїх ніг крутиться непосидюча йорк Емі. Запитую Марту, як собака реагує на рептилію? «Боїться. Якщо чує з тераріуму якісь рухи, підбігає до мене і починає усім тілом тремтіти. Мабуть, інтуїтивно розуміє, що він може її з’їсти. Коли удави виростають більшими — до трьох метрів, то їх навіть котами годують».

У Марти і Ореста рік тому народився син Платон. Хлопчик уже почав ходити, і Марта боїться, що одного разу він заради цікавості відкриє тераріум. Змія вже досить великого розміру, тож може підняти скляний дах та вилізти. Під дашком є лампа, то удав вже не раз на неї забирався і з гуркотом падав. Про всяк випадок поставили на тераріум велику музичну колонку.

Коли подружжя ще не мало дитини, Марта до удава ставилася з більшою симпатією. «Часто витягувала його з тераріуму, вішала собі на шию і сиділа з ним, дивилася телевізор. Він дуже любить тепло, обмотається навколо шиї, притулиться…». «І ви не боялися, що задушить? Не було гидко?» — роблю «квадратні очі». «Ні, — каже, — Він не слизький, просто холодний. На дотик як лаковий». Душити людину він також не буде, бо удав вбиває лише те, що може проковтнути.

Одного разу Марта вирішила зробити зі змією ефектну фотосесію. Для цього мусила вивезти його на природу. Каже, це був справжній екстрим. Спочатку везла його у машині в коробці і весь час оглядалася на заднє сидіння, чи часом не втік. А вже під час фотосесії, яку робили увечері, плазун почав реагувати на комарів. Марта задумала фотографію, де він повзе по її обличчю. І якраз у той момент удав почав відкривати пащу і ловити комарів. «Я спочатку не зрозуміла, що він робить, подумала, зараз мене вкусить, — згадує. — Але потім збагнула, що це агресія не щодо мене, а на комарів». Загалом, людей удави побоюються. Марта каже, якщо швидко підійде до тераріуму чи зробить різкий рух, то він реагує, скручується.

Найбільше плазуна бояться няні Платона. «Можете собі уявити їхню першу реакцію, — Марта усміхається. — Одна няня, як побачила нашого удава, почала розповідати страшну історію — як вона працювала в одній сім’ї, там також була змія, і вона задушила дитину. Каже: „Дитина спала у своєму ліжечку, я кілька разів заходила у кімнату, бо щось довго дитина спить. А потім бачу, змій обмотався навколо шиї дитини і задушив“. Думаю, вона цю страшилку сама придумала».

Запитую, який у Мілана характер? Марта сміється. «Спокійний, як удав». Але якщо забуває його погодувати, починає нервувати: активно повзає у тераріумі і навіть може битися головою об скло. «Кажуть, удави вміють гіпнотизувати. Мабуть, вони таки мають якісь надзвичайні здібності. Бо якщо не годую його більше місяця, він обов’язково мені присниться. Наприклад, що повзає по квартирі… Тобто він якось проникає у мою свідомість», — каже дівчина.

На прощання ще раз підходжу до тераріуму, аби зробити кілька фотографій. Удав вже змінив позу. Вперся своєю продовгуватою мордою у скло і, не рухаючись, спостерігає за мною. «Хочете, я його витягну. Може, повісити вам на шию?». «А він давно їв?» — цікавлюся. «Три дні тому», — каже Марта. Але від заманливої пропозиції все одно відмовляюся. Я краще Емі погладжу…

Усі фото авторки

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Статті
  • «Вішала удава собі на шию і дивилася з ним телевізор. Дуже любить тепло, обмотається, притулиться…»